UA-IN

Кожна дитина повинна мати можливості для реалізації. У цьому переконана мама 17-річного Володі Дорощука з Нововолинська. У хлопчика – важка форма ДЦП, та це йому не завадило закінчити звичайну школу й навіть отримати золоту медаль! Він подорожує Європою, читає книги та малює.

Народився здоровим малям

У сім’ї Дорощуків уже підростав старший син, коли мама Ірина завагітніла вдруге. Каже, не відчувала особливого неспокою ні як носила під серцем маля, ні у перші місяці після появи маленького Володі на світ. Хвилювання прийшли пізніше.

– Власне, бо вже був материнський досвід, я й запідозрила, що щось не так, – згадує Ірина. – У нас є відео, як у три місяці Володя ручками тягнеться та хапає іграшки з карусельки, підвішеної у ліжечку над головою. А в шість місяців цього вже не було.

Народився хлопчик цілком здоровим, це підтверджують виписки з пологового. А після року малюк вже мав діагноз ДЦП. Причому випала на його долю одна з найважчих форм, коли не працюють ні руки, ні ноги, ще й додались інші порушення в роботі організму. Але з усім можна впоратися, якщо є любов. Це одразу розумієш, коли переступаєш поріг оселі Дорощуків. Відчувається неймовірне сімейне тепло, яке, впевнена, стало основою для подальших успіхів особливої дитини.

Що послужило поштовхом для недуги, Ірина не знає. Каже, зараз «модно» грішити на щеплення, але вона цього робити свідомо не хоче:

– Володя – наше щастя. І це головне, – усміхається до сина мама і розповідає, як змалечку почала з ним займатися.

У рік вивчив букви, у чотири вже читав

Батькам часто доводилося їздити на різні обстеження та реабілітацію, зокрема, у Львів. У дорогу завжди із собою брали книги.

– Тато був за кермом, а я в салоні Володі показувала букви, повторювала, як вони звуться. У рік він вже їх знав. А читати навчився десь в чотири. Я зрозуміла це випадково, коли він став вимовляти назви ліків та субтитри у фільмах.

Багато хороших слів батьки говорять на адресу педагогів спеціалізованої школи № 9, де спочатку вчився Володя:

– У нас була звичайна програма, але вчителям довелося шукати індивідуальний підхід до Вови. І ми зрозуміли, як багато не знаємо про свою дитину. Йому не вдавалося писати, тож для нього розробляли спеціальні тести чи занотовували у робочий зошит під його диктовку. Там дали серйозну базу, яка дозволила нам у старші класи перевести сина у звичайну школу № 3.

І хоч продовжував здобувати середню освіту Володя дистанційно, педагоги не могли натішитися його прагненню до знань! Дуже раділи Дорощуки, коли з вітаннями з нагоди різних свят приходили однокласники.

– Вони побачили, що дитина тим самим живе і цікавиться, що й вони. Головне – навчитися його розуміти, – каже тато Роман.

Мама давно була змушена покинути роботу задля сина. Тепер й тато так підлаштовує свій бізнес, аби частіше бути вдома. Адже хлопець виріс, і йому, особливо у побуті, дуже потрібне батьківське плече.

– Коли Роман бачить, що я втомилася, він завжди каже: «Поїдь собі кудись, відпочинь, ми впораємося», – зізнається жінка. І лиш при цій згадці в її очах бринить сльоза.

А разом з Володею вони часто подорожують Україною. Бували і за кордоном, у Європі, до пандемії коронавірусу.

Мріє стати журналістом

30 червня у Володі був випускний. На урочистість він запросив усю свою родину та друзів. Приїхали підтримати хлопця звідусіль, навіть з Італії. Ще б пак – він не просто отримував атестат, а золоту медаль! Нагороду талановитому випускнику особисто вручав міський голова Нововолинська Борис Карпус. А ще Володя Дорощук отримав шкільну медаль… своєї бабусі – татової мами.

– На жаль, бабуся Валентина до цього моменту не дожила. Її шкільна медаль зберігалася в сім’ї її дочки. Тепер – у Вови. До речі, його тато у школі мав «срібло», тож у нас вже є ціла колекція родинних досягнень.

А що далі? Це питання найбільше тривожить батьків особливих дітей. Адже найголовніше – допомогти своїм чадам влитися у соціальний світ. На жаль, складати ЗНО такі випускники не можуть. Але є вузи, які готові їх брати на навчання. Мрія Вови – стати журналістом.

А поки він… малює. Його альбом вражає яскравими барвами. Уявляю, скільки зусиль він докладає, щоб так досконало олівцем відобразити не лише риси, а й характери своїх героїв. Володя бачить світ навколо себе світлим та добрим. І це йде найперше із сім’ї – від тата, мами і старшого брата.