UA-IN

Страхи – часто невіддільна частина дитинства.

Монстр у шафі, пошук схованки під час грози чи блискавки, відчуття дискомфорту від взаємодії із тваринами – те, що може перетворитись у реальні фобії уже в дорослому житті.
Замість того, щоб активно боротись зі страхами дитини, батьки часто лише заспокоюють чи втішають малечу. Однак, на думку експертів, дорослі не можуть і не повинні завжди бути поруч, щоб допомогти дитині заспокоїтись.

Саморегулювання
Вміння самостійно перебороти страх та керувати своїми почуттями – навичка, яку дитина повинна освоїти ще змалку. Саморегулювання – це, по суті, здатність здорово переробити та оцінити власні емоції та поведінку, навчитись управляти ними.

В дорослих навичка саморегулювання спрацьовує зазвичай автоматично. Наш мозок може посилати імпульс, наприклад, що темнота – це небезпечно. Однак за декілька секунд ми, навіть не замислюючись, опановуємо цей страх, адже спрацьовує раціональне мислення, миттєвий аналіз ризиків та досвід.

Для дітей вибудовування навички саморегулювання вимагає часу, практики та простору. Зокрема, якщо батьки лише з власного досвіду втішають дитину словами “Під ліжком нічого немає, обіцяю!”, то навчитись управляти страхом самостійно для малечі – ще той виклик.

Не боятися страхів
Батькам часто доводиться передусім справлятись із власною тривогою, ніж розв’язувати першопричину проблеми – дитячий страх.

Боятись – це нормальна та здорова частина дорослішання. Більшість дитячих страхів не несуть фактичної загрози, і батьки не надають цьому великого значення. Однак варто давати дитині шанс потренуватись у самостійному переживанні складних ситуацій,
– наполягає соціальна працівниця Інституту дитячого розуму Еліанна Платт.

Коли ви бачите, що ваша дитина переживає труднощі, то природнім інстинктом є бажання покращити ситуацію, особливо якщо вихід із неї є простим. Однак якщо діти відчуватимуть, що мама чи тато завжди поруч, щоб їх втішити, то у них не з’явиться жодного стимулу чи можливості навчитись справлятись зі страхами самостійно.

Як перебороти дитячий страх
Звісно ж, навчання дитини саморегулювання – не означає відсутність будь-якої підтримки. Дітей необхідно вчити самостійності поступово, поки вони самі не будуть готовими взяти на себе відповідальність.

Не можна просто зачинити дитину у темній спальні і сказати: “До побачення, будь хоробрим!”,
– зазначає психологиня Інституту дитячого розуму Рейчел Бусман.

Передусім необхідно поговорити з дитиною про те, що її лякає. Малеча може знати, чого вона боїться, однак не завжди мати слова, щоб це пояснити. Наприклад, якщо ваша дитина боїться собак, то необхідно поставити їй кілька запитань:

Що робить собак страшними?
Чи тебе колись налякала або вкусила собака?
Чи є конкретна собака, якої ти боїшся?
Як тільки ви краще зрозумієте, чого саме ваша дитина боїться, тим чіткіше уявлення з’явиться про те, як цей страх побороти.

Типові дитячі страхи:
залишатись наодинці;
темнота;
тварини;
жуки;
висота;
уколи або лікарі;
незнайомі чи гучні звуки;
уявні монстри – сутності під ліжком чи привиди у шафах тощо.
Коли ви дізнались, у чому полягає страх дитини, то поясніть їй, що сприймаєте її почуття серйозно.

Те, що страшно для дитини – часто незрозуміле для батьків. Не варто говорити дитині фрази на кшталт “Та ну, це ж не страшно” чи “Чого ж тут боятись?”,
– радить Бусман.

Натомість психологиня закликає батьків почати зі слів підтримки, зокрема: “Ого, здається, ти злякався” або ж “Я розумію, багато дітей цього бояться”.

Почніть розмову про те, як ви працюватимете у команді, щоб перебороти страх, стати хоробрішими та навчитись згодом справлятись з емоціями самостійно. Обговоріть та створіть спільний план, який допоможе поступово знизити тривожність дитини щодо окремих речей чи явищ.

Не всі страхи однакові
Допомога дитині навчитись керувати страхами, з якими вона стикається регулярно (зокрема темрява чи лікарі), є важливою, але не всі страхи є рівноцінними.

Окремі фобії дітей, які не заважають їхньому повноцінному життю, не завжди потребують переборення. Наприклад, якщо дитина не любить фільми жахів, то це є нормальним явищем.

Такі страхи є позитивними, і вказують на хороші навички самозахисту. Якщо дитина вирішує, що їй це не подобається, і відмовляється дивитись хоррор, то вона лише відстоює свої потреби та встановлює допустимі особистісні межі,
– зазначає психологиня Рейчел Бусман.

З іншого боку, якщо страхи вашої дитини постійні, надмірно напружені або напряму впливають на повсякденне життя, то оминати їх увагою не варто.

Ознаки того, що страх є серйозною проблемою:
Нав’язливе занепокоєння. Дитина фіксується на об’єкті свого страху, часто думає або говорить про нього, навіть тоді, коли жодного фактичного тригера немає. Наприклад, страшенно переживає за візит до стоматолога, який заплановано лише через кілька тижнів.
Обмеження можливостей. Дитина не може повноцінно брати участь у суспільних заходах та не отримує насолоду від життя. Наприклад, відмовляється від поїздки з класом до парку, оскільки там можуть бути жуки чи собаки.
Панічні напади, компульсивна або деструктивна поведінка, відмова від діяльності, школи чи сім’ї – явні ознаки проблемного страху.

Якщо страхи вашої дитини переходять раціональні межі, то не варто уникати зустрічі з професіоналами – психологами та психотерапевтами, які можуть надати необхідну додаткову допомогу.