UA-IN

До служби в армії хлопець працював у пологовому відділенні

Молодий медик “Транк” у своїх 23, вже чотири роки рятує життя воїнів ЗСУ на передовій. То ж недосвідченим через молодий вік його аж ніяк не назвеш.

Історію хлопця розповіли на офіційній сторінці Операції об’єднаних сил у соціальній мережі Фейсбук.
“Донеччина. Позиція за якихось кілька десятків метрів до ворога! Воїни — «на валізах», хоч і не втрачають пильності… Ще б пак! День до виходу із сектору, вже завтра вирушать додому. Раптом потужний ворожий обстріл.

Куля прошиває стегно українському бійцю. У медика моментально оживає рація: «Троьохсотий!», і вже за лічені секунди він поспішає на допомогу із єдиною думкою: «Хто? Хто цього разу?» Уже на позиції розуміє, що рятувати доведеться близького друга.— Дідько! Пашка! Ну як так? — відреагував, побачивши пораненого друга, медик на позивний «Транк».”, – йдеться у повідомленні ООС.

Хлопці потоваришували ще під час навчання і разом прийшли до батальйону. За місяці спільної служби стали нерозлийвода. Як повідомили у пресслужбі ООС, Павло родом із Донеччини, а “Транк” із Луганщини. Обоє військовослужбовців молоді, запальні та відчайдушні. До служби в армії хлопець працював у пологовому відділенні.

“Уперто відмовлявся від знеболювальних, хоч поранення — зовсім непросте, — пригадує медик. Казав: «Та що там? Якась нещасна подряпина! Не морпіх я чи що?» У цьому весь Пашка… Цього разу пощастило. Життя чи смерть — 1:0. Медик зізнається: з часом багато чого забувається, але є речі, від згадки про які завжди мимоволі здригається.”, – йдеться у повідомленні.

Хлопець розповідає про трагічний випадок, які відклався у його пам’яті. 20-річний морпіх Прокопенко отримав складне вогнепальне поранення. Щоб врятувати хлопця, його побратими зробили все можливе і неможливе. Успішно відвезли його до госпіталю, але за три години дізнались, що він не вижив. Сталося це 14 жовтня, тому, як зізнається “Транк”, святкового настрою у цей день у нього не буває.
“Ми з двома найкращими товаришами вирішили йти служити ще в 2014-му, — пригадує медик. — Здавалося б, малолітки зовсім, по 15 років, та ми дійсно розуміли усю серйозність ситуації і домовились, що після випуску з медучилища підемо служити. Після здобуття диплома, я деякий час попрацював, але думка про те, що на фронті потрібні руки медиків, не покидала. Тож, як тільки заробив відпустку, пішов до військкомату. А там якраз представник батальйону морської піхоти. Зробив мені рекламу морпіхів, тож на його «пішли» я без роздумів відповів ствердно, про що жодного разу не пошкодував!”, – розповів він.