UA-IN

Дівчинка, яку волинський медик вивів із коми, через 5 років зробила йому неймовірний подарунок.

Про це пише Волинь-нова.

Михайло Ловга спеціалізується на вроджених вадах розвитку головного та спинного мозку, гідроцефалії, тетеринг-синдромах, пухлинах головного та спинного мозку й інших складних випадках, оперувати які в Україні беруться одиниці.

Днями з лікарем трапилася неймовірно зворушлива історія, про яку він розповів у своєму дописі у фейсбуці. За словами Михайла Ловги, на перший погляд подія, про яку йдеться, – звичне весілля молодої пари. Хоч у ній все ж є певна незвичність.

«Справжня особливість цієї події полягає в тому, що з цією незвичайною сім‘єю і їхньою неймовірною донечкою мене познайомила…жахлива трагедія.

Як зараз пам‘ятаю дзвінок посеред ночі невролога однієї з районних лікарень, який повідомив про молоду дівчину, яка постраждала в результаті дорожньо-транспортної пригоди – наїзду на неї мотоцикла…

І отримана інформація від чергового лікаря змусила мене, тоді ще зовсім юного нейрохірурга, вимагати максимально швидкого транспортування хворої до нашої лікарні і уже планування потенційної операції. Адже, зі слів лікаря, відбулася повторна втрата свідомості, що для нейрохірургів є червоним прапорцем або іншими словами – високо вірогідним свідченням притиснення структур головного мозку. А це, в свою чергу, означає, що часу на порятунок життя залишається дуже мало.

І після 2-х тижнів коми – прихід до свідомості, і цей усвідомлений погляд неймовірно сильної дівчинки… Ніколи не забуду цей час…

Дуже добре пам‘ятаю, як доставили дану молоду дівчину без свідомості до нас близько 6-ї ранку і як я встиг тільки батькам повідомити, що необхідна термінова операція і що я навіть не маю часу пояснювати будь-які деталі. Бо з кожною наступною хвилиною ризик померти ставав вищим і вже добігав просто точки неповернення. Далі складний процес лікування – дві складні операції на головному мозку (дякую за допомогу Бобрику І.С. на етапі виконання другої операції. Він завжди був на підмозі на етапі становлення мене як нейрохірурга). Трахеостомія, два тижні в комі без будь-яких ознак покращення… Щоденний прихід до цієї дуже складної пацієнтки, часом сидіння біля неї в реанімаційному відділення з надією на будь-які покращення. Постійний погляд батьків… Ох було непросто…

Ніхто не вірив, що у нас вийде. Тільки батьки не втрачали віри ніколи і я намагався постійно думати, чи ми нічого не пропускаємо, і намагався бути максимально прискіпливим до деталей. І після 2-х тижнів коми – прихід до свідомості, і цей усвідомлений погляд неймовірно сильної дівчинки… Ніколи не забуду цей час…