UA-IN

Цю сім’ю знаю давно.

Ми часто перетинаємося, оскільки живемо неподалік. Подружжя мріяли зовсім про різне: вона хотіла пошвидше дітей, а хлопець – мати власний бізнес.

Наші діти нам не належать
Так і сталося, жінка вдома виховувала їхню доньку, а чоловік їздив в Польщу та продавав штори. З часом хлопець змужнів та відкрив власний двоповерховий салон, який приносив йому хороший прибуток. Дружина ж привчила вже доньку до горщика, а згодом водила в дитячий садок. Так кожний займався своїми справами.

Дівчинка, після закінчення школи, поїхала вчитися до Великої Британії, а матір залишилася з розбитим серцем. Чоловік надалі займався своїм бізнесом, а жінка народила малюка в 35 років, щоб надати сенс своєму життю.

А що ж далі буде? Ця дитина також рано чи пізно покине батьківську домівку, а жінка ж не буде народжувати знову в 50. До цього часу в чоловіка – мережа салонів по Україні, а у неї нічого. Тільки шкільні малюнки та спогади.

Наші діти нам не належать.

У кожного з них власне життя, в яке ми їх маємо відпускати з хорошою підготовкою.

Рано чи пізно, вони підуть. І це нормально, тому батьки не повинні жити лише дітьми. Потрібно мати інший сенс життя, цікаве захоплення чи кар’єру – це врятує вас від розбитого серця.

Ось чому небезпечно розчинятися в них без залишку. Занадто сильно прив’язуючись до власних дітей, ми обмежуємо їхній особистий простір.

Проблеми батьків і дітей

Хочу поділитися ще однією історію.

Дівчина вийшла заміж, одразу після закінчення ліцею. Народила одну дитину, а через рік другу. Таким чином, вона не реалізувала себе в суспільстві, не побудувала кар’єру.

Хоча вона любила приділяти час власній сім’ї, відчувала образу, коли чоловік ішов на роботу. Адже сама жінка не має часу, щоб розвіятися від буденних справ. Весь час в готуванні, пранні, прибиранні…

Ось тільки прийшов той момент, коли діти виросли. Один поїхав вчитися в іншу країну, а інший вирішив будувати свою власну сім’ю і переїхав жити з дівчиною на окрему квартиру.

Чи зобов’язані діти батькам? Я вважаю, що ні. Адже це є лише нашим рішенням, народжувати дитину чи ні. Але для чого ми це робимо? Щоб вони реалізували те, що не вдалося нам?

Дуже часто батьки поводяться егоїстично, не думаючи про те, чого бажають їхні діти. Даруючи нове життя цьому світу, ми не маємо права позбавляти його свободи вибору.

Папа Франциск якось сказав:

«БАТЬКИ ІСУСА ПІШЛИ В ХРАМ, ЩОБ ПІДТВЕРДИТИ, ЩО ЇХНІЙ СИН НАЛЕЖИТЬ БОГУ, І ЩО ВОНИ ТІЛЬКИ ЗАХИСНИКИ ЙОГО ЖИТТЯ, А НЕ ВЛАСНИКИ. ЦЕ ЗМУШУЄ НАС ЗАМИСЛИТИСЯ: БАТЬКИ Є ЗАХИСНИКАМИ ЖИТТЯ ДІТЕЙ, А НЕ ВЛАСНИКАМИ».

Замисліться над цими словами. Ставши батьками, ми не перестаємо бути особистістю. Наші мрії та бажання, цілі нікуди не діваються. Батьківство – це не рабство.

Подружжя і надалі має кохати один одного. Адже діти підуть, а ви залишитесь один в одного. Нехтувати сім’єю і відносинами між тобою і твоєю другою половинкою не варто.

Звичайно, ніхто не заперечує, що діти є дуже важливими для кожної людини. Їхнє виховання дійсно потребує багато уваги та зусиль, головне – не забувайте про себе!