UA-IN

З полону на околиці австрійської столиці Відня втекла 18-річна Наташа Кампуш. Вона провела в неволі більше 8 років. Її викрав 36-річний Вольфганг Пріклопіль.

Наташа Кампуш народилася в 1988-му у Відні. Батько Людвіг Кох працював у власній пекарні. У Наташі були дві повнолітні сестри. Батьки розлучилися, коли їй було п’ять років. У рік викрадення вона вчилася в 4-му класі.

За день до викрадення Кампуш повернулася додому до матері після канікул, які провела з батьком в Угорщині. 2 березня 10-річна Наташа вийшла з дому у Відні, де жила, і пішла в школу. Дівчинка не повернулася в звичайний час, і мати з’ясувала, що дочки не було в школі, звернулася в поліцію. 12-річна свідок повідомила, що бачила, як двоє чоловіків закинули Наташу в білий мікроавтобус.

Почалися пошуки, які не дали результатів. Собаки і пошукові команди обстежили територію, де дівчинка зникла, ставки, парки. Перевірили людей із кримінальним минулим. У дитини був з собою паспорт, і поліція шукала в Угорщині. Обстежила 700 автомобілів, включаючи машину викрадача, Вольфганга Пріклопіля, але без результатів. Він заявив, що того ранку був удома сам. Поліцію задовольнило пояснення, що його мікроавтобус використовується для перевезення будівельних матеріалів, і вона висунула звинувачення матері Бригіті Сирно.

Пріклопіль тримав Кампуш у маленькій потаємній кімнаті площею близько 5 м², яка була збудована як бомбосховище на випадок ядерної війни. Вона була на глибині 2,5 м під землею, не мала вікон і була звуконепроникною. Закривалася трьома дверима, одна з яких була залізобетонна і важила 150 кг. Вхід був захований за шафою в гаражі. Перші півроку Кампуш не покидала кімнату, потім протягом року викрадач випускав її на короткий час. Восени зробив перестановку в підвалі так, як хотіла Кампуш. Коли поліція пізніше виявила підвал, в ньому знайшли драбину, ліжко, полиці й маленькі шафки, телевізор, стіл і стілець, раковину, гачки для одягу, дошку оголошень і вентилятор, що наганяв у кімнату повітря. Приміщення було завалено журналами, книгами, одягом, ящиками, іграшками і пляшками з водою.

Якось влітку Пріклопіль почав гуляти з Кампуш по садку. Одного дня викрадач дозволив їй вийти з дому і покупатися в басейні сусідів. Пізніше взяв її на прогулянку на лижну базу в околицях Відня, але вона не мала змоги втекти.

Вона і Пріклопіль щоранку вставали рано і снідали разом. Викрадач давав їй книги, щоб вчилася. Представник Кампуш розповів, що іноді її бив до такої міри, що ледве могла ходити. Побивши, намагався її заспокоїти, потім фотографував. Пріклопіль говорив, що двері й вікна в будинку заміновані, і він уб’є її і себе, якщо вона спробує втекти.

Одного дня Кампуш пилососила машину Пріклопіля в саду. Коли потенційний покупець машини подзвонив йому на мобільний телефон, Вольфганг відійшов, щоб йому не заважав шум. Кампуш залишила пилосос включеним і втекла. Вона пробігла через сади і вулицю на відстань близько 200 м, перестрибуючи огорожі, й просячи перехожих зателефонувати в поліцію. Через п’ять хвилин постукала у вікно 71-річної жінки, і та зателефонувала в поліцію. Кампуш доставили до відділку. Дівчина була в хорошому фізичному стані, але блідою.

Пріклопіль, зрозумівши, що поліція переслідує його, кинувся під поїзд на вокзалі у Відні. Він говорив Кампуш, що його ніколи не спіймають живим.

Кампуш відмовлялася говорити, чи ґвалтував її викрадач. У документальному фільмі сказала, що співчуває йому. Кампуш нестримно плакала, коли дізналася, що Пріклопіль мертвий. Вона стала телеведучою,  вела ток-шоу, знялася в ряді документальних серіалів і шоу,  закінчила середню школу. Будинок Пріклопіля тепер її власність.