UA-IN

Українська школа  показала не готовність до запровадження дистанційного навчання.

17 травня у місті Гола Пристань, що на Херсонщині, жінка просила суд її не штрафувати: дітей у неї троє, а мобільний телефон – один. Купити телефон кожній дитині не може, тому її син пропускав дистанційні уроки.

Під час цього навчального року діти тижнями не ходили до школи: через карантин, бо міста та села потрапляли у червону зону, або через те, що хтось підхоплював Covid-19 – вчителі, батьки, однокласники.

При цьому хтось спокійно навчався вдома, бо має все необхідне – планшети, ноутбуки, телефони, – а хтось не міг, бо не має гаджетів чи інтернету.

Пандемія коронавірусу загострила проблеми, які завжди існували в українській освіті: діти з бідних чи неблагополучних родин мали та мають гірший доступ до освіти.

Про навчання у часи пандемії, про вчителів, які пояснювали уроки у Google Classroom і Teams, або не пояснювали нічого, розповідає ВВС News Україна.

Бідні і ще бідніші
Якщо у Голій Пристані суд вирішив не штрафувати жінку через те, що її син пропустив два тижні дистанційного навчання, то суд на Хмельниччині постановив стягнути з батька двох школярів 1600 грн. Той не мав грошей провести інтернет для дистанційного навчання під час карантину.

У реєстрі судових рішень десятки таких справ — батьків з різних регіонів України притягають до відповідальності, бо діти не з’являлися на дистанційному навчанні.

Ситуації різні – хтось був на роботі та не проконтролював, чи приєдналися діти до уроків, у когось телефон — у ремонті, а в когось немає ні інтернету, ні гаджетів.

“На жаль, для деяких дітей школа є не просто місцем, де вчаться. А приміщенням, де взимку тепло, де годують, де є хоч якась увага. Під час карантину цього не стало. Найболючіше пандемія вдарила саме по них. Там, де все і так було погано, стало ще гірше”, – розповідає ВВС News Україна соціальний працівник з Волинської області, яка просить не називати її імені.

Інтернет і гаджети
Але навіть за наявності комп’ютерів і планшетів ще однією проблемою, яку посилила пандемія, став інтернет, а точніше – його відсутність.

Так, у гірських районах Івано-Франківської області 37 тис. учнів могли навчатись дистанційно вдома, а 13 тис. – ні, бо не було інтернету. Навчання для цих дітей звелося до отримання завдань в смс, йдеться в аналітичному огляді “Здоров’я та освіта: Як пандемія COVID-19 вплинула на доступ до публічних послуг в Україні”.

За даними Мінцифри, станом на літо 2020 року 40% українських шкіл, а це 6 500 навчальних закладів, не мали якісного підключення до інтернету.

Міністр освіти Сергій Шкарлет говорив, що проблема, не така вже і серйозна, бо хоч якийсь інтернет ці школи мають, а справді потребують підключення лише 74 навчальні заклади.

В уряді обіцяли питання з інтернетом у школах вирішити і виділили 500 млн грн на “Інтернет-субвенцію”. До кінця 2021 року 3 тис. сіл матимуть інтернет, заявили у Кабміні.

Проте, станом на квітень 2021 року, доступу до інтернету не мали понад 15 тисяч українських сіл.

Ще одна проблема, яку поки що Міносвіти не дуже успішно розв’язує, це – гаджети для вчителів і шкіл. Минулого року з сумнозвісного ковідного фонду, заради якого перекроїли бюджет, для освіти у часи пандемії не виділили нічого.

21 квітня 2021 року, за рік після початку пандемії, Кабмін розподілив 1 млрд грн субвенції на купівлю гаджетів для дистанційного навчання.

За ці гроші лише наприкінці навчального року почали закуповувати ноутбуки для шкіл і вчителів. У деяких випадках учні, у яких немає своїх гаджетів, зможуть брати державні пристрої додому.

Крім того, у Міносвіти порадили вчителям видрукувати учням матеріали для уроків, якщо вдома немає техніки для дистанційного навчання, і бути з ними на зв’язку.

Скарги батьків і вчителів
“У Міносвіти робили те, що від них залежало, зверталися з запитами про додаткове фінансування для шкіл під час пандемії коронавірусу, але, можливо, треба було бути більш наполегливими, – розмірковує освітній омбудсмен Сергій Горбачов. – Найбільш прикрим є те, що з “антиковідного” фонду, куди в освіти забрали 4,9 млрд грн, діти, батьки та освітяни не отримали взагалі нічого, окрім 52 млн компенсації.

Служба освітнього омбудсмена цього навчального року отримувала чимало скарг і від батьків, і від вчителів.

 

“Батьки найбільше переймалися тим, що школа не забезпечила якісне дистанційне навчання, що вчителі не комунікують з дітьми. Школи скаржилися, що деякі батьки нехтують своїми обов’язками, діти зникли, їх неможливо побачити на дистанційних уроках. А всі разом скаржилися на недостатнє технічне забезпечення”, – розповідає пан Горбачов.

Наразі є підстави вважати, що через пандемію ситуація в освіті погіршилася, говорить освітній омбудсмен, але для того, щоб знати точно, потрібні якісні освітні оцінювання, а вони системно практично відсутні.

Університетський коледж Лондона минулого року опублікував результати дослідження, яке показало, що під час карантину два мільйони британських школярів, навчаючись з дому, майже нічого не робили. Вийшло, що в середньому, школярі через інтернет вчилися лише кілька годин на день.

Але в Україні таких досліджень немає. Крім того, торік і цьогоріч скасували державну підсумкову атестацію (ДПА) у 4 та 9 класах, тобто неможливо навіть приблизно оцінити рівень початкової та загальної освіти під час пандемії.

За спостереженнями Сергія Горбачова, у цілому шкільна освіта в Україні адекватно відреагувала на форс-мажор і перелаштувалася на дистанційне навчання, але все дуже залежить від конкретного директора та вчителів.

“За моєю дуже приблизною оцінкою, яка базується на широкому спілкуванні з батьками, вчителями, моніторингом соціальних мереж, десь 60 на 40, 60 – хороших, і 40 – не дуже добрих кейсів. Якщо директор відповідальний, допомагає вчителям, то там все буде більш-менш добре. А є школи, де всім байдуже. Завдання у вайбері кинули і все. Це неправильно. Це не є дистанційним навчанням”, – каже пан Горбачов.

Діти та чорні екрани
Позитивного і негативного досвіду на дистанційному навчанні справді багато.

Хтось, побачивши рівень шкільного викладання онлайн, вжахнувся і перевів дітей у приватну школу, а хтось – навпаки у захваті від учителів.

“В обох моїх доньок було дистанційне навчання, і я цілком задоволена, – розповідає Олена Буруль. – Діти майже не втратили у знаннях. Ми літали на відпочинок до Туреччини, Єгипту і на Кіпр, а діти продовжували вчитися”.

Тетяна, діти якої навчаються в одній зі шкіл Києва, каже, що було важко:

“Коли 7 уроків офлайн – це одне, а 7 уроків за компом – це позначається на здоров’ї та емоційному стані. Сину у третьому класі було важко висиджувати перед екраном зранку і до пів на четверту. Втрачається емоційний контакт, вчителі іноді навіть не включали камеру. І сиділи діти перед цими чорним екранами цілими днями”.

З позитивного, відзначає жінка, є вчителі, які дуже старалися, засвоїли онлайн-тести і навіть навчилися ділитися екраном.

Першокласник Олександр не ходив до школи кілька тижнів, але тим, як у школі організували дистанційку для наймолодших, його тато задоволений: “Наприкінці навчання можна було не вмикати камери, і це подарувало багато свободи. Зробив приклади та стрибаєш на дивані або сидиш на уроці у піжамі. Вчителі вчили, контролювали виконання домашніх завдань, але після закінчення карантину було видно, що певні навички втратилися і треба було наздоганяти”.

І абсолютно іншу історію про навчання у молодших класах розповідає Олена (ім’я змінене) з села Подорожне, що у Кіровоградській області. За її словами, під час карантину минулого року вчителька прислала лише два смс-повідомлення: одне – з закликом дивитися уроки по телевізору, а друге – про закінчення навчального року.

“Жодного пояснення матеріалу, перевірки знань, нічого не було. Батьки самі займалися дітьми, вчили їх”, – говорить жінка. Батьки скаржилися, але поки марно.

ВВС News Україна звернулася за коментарем до директора школи у селі Подорожне Георгія Ковальова, який телефоном спочатку заявив, що дистанційні уроки проводилися, а керівництво все контролювало. Інформацію від батьків назвав неправдою, але потім заявив, що школи у селі Подорожне взагалі не існує і кинув слухавку.

Водночас у Міносвіти кажуть, що цілком задоволені тим, як в українських школах організували дистанційне навчання. Попри численні закиди на адресу відомства, що воно так і не стало координатором процесу, а кинуло вчителів і батьків напризволяще.

За словами міністра освіти Сергія Шкарлета, дистанційне навчання “отримує дедалі вищі позитивні показники” від самих учнів у порівнянні з даними за попередній навчальний рік.