UA-IN

За які парти посадити учнів, щоб задовольнити їхні бажання, догодити батькам і водночас не забути про власний комфорт? Прості й корисні поради допоможуть вам.

Хто працює у школі, тому відомі дитячі суперечки за право сісти на першій парті у кабінеті. Та що говорити про дітей, коли й батьки мріють про «кращі» місця для своїх школярів. Як задовольнити потреби кожного? Та й чи потрібно це?

Я, як вчителька, провела на своїй сторінці у соцмережі опитування з цієї теми й отримала такі результати:

23% респондентів мріяли сидіти за першою партою у шкільні роки;

31% опитуваних так ніколи й не сиділи у «першій лінії»;

40% зауважили, що педагоги не враховували їхні побажання під час розсаджування учнів;

85% опитуваних вважають, що дитина має право сама обирати робоче місце у класі.

Коли я починала працювати у школі, мала великий клас (37 учнів) та малий педагогічний досвід. Рекомендації, які я вичитала у мережі й застосувала на практиці, позитивних результатів не дали. Довелось міркувати самій. Я людина дуже демократична, тому і мій підхід був відповідний.

План реалізації полягає у наступному:

Всі учні виходять до дошки, а не лише ті, які сидять за першими партими.

Даю можливість зайняти 1-2 парти учням, якій мають слабкий зір і можуть надати довідку від лікаря.

Всім іншим пропоную 5 хвилин і безліч вільних місць у кабінеті. За цей час діти мають об’єднатись у пари й сісти за будь-яку парту. Головне – самостійно ухвалити ці рішення.

Хто не бажає сидіти з сусідом чи хоче усамітнитись, ця дитина займає вільну парту у кінці кабінету.

У підсумку, діти самі обрали сусіда і парту, а погодилась! Ось так ми починаємо працювати на уроках.

Однак у мене є два основних правила:

Якщо роблю зауваження (стосовно поведінки на уроці, розмови з сусідом за партою, недоречних справ під час заняття), саджаю «порушника дисципліни», куди вважаю за потрібне я.

Кожного першого числа нового місяця починаємо розсаджуватись по-новому, проте з однією умовою: учні, які сиділи у кінці класу, мають пересісти за перші парти, а учні з перших і середніх – назад.

Не потрібно жодних малюнків, статистик, вираховування друзів у колективі, фіксацій характеру тощо. Такий простий спосіб допомагає задовольнити потреби учнів, батьків та вчителя.

Кожна дитина має право бути почутою!

Зазначу, що такий метод розсаджування учнів у вищезгаданому опитуванні поділяють 88% респондентів. А ви застосували б його на практиці?