UA-IN

Хлопця нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня

У 2019 році, у свої юні 16 років, він врятував п’ятьох дітей під час вибуху снаряда в селі під Дніпром. За це Олександра Гаркушу нагородили орденом “За мужність” III ступеня.

Того вечора 1 липня 2019 року тепер уже 17-річний курсант Одеської Військової академії Олександр пам’ятає по секундах, передає Reporters.

Як розповів юнак, той день відклався в його пам’яті і тепер назавжди спогади залишаться з ним.

Військовим Саша мріяв стати років з 11-ти, з тих самих пір, як його батько пішов добровольцем на Донбас. Чоловік потрапив у 74-й окремий розвідувальний батальйон: механіком-водієм їздив, зокрема, на територію Донецького аеропорту.

За словами хлопця, його батько не розповідав йому про війну і всіляко уникав подібних розмов. “Не треба тобі”, як відрізав, батько.

Чи не єдине, чим Петро все-таки ділився вдома з сином – це мінна безпека. На передовій чоловік бачив боєприпаси будь-яких видів. Усвідомлював, що всі вони можуть досить легко потрапити в мирні міста. Тому, незважаючи на намір обходити тему сходу, детально розповідав синові про те, якими бувають снаряди, як вони працюють і що робити, якщо раптом опинився біля вибухівки. У підсумку, ці знання врятували життя Саші і ще п’ятьом дітям.

Той страшний день, хлопець проводив вдома в селі Пашена Балка під Дніпром. Вдень займався домашніми справами, а ввечері, кожен раз близько восьми, виходив прогулятися з дівчиною. Саша вже й не згадає чому, але того липневого дня звільнився раніше. Кілька разів обійшов район, зустрів сусідських хлопців.

В один момент, компанія Саші пройшла повз дитячий майданчик, де увагу юнака привернули діти, які там юрмилися. Дивом майбутній герой розгледів на майданчику, щось схоже на боєприпас з татових оповідань. Підійшовши ближче, Олександр побачив, що не помилився.

“Мене вчили: якщо капсуль не розбитий – снаряд не здетонує. Той, як мені здалося на перший погляд, немов був цілий. Але його все одно треба було кудись прибрати. Я вже хотів розігнати малюків і покликати дорослих, але, на жаль, не встиг”,- згадує Саша.

Той звук був схожий на цвіркання запальнички: не надто гучний, але дуже типовий. За мить, на яку юнак відвів погляд убік, хтось із дітей встиг підпалити снаряд.

Хлопець необачно, на самих інстинктах, схопив боєприпас в руки, закрив собою меншу дівчинку, замахнувся, щоб зашвирнути його подалі від майданчика. А далі пішов вибух, дим і шум.

“Мені дзвеніло у вухах, але я чув, як голосно верещали діти. Глянув на праву руку – кисть роздроблена. Друг схопив відірвану фалангу, простягнув мені, а я кричу: “Ні, не бери!” В голові промайнуло:”Треба йти додому”. Піднявся, пошкандибав. Десь на півдорозі зустрів знайому волонтерку. Запитала, що сталося. Здетонував снаряд, кажу. Не пам’ятаю, де взялися сили, але набрав батька і сказав йому, що потрапив у біду. Повідомив, де я зараз. Папа прибіг з “Буторфанолом” – сильним знеболюючим, яке мав в армійській аптечці. Зробив мені укол, а потім процідив: “Бля*ь, кишки”. Я опустив голову і зрозумів, що у мене кишківник назовні – осколком розпороло живіт”,- продовжує розповідати Саша.

Швидка приїхала хвилин за сорок. Під час операції, завдовжки в ніч, Саша пережив три зупинки серця. Лікарі після виходу з операційної сказали батькові: “Моліться. Малий в комі. Гарантій, що він буде жити, немає”.

Через добу юний герой прийшов до тями, що було справжнім дивом. З його тіла витягли осколки і пришили частину пальця, яку підібрав друг хлопця.

Пережити трагедію і змиритися з тим, що навряд чи тепер зможе стати, як батько, розвідником, Олександру вдалося за допомогою психолога. Незважаючи на великий резонанс події, в матеріалах справи про незаконне зберігання боєприпасів хлопець донедавна проходив як свідок, а не як потерпілий. Розповів, що змінити статус, а з ним і відновити справедливість, допомогли юристи.

За вчинок, на який здатний далеко не кожен дорослий, влітку 2020 року Олександра Гаркушу нагородили орденом “За мужність” III ступеня. І хлопець таки вступив до військової академії в Одесі – хоча і не на бажану спеціальність.

“Свій вчинок, я не вважаю геройським. Будь-хто свідомий вчинив би так само. Ми ж люди, так?”,- наостанок сказав Саша.