UA-IN

У Британії навчальний рік стартує в будь-який день до середини вересня – кожна школа сама вирішує, коли їм зручніше. Ні мої діти, ні сусідські до школи після літа йти не хотіли, тому що школа – вона й в Англії школа.

Можливо, тому англійці не роблять з цього свята – хоча, коли порівнюєш шкільне навантаження з українським, складається враження, що в них тут свято кожен день.

Щоправда, англійські батьки саме на це часто і скаржаться, вимагаючи давати учням більше домашки – щоб менше витрачатися на репетиторів.

У нашій школі навчання почалося у вівторок, третього вересня. Чому? Тому що в понеділок виходять вчителі і їм потрібно підготуватися до роботи – це називається inset day. Донька друзів йде до школи завтра, 5 вересня, у інших друзів – наступного тижня.

Моєму Любчику щойно виповнилося п’ять. Він і ще одна дівчинка – наймолодші у школі.

За місцевими законами, у перший клас має йти дитина, якій на момент першого вересня виповнилося п’ять років.

У подруги Любчика із сусіднього будинку день народження 1 вересня, але їй йти до першого класу в один рік з Любчиком не дозволили – хоча він старший за неї лише на три дні. Правила жорсткі і безкомпромісні.

Англійський режим
Любчик прокинувся рано, о шостій, як завжди. Йому дуже підійшов місцевий режим: англійські колеги навчили мене вкладати дітей о сьомій вечора (о 19:15 – 19:30 Любчик уже спить), тому прокидаються вони з братом самі – без будильника і мене, яка у Києві стягувала їх з ліжка, щоб у стресі встигнути довезти їх пробками до школи/садочка, а себе – на роботу.

Тут діти встають самі і раніше за мене – добре відновлені і в гарному настрої. Англійська дисципліна і планування – це окрема тема.

Любчик прийшов мене будити, щоби я вела його до школи, і гордо повідомив, що вже почистив зубки, а отже заслуговує на мультик, поки я збиратимусь, – звісно, після того, як поїсть вівсянку.

Він горнеться до мене, як кошеня, і каже, що насправді щось не хоче до школи – тому що туди не можна піти у його улюбленій піжамі.

Вдаюся до забороненої тактики і підкуповую обіцянкою подарунка після занять – і тим, що я піду з ним, а потім і заберу його сама зі школи. Радіє і погоджується.

Мене мучить совість, що його день народження я провела на зйомках, які неможливо було перенести. Хоч у перший клас відведу і заберу.

Мені пощастило з компанією і керівництвом: сьогодні пішли назустріч і відпустили частково працювати з дому. А взагалі життя у Лондоні – попри те, яким воно уявлялося з Києва, – значно менш сприятливе для тих, хто має дітей, але це також інша тема.

Лінійки, гроші на ремонт і темно-сірі шкарпетки
Я тримаю його маленьку ручку, і в пам’яті виникає моя шкільна лінійка, на яку мама веде мене під незмінне “Учат в школе”, і сльози навертаються – хтось, може, думає, що від розчулення, але насправді від великих гофрованих бантів, що видирають мені волосся. Хоча в мами, може, й від розчулення – я це розумію лише зараз, коли сама стала мамою.

Коричнева радянська форма з білим фартухом, хоча це вже був 1991-й, перший рік незалежності. І ніби одразу за нею – лінійка мого старшого сина – пам’ять вміє робити найкращий монтаж.

І ось він, Любчик, іде у свій перший клас. Інша країна і мова, лінійки немає взагалі. Ніяких подарунків, квітів і вишиванок – звичайна шкільна форма, як у будь-який інший день.

У нашій школі для хлопчиків початкових класів це – біла трикотажна футболка-поло, сірі шорти, темно-сірі шкарпетки (це також не обговорюєтсья), чорні закриті туфлі або чорні кросівки і яскраво синя кофтинка.

Любчику було холодно зранку, тому одягнули шкільну куртку, синю з емблемою школи. Це також частина форми.

Грошей на ремонт ми, звісно, також не здавали – тут і мови про це немає. Книжки також купувати не потрібно. І навіть шкільну сумку з емблемою видала школа – це своєрідне привітання для найменших учнів.

На що доведеться здавати гроші – так це на екскурсії та благодійні події, які регулярно влаштовує школа та щось на зразок нашого батьківського комітету. Але це можна спланувати заздалегідь – розклад екскурсій на рік опублікований на шкільному сайті.

Не перший перший клас і дивні імена
Навіть самого поняття першого класу – у всіх його радостях чи батьківських жахіттях – у Англії взагалі-то немає.

Школа для більшості англійських дітей починається не з першого класу, а з підготовчого (reception). У нього йдуть з 4 років.

У нашій школі саме перед підготовчим класом батьки купують новачкам форму на найближчі роки, а школа “урочисто” дарує їм брендовані сумки.

Але і це відбувається не першого вересня.

Коли наш марафон із пошуком школи завершився довгоочікуваним листом-запрошенням (так, саме красиво складеним паперовим листом, який надіслали зі школи на підтвердження того, що наші документи успішно розлянуті й для Любчика знайшлося місце), нас також запросили на три ознайомчі зустрічі протягом літа.

Одна для батьків і дві для дітей, щоб вони познайомилися між собою і погралися у школі, в яку підуть навчатися з вересня.

Тобто на момент початку занять діти вже не могли дочекатися, коли знову підуть туди гратися. І цей принцип всюди – школа заманює дітей, а не змушує.

Утім, ігри іграми, а підготовчий клас – зовсім не дитячий садочок: до кінця навчального року діти повинні вміти читати по складах і писати прості речення. Окрім того – цікаво розповісти перед класом історію на задану тему.

Для Любчика це означало, що у свої чотири роки він повинен до початку літа не просто навчитися усе це робити, а ще й робити це все іноземною мовою, на рівні з її носіями.

Ми лише переїхали. Любчик на той момент частину свого життя прожив у Чехії, більшу частину в Україні – англійську чув в обох країнах, а в Києві навіть мав заняття з англійської у садочку та ще й займався з репетиторкою.

Тобто, дитина була підготовлена, сподівалася я. Але з усіх київських занять малюк запам’ятав лише кілька назв кольорів та “вітаю”, “дякую” і “вибачте”. Хоча вони, звісно, головні.

Жодними словами не описати, скільки страхів перекрикували один одного в моїй голові, коли я вела Любчика за ручку в перший день “ресепшену” – в повністю англійську школу, де він нічого не розумів.

Але інших варіантів не було. Згодом виявилося, що страшно було мені, але не йому.

Під кінець першого тижня його вчителька сказала мені: “У вас така чудова і розумна дитина – він хапає слова на льоту. А потім так цікаво щось розповідає якоюсь іншою мовою, що мені і асистентам стає ніяково, що ми нічого не розуміємо!”.

За перший рік у школі малюк навчився вільно говорити з місцевим акцентом, читає і пише, звісно, не так віртуозно, як його однолітки, які народилися в Лондоні, але всі букви знає і потрошку складає в слова, вивести може поки лише своє ім’я і “Мама, я тебе люблю”.

Школа за цей рік навчилася вимовляти його ім’я. Так і кажуть: Лю-бо-мир, без жодних скорочень. Це перемога – ім’я старшого сина вимовити так і не змогли і скоротили “Володар” до “Біг Ві”, тобто, моя дитина тепер “Великий В” (за зріст), і я з цим змирилася.

Підлога замість парти, кролики та ніякого 1-а
– Любчику, ну як тобі перший клас, сподобалося сьогодні?, – питаю, коли забираю зі школи.

– Так!

– А що ви там робили?

– Нічого! – сміється дитина і витягає з сумки малюнок-розмальовку.

Він уже навіть не питає про нову іграшку, він і так щасливий (але я все одно купила, бо обіцянку треба виконувати).

Це дещо нове, що тут я помітила у своїх дітей – вони не хочуть іти до школи лише після тривалих канікул, але щойно починається навчання, не хочуть вихідних, бо на вихідних їм “нудно, а в школі весело і цікаво”.

Сидять, до речі, першачки – як і в “ресепшені” – на підлозі. А вчитель перед ними показує все на інтерактивній стінці, де все розташовано на рівні очей дитини, і за допомогою проєктора.

Стільчики і стільці також є – але лише для виконання окремих завдань і без конкретних місць.

Найбільше Любчику сподобалася назва його класу – “Кролик”. Загалом на паралелі три класи – ще є “Видри” і “Сови”.

Цифри не використовуються для позначення класів протягом усього навчання в школі. Під час переходу в старший клас збільшується тварина чи рослина, на честь якої він називається.

Наприклад, минулого року Любчик був у класі “Миша”, то ж всі його однокласники називалися “мишенята”, а тепер вони виросли – і стали “кроликами”.