UA-IN

В освіті за тридцять років так і не з’явилася система об’єктивної та справедливої оцінки роботи вчителя

На Одещині влаштували прилюдні почесті вчительці, котра на 200 балів склала ЗНО з предмета, який викладає… Повторю: вчительці влаштували почесті не за авторство у новій методиці навчання, не за написаний методичний посібник, котрий став бестселером, не за учня, якого вона «витягла» із когорти «поганих» і домоглася того, що він став одним із «найкращих…»

Учителя вшанували за те, що вона підтвердила свої знання з предмету, який викладає, на рівні учня… Абсурд на рівні безумства.

Більше того, у соцмережах знайшлася сила-силенна тих, хто гаряче аплодує цьому учительському «подвигу», і вважає, що так має бути.

Цей факт дав підстави мені сформулювати наступну думку про підсумки тридцятиріччя незалежності в освіті… Вона така: в українській освіті за тридцять років так і не з’явилася система об’єктивної та справедливої оцінки роботи вчителя школи. Відсутність такої системи дає можливість чиновникам різних рівнів маніпулювати вчительськими долями; зберігає зрівнялівку в оплаті праці вчителя; не стимулює вчителів до самовдосконалення своєї професійної майстерності; формує негативний імідж учителя в суспільстві…

Але найголовнішим наслідком відсутності справедливої та об’єктивної системи оцінки вчителя стало те, що вчителю перестали довіряти. Довіряють Google та Інтернету, «досвіду» подруг та постам у мамських групах, освітнім «експертам», котрі щодня з’являються, як гриби після дощу, та книженціям чи блогам маловідомих авторів… Але не вчителю…

Бо і зусиллями влади (особливо місцевої), і зусиллями майже всіх ЗМІ в суспільстві вже сформований образ вчителя, який «більше не є володарем таємних, унікальних знань. Сучасні вчителі – нецікаві, втомлені, застряглі і вигорілі люди» (цитата з Інтернету). Для яких навіть складання учнівського ЗНО на 200 балів є досягненням…

Адже хто, як не місцева влада, періодично в різних місцях організовує «перевірку» знань вчителів, примушуючи їх виконувати учнівські тести ЗНО? А потім радісно оголошує результати, які, начебто, свідчать про «кричущий рівень знань вчителя».

Чи багато ви читали в сучасних ЗМІ матеріалів про хороших вчителів? Пишуть про вчителів, котрі знущаються з дітей, котрі не можуть вплинути на дитячі колективи, котрі складають тести ЗНО з такими ж результатами, як і їхні учні.. А про справжніх сучасних майстрів педагогічної ниви – написане шукати доведеться довго… Про них писати не модно: підстав для стьобу немає…

Бридко стає від того, що роботу вчителя оцінюють не за результатами змін у його учнях, а за балами ЗНО, які вони отримали, кількістю переможців олімпіад, паперами, звітами, публікаціями в мережах.

Оцінювання процесу освітньої діяльності, а не її результатів, стало нормативом, і, як не прикро, головною метою т. з. інституційного аудиту і сертифікації вчителів початкових класів.

Дарма, що процес може бути, а позитивний результат – далеко не завжди. Або як у тому анекдоті: «Робити дітей вміють всі, але далеко не у всіх діти виходять нормальними».

Між іншим, процес завжди можна прикрасити, сфальсифікувати, показати перевіряючим у належному вигляді. Із результатом зробити це не вдасться. Результат або є, або його немає.

І до тих пір, поки суспільство та освітні керманичі не будуть оцінювати роботу вчителя за результатами, реформи в освіті не буде. Буде процес реформування. Який триває уже тридцять років. Без особливих результатів.

А щодо почестей вчительці, яка склала учнівські тести на 200 балів, то, на мою думку, це черговий вияв приниження вчителя і блюзнірство. Якщо будемо йти цим шляхом, то незабаром учителям, котрі знають таблицю множення, доведеться біля шкіл ставити прижиттєві пам’ятники.