UA-IN

Село, що розташувалося біля замку, розбудив голос каштелянового посланця, який зачитував на площі оголошення свого пана.

“Наш улюблений господар запрошує усіх своїх добрих і вірних підданих взяти участь у гостині, яку він влаштовує з нагоди своїх уродин. На кожного чекатиме приємна несподіванка. Однак господар просить про невеличку послугу: ті, котрі ітимуть на гостину, нехай принесуть зі собою трохи води, аби поповнити запаси замку, що вже ось-ось вичерпуються…”

Посланець кілька разів повторив це оголошення, відтак розвернувся й у супроводі сторожі рушив назад до замку. У селі всіляко обговорювали запросини.

— О, той пан! Та ж має стількох слуг — хіба не можуть наповнити резервуар?.. Занесу склянку води — і достатньо!

— Та ні! Пан завше був добрий і щедрий! Занесу йому барильце.

— А я… хіба наперсток!

— А я цілу бочку!

Зраненька, у день, коли мала відбутися гостина, можна було спостерігати дивну чергу, що прямувала до замку. Дехто пхав перед собою величезні бочки, деякі, важко сапаючи від натуги, несли в руках великі відра, наповнені по вінця водою. Інші, беручи на кпини своїх супутників у дорозі, несли невеличкі карафки або й маленькі склянки на таці. Нарешті черга досягла подвір’я замку. Всі повиливали воду до величезного резервуара, відтак поставили кожен свою посудину збоку і рушили до бенкетної зали.

Смаковиті страви й напої, танці та співи безнастанно змінювали одне одного. Нарешті, надвечір, господар замку ґречно подякував усім за те, що прийняли його запросини, і віддалився у свої покої.

— А обіцяна несподіванка? — стали невдоволено і розчаровано ремствувати деякі із запрошених.

Інші були сповнені радості:
— Наш господар влаштував для нас чудову гостину! – говорили між собою.

Відтак усі, перш ніж рушити додому, пішли за своїми посудинами. В одній хвилині звідти залунали вигуки: то радості, то розпачу, то злості.

Кожна посудина була по вінця наповнена золотими монетами!

“Ох! Якби ж то я приніс більше води…”