UA-IN

Влітку я їздила до клініки лікувального голодування, чистила організм. Одного дня я пішла позасмагати і там, поряд, на шезлонгу лежала гарна дівчина модельної зовнішності.

Ми познайомилися і розмовляли. Говорили про цілі голодування.

— Мені треба скинути 400 грамів, — сказала вона.

Я охоче засміялася, думала, жартує. Але ні.

Рік уже живу, жирна. Мій хлопець сказав, що кине мене, якщо не схудну… Ось, бачиш? — вона згрібла шкіру на животі. — Сісти соромно.

Я згодом довго ходила під враженням. Так і прозвала її – Ліза 400 грам

Мабуть, на думку її чоловіка, таких, як я, можна сміливо скидати зі скелі, бо в ідеальній Спарті повинні жити лише худі, а жирненьким рулькам тут не місце.

Днями я потрапила до великої незнайомої компанії, був привід для свята у ресторані.

І одна дуже випещена жінка сиділа на кріслі, гарно закинувши ногу на ногу. Капрон панчох злегка блищав, облягаючи ідеальні ноги, туфелька злетіла з п’яти, балансувала на пальчиках, вона гарно пила воду з винного келиха і магнітила чоловічі погляди.

А потім прийшов її чоловік. Він підійшов до столу і став тиснути руки всім чоловікам як привітання, а їй кинув крізь зуби зло: «Прикрийся! Виставила ляхи!..».

Вона злякано випросталася, почервоніла, попросила у офіціанта плед, хоч сиділа прямо біля каміна, укуталася і решту вечора просиділа набурмоченим горобцем.

Я якось вирішила почитати біографії знаменитих класиків, поетів та письменників, пошукати секрети їхнього успіху в способі життя. І швидко покинула це заняття, бо дуже складно монтується жива людина з набором приземлених слабкостей та її геніальний твір.

І кинула я читати про геніїв на біографії Льва Толстого. Я закохана в “Анну Кареніну” як витвір, але пережити деякі факти біографії автора просто не могла.

Мало того, що у нього був нездоровий інтерес до смерті, і він любив спостерігати за цим… процесом, так і… Коли після п’ятої дитини (дівчинки Маші) Софія, його дружина, сильно хворіла, ослабла і ледве відновилася, і більше не хотіла народжувати, та й лікарі заборонили зношеному пологами організму його дружини народжувати, він сказав: “Та Бог з вами, навіщо вона мені тоді?”
Софія народила 13 дітей…

Я дивлюсь Інстаграм. Він населений гарними ляльковими барбі-ґерлами. Їхній день складається з фітнесу, солярію, обгортань та спа.
Вони створюють своє ідеальне тіло, а індустрія краси активно їм у цьому допомагає.

Вони працюють професійними красунями, і треба розуміти, що це дуже дорога та трудомістка робота.

Я з повагою ставлюся до будь-якої праці, але гадаю, що у нас все знову переплуталося. Дівчата хочуть бути гарними, щоби їх полюбили. Щоб хлопці їх помітили та обрали. Їм сказали: гарно – це ось так: худорлявість, брови вищипані, губи накачані, попа горіхом – і вони кивнули і пішли підганяти себе під стандарти. А хлопчикам стало складно вибирати собі з низки однакових лялечок.

Якось ми з чоловіком були на садовому ринку, він купував щось для дачі, а я просто ходила по рядах, нічого робити. Забрела у відділ із садовими фігурами, гуляла між ними, розглядала: ліхтарики, квіточки, вітрячки, зайчики та лисички.

Біля великих садових гномів у яскравих шапках, що роблять їх схожими на мухоморів, стояли два мужики і вибирали найкрасивішого гнома.

Один чіпав цих гномів, підносив, обходив навколо, а другий раптом засміявся і каже:

— Давай, брате, вирішуй уже швидше… Ти вчора повій із таким самим виразом обличчя вибирав…

Дуже смішно.

Дівчатка, милі, Ліза 400 грамів, Світлана Прикрий-Ляхи, Софія 13 дітей… Ну як же так можна не любити себе, не цінувати, не поважати?

Як це ставлення до вас як до бракованого товару ви прийняли за любов? Хто вам сказав, що ідеальне тіло та обличчя є необхідною умовою щасливих стосунків?

У мене є сотня доказів, що зовнішність ніяк не корелює з любов’ю.

Моя знайома познайомилася з чоловіком у лікарні, в нефрологічному відділенні, де закохала його в себе, будучи в халаті, бліда, страшна, і з великим сечоприймачем, який кокетливо стирчав з-під нічної сорочки.

Подивіться на Фріду Кало? Бачили? Як вам? А брови? Ось.
За неї лицарювали найкращі чоловіки її часу.

Мені багато років тому видалили зуб-вісімку невдало, порвали рота, у прямому сенсі, сталися ускладнення: температура під сорок, подерті ясна, опухла щока.

І ось я лежу, вже вдома, плююся кров’ю, щока як подушка, рот розірваний, помираю від слабкості, а чоловік дбайливо напуває мене кефіром, бо нічого іншого в мене не влазить, а сили потрібні.

Від кефіру для повноти картини у мене утворюються молочні вуса. Я дістаю дзеркало, дивлюся на себе, шепочу: “Боже …”, і починаю плакати від жаху.

А він раптом каже:

— Ти найкрасивіша на світі, чуєш? Най-най! І зараз також! Виходь за мене? Вийдеш?

Потім, коли я одужала, був ресторан, і обручка, і одне коліно, і аплодисменти гостей і офіціантів, і кульки під стелею, і квіти і «я згодна».

Але я з таким трепетом згадую ту першу пропозицію. Справжню. Я йому тоді… повірила. Тому що краса – це не про зовнішність, а кохання – це не про ідеальність.

Наші недосконалості роблять нас живими, неповторними. Нас за них люблять. За те, що робить нас нами! Та й взагалі, по суті, досконалості не існує. Точніше, існує, але вона у кожного своя.

Я вирішила поставити брекети на зуби. Вони у мене об’єктивно криві.
Чоловік підтримав мене словами:

— Я обожнюю твою усмішку і зовсім не розумію, у чому потреба мучити себе брекетами. Зроби це, якщо ти сама цього хочеш. Якби я вибирав, я залишив би все як є.

Після пологів першого сина я важила 118 кг, але мій чоловік обсипав мене компліментами, позбавляючи мотивації худнути. Я схудла, коли сама захотіла.

Дивилися недавно фотки, де я з крихітним сином, розпливалася на дивані. Запитую у чоловіка:

— Чому ти не сказав мені схуднути, я ж жирна?

— Ти апетитна плюшечка, худай, коли сама захочеш. А мені все подобається.

А коли, років 5 тому в мене влітку стався напад псоріазу, і його осередки розповзлися амебами по тілу, ми полетіли відпочивати, і я відмовилася роздягатися на пляжі, чоловік спитав:

— А що не так?

і я зрозуміла, що… він і справді не розуміє, що не так. Для нього я красуня, і псоріазу він не помічає, а мене помічає.

Це я зараз не чоловіка рекламую, а стосунки. Якщо ваш чоловік вимагає від вас відповідності його стандартам краси – це не про кохання, це про домінування.

Ви красуня, яблучко наливне! А він бачить тільки червивини? Та він не хоче яблучко, він хоче влади.

Ви маєте право піти за ним зі страху втратити. Тільки вдумайтеся, що втратити? Тирана, для якого ви… садовий гном у мухоморному капелюсі?

Будь-який чоловік – самець – хоче домінувати. Але авторитет його має бути побудований не на страху, а на вашому захопленні та повазі.

Ваша покірність не повинна бути безумовною, вона має бути вибором. Вибрати того, за ким хочеться йти, бо він впевнений, сильний, надійний і ніжний. Він візьме вас за руку і піде на край світу, а ви довіритеся, тому що ваша відповідальність – вибрати того, за ким хочеться йти.

А право вести вас за руку треба ще завоювати.