UA-IN

Батьки військовослужбовців, які раніше гинули в частині за загадкових обставин, розповіли, що їхні діти могли побачити те, чого бачити не повинні.

Масове вбивство солдатів у Нацгвардії, яке сталося 27 січня у Дніпрі, стало деяким каталізатором того, що відбувається у лавах військових частин. У Мережі стали масово публікувати інформацію про те, що терміновиків “травлять”, і що вони стають жертвами “дідівщини”.

ТСН.ua поговорив із батьками строковиків та з’ясував обставини загибелі інших солдатів у військовій частині, яка охороняє території “Південмашу”.

“Мама і тато, я вас люблю”

Мансур Вержаковський в 2017 році втратив сина, який служив у військовій частині 3021 у Дніпрі.

“Мій син, 19-річний Мансур Мансурович, потрапив до Нацгвардії наприкінці 2017 року. Його закликали служити у Дніпрі, у військовій частині 3021. Сам він із Кіровоградської області. Рівно за два місяці мені зателефонували і сказали, що мій син скоїв самогубство”, — розповів ТСН.ua батько загиблого воїна Мансур Вержаковський.

За день до цього, за словами чоловіка, йому зателефонував син і попросив поговорити зі “старшим”. Після цього вимкнувся. Згодом Мансур молодший зателефонував і попросив роздрукувати витяг із банку, бо з його картки нібито пропало 200 гривень.

“До армії він працював та отримував зарплату. Коли пішов служити, зарплатну картку залишив вдома, бо збирав на машину. Думав, що за два роки зможе назбирати потрібну суму. Моя дружина зробила йому на своє ім’я картку і відправила до частини — ми на неї час від часу переказували гроші. Якоїсь миті дружині почали надходити повідомлення, що хтось неправильно вводить код картки і намагається зняти готівку”, — додає Мансур.

Так тривало певний час. Водночас сам хлопець зі свого боку на товаришів по службі ніяк не скаржився і не говорив батькам про конфліктні ситуації. 17 січня 2019 року сім’ї Вержаковських зателефонували з частини та повідомили про смерть сина.

“Куля влучила у шию, вийшла через голову. Незалежний судмедексперт нам повідомив, що траєкторія кулі не є природною. Фізично зробити сам такий постріл він не міг”, — каже чоловік.

Він також знайшов розбіжності у справі та фотографіях з місця події.

“На фотографіях, які ми важко отримати, є передсмертна записка зі словами “Мама і тато, я вас люблю”. Хоча у протоколі огляду місця події її немає. Крім цього, на кулак надята рукавичка. Плюс розібраний автомат — на ньому відсутня кришка механізму затвора. Чи можна заступати у варту без кришки? Ні. У той же час у сфотографованому номері зброї, яка пізніше з’явилася у справі, вже є ця кришка затвора”, — акцентував Мансур.

Зрештою, справу про смерть Мансура Мансуровича намагалися закрити чотири рази. Наразі, за словами батька, її знову відкрили. Слідчі вкотре намагаються встановити обставини загибелі молодого солдата.

“Можливо, я поховала не свого сина”

У липні 2019 року, через 2,5 місяці з початку служби, за загадкових обставин у цій же частині — 3021 — загинув ще один військовослужбовець — 20-річний Андрій Кіба з Кіровоградської області.

“В офіційних документах написано, що його тіло знайшли на одному з постів “Південмашу”. Хоча раніше син нам казав, що він постійно стоїть на покинутому заводі, який уже кілька років не працює. Там немає камер спостереження. А ставили солдатів туди, бо там кольорового металу на мільйони гривень. І якщо його, мовляв, охоронятимуть не вони, його просто розтягнуть інші”, — розповіла нам мати загиблого солдата Ганна Кіба.

Вона також додала, що обставини смерті сина досі їй невідомі. Слідство нібито не визнавало її потерпілою близько трьох місяців. Виникли в них і труднощі, як забрати тіло військовослужбовця з моргу в Дніпрі.

“Ми із Кропивницького. Наступного дня після того, як нам повідомили про смерть сина, ми поїхали на пізнання. Зі мною були чоловік, кум та водій. Вранці ми вже були там. У морг забрали кума, а не нас із чоловіком, які мали б іти на впізнання. Нас повели до жінки-слідчої, яка розповідала мені жахливі речі. Таке почуття, ніби вона хотіла добити. Мала намір навіть відправити мене до лікарні на “швидкій”, але я відмовилася”, — каже Ганна.

Тіло Андрія з Дніпра вивезли близько четвертої години дня. Ганні, за її словами, сказали, що морг закривається — сина можна забрати, але без документів.

“Тіло ми забрали у суботу, а документи нам могли віддати лише у понеділок. Андрія везли у машині швидкої допомоги. Супроводжували троє військових. Ми їхали на автомобілі позаду. Дорогою мені стало дуже погано. Ми зупинилися, щоб я перевела дух. У цей момент “швидка” поїхала. Через п’ять хвилин я прийшла до тями, і ми знову поїхали, але наздогнати автомобіль із сином не змогли — він буквально зник”, — додає жінка.

До дев’ятої години вечора жінка зі своїм чоловіком повернулися додому. “Швидку” з тілом сина вони розшукати так і не змогли. У морзі, куди мали його привезти, сказали, що до них він не надходив.

“Ми не розуміли, куди він подівся. Ми ж їхали однією дорогою в те саме місце. Якщо вони загубилися, у всіх є телефони, навігатори. Зникнути вони не могли ніде. Вранці наступного дня мені зателефонували з моргу та сказали, що привезли солдата. Патологоанатом пізніше заявив, що до моргу його доставили лише о четвертій годині ранку. Де можна було бути весь цей час? Мені здається, що це було зроблено спеціально. Можливо, я ховала не свою дитину”, — наголосила Ганна.

Вона також додала, що весь час, поки вони намагалися розшукати “швидку”, вона була у місті Знам’янка.

“Ми ходили ритуальними службами. Вирішували питання зі священиком: буде він чи ні. Один із працівників похоронного бюро зателефонував патологоанатому, який йому сказав, що “він не знає, хто лежить у морзі. Відомо, що солдат, але не має документів, він перебуває в окремій закритій кімнаті, його вдень і вночі охороняють двоє людей”. Батюшку нам дали, коли чоловік надав документи, в яких зазначено, що “постріл був зроблений у голову з невідомої зброї”, — наголосила жінка.

Труну із сином згодом їй відкрити не дозволили, пославшись на те, що тіло вже почало значно розкладатися.

“Я вважаю, що мій син став свідком того, чого не мав бачити. Його прибрали. Загалом, про якісь конфлікти він не розповідав, але казав, що ту роботу, яку доручали робити “старшекам”, вони перекладали на молодих солдатів-строковиків. Доходило до того, що вони штовхали вагон поїзда. Так чи інакше, вже 2,5 роки нам змінюють слідчих. Весь цей час я до кінця не знаю, кого поховала”, — зауважила Ганна Кіба.

“Дідівщина у військовій частині”

За словами колишніх працівників військової частини 3021, серед співробітників та військовослужбовців раніше нерідко відбувалися різного роду сутички, моральний пресинг та бійки. У Мережі навіть стали активно ділитися історіями нестатутних взаємин саме у цій частині.

“Подія, що сталася 27 січня 2022 року, має глибоке коріння. Коли я там служив, було дуже багато нестатутних взаємин. Лінійні офіцери та прапорщики випивали. Розграбовували завод, використовуючи зв’язки. Ситуацію вони контролювали за допомогою старослужбовців із такою… зухвалою поведінкою. Цього Артемія били? Якщо він говорить про цькування, то над ним цілком могли чинити чи не сексуальне насильство. А могли й сказати: “Завтра тебе опустять”. Це набагато гірше за побиття”, — розповів ТСН.ua колишній офіцер частини Леонід.

Він також повідомив, що солдати Нацгвардії справді охороняють територію промислових об’єктів, серед яких не лише “ЮМЗ”, а й інші заводи.

Чат “самогубців”

Журналісти ТСН.ua протягом останніх кількох місяців писали про інциденти, що трапляються у військових частинах по всій Україні. Ми вже писали про трагедії на кордоні з Румунією, де за загадкових обставин загинули щонайменше троє людей, ще один отримав серйозні кульові поранення.

Практично у всіх військовослужбовців, за офіційними даними, одна причина смерті — самогубство. Водночас матері та батьки загиблих воїнів не вірять у те, що їхні діти могли звести рахунки із життям. Батьки наполягають на тому, що солдатів довели до самогубства або зовсім убили.

У месенджері навіть з’явився чат, який налічує майже півсотні учасників, які об’єднані одним горем. Усі вони намагаються з’ясувати обставини загибелі військовослужбовців.