UA-IN

Світла Дитина… ! Тебе Пам’ятає Вся Україна. Його Жорстоко Вбили За Любов До Вітчизни. За Жовто-Синю Стрічку На Рюкзаку

Світла дитина… ! Тебе пам’ятає вся Україна

Його жорстоко вбили за любов до Вітчизни.

За жовто-синю стрічку на рюкзаку.

За те, що допомагав українським воїнам у своєму рідному Краматорську. За те, що ризикуючи життям, зняв «динирівський прапор».

Степанко був спортсменом, мріяв стати великим футболістом. А ще понад усе любив та оберігав маму. Він був єдиним сином в сім*ї. Люблячим, ніжним.

Дуже любив дітей. Казав,що усиновив би всіх тих діточок, котрі були у підшефному його футбольному клубові дитбудинку.

Плани на майбутнє…16 літ… Не буде прощення вбивцям! Ніколи!

П’ять років тому бойовики банди «Керч» жорстоко вбили шістнадцятирічного Степана Чубенка. За наказом ватажка Погодіна, його підлеглі Михайло Сухомлинов і Юрій Москальов вивезли хлопчика в село під Донецьком, довго катували і розстріляли. Після скоєних на Донбасі злочинів Погодін утік до Криму, де і був затриманий за запитом Інтерполу. 30 липня стало відомо, що окупанти в Криму звільнили терориста “ДНР” Погодіна, якого звинувачують у вбивстві школяра. Про це пише peoplesproject.com.

10 листопада суд Торецька заочно засудив убивць українського школяра Чубенка до довічного ув’язнення.

Зараз в кімнаті Степана живе шестирічний собака Бім, лежить на ліжку свого господаря та з сумом в очах дивиться у вікно. Він досі чекає, коли повернеться Степан. Хлопчина мріяв стати професійним футболістом та вже встиг стати успішним голкіпером місцевої команди «Авангард». У старших класах Степан вже був дуже свідомим громадянином, цікавився політикою та був небайдужим до майбутнього своєї Батьківщини.

Але 12 квітня 2014 року його рідний Краматорськ захопили російські окупанти. Степан не лишився осторонь та організував допомогу нашим військовим. Разом із такими ж юними друзями вони носили визволителям харчі та воду, зривали прапори сепаратистів та розповсюджували містом листівки за нагадуванням: «Краматорськ – це Україна»!

Мама – Сталіна Чубенко – дуже боялась за сина, але він твердо відповідав: «Чому я маю боятись якихось чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі».

Але, у червні 2014 року, через постійні погрози від терористів так званої «ДНР», Степан був змушений виїхати у Київ до друзів. Зовсім скоро Краматорськ нарешті звільнили, і хлопець одразу побіг на вокзал за квитком до батьківської домівки та до цуценя Біма, за яким так сумував.

Квитки були лише через окупований Донецьк, в який досі ходили потяги зі столиці. Він дуже хотів зробити рідним сюрприз, тож про повернення нікому не сказав. Згодом Сталіна Чубенко отримала страшні новини від окупантів: «Вашого сина заарештовано». Так почались пекельні місяці пошуків найдорожчого у житті.

Жінка негайно приїхала в Донецьк, де їй сказали, що Степана, начебто, відправили у селище Горбачево-Михайлівка. Невтомна мати ходила з фотографією молодшого сина в руках, стукалася у всі двері і питала, чи не бачив хто-небудь її хлопчика. Жінка сподівалась, що в одному з підвалів полишених домівок тримають її сина. Живого. Але сподівання були марними. Після зустрічі з ватажком «ДНР» Захарченком, їй повідомили, що Степана вже немає серед живих.

Бойовики зізналися, що заарештували Стьопу через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку і шарф ФК “Карпати”, який знайшли серед речей. Жінці сказали, що сина після арешту відправили нібито рити окопи, під час чергового обстрілу хлопчина втік разом з іншими полоненими. Більше його не бачили. Пізніше один з найманців сам зізнався: “Ніякої втечі не було. Хлопця вбили. Де тіло – ніхто не знає”.

Після того, як бойовики “ДНР” проговорилися, що хлопця вбили незабаром після затримання, батьки Степана в буквальному сенсі підняли всю землю навколо ненависного блокпоста. Тіло хлопця знайшли самі окупанти.

Шістнадцятирічного українця вбили дуже жорстоко: руки замотали скотчем за спиною, вибили зуби, довго знущались, а потім закрили обличчя його ж футболкою та зробили п’ять смертельних вистрілів у голову.

Сталіна згадує: «Один зі свідків на очній ставці сказав мені, що наш хлопчик відважно тримався. Не плакав та не просив помилування перед смертю».

Ексгумацію провели шостого жовтня. Зазвичай цього дня Сталіна святкувала День вчителя, а тепер це назавжди найстрашніший день у житті Чубенків.

Сьогодні його мама знову питається: як живеться тим, хто вбив її дитину? Як живуть ті, хто не здійснив правосуддя.

«Ми щовечора лягаємо спати з мрією побачити його уві сні, поговорити, обійняти, поцілувати, захистити. Але такі сни бувають дуже рідко…

Скоро п’ять років, як душа Стьопи попрощалася із земним життям і пішла у Вічність, – розповіла вона на своїй сторінці в Facebook.

Джерело

Мама Степана Чубенка домоглася щоб вбивство її сина стали розслідувати не тільки в Україні, а й на території, підконтрольній угрупованню «ДНР». З обох боків дійшли однакових висновків: Чубенка розстріляли троє бійців «батальйону» «ДНР» – Вадим Погодін («Керч» – це його позивний, він був командиром батальйону), Максим Сухомлинов (позивний «Буба») і Юрій Москальов («Жора»).