UA-IN

Із першим загиблим захисником Бучі на початку війни попрощались лише за 80 днів.

Володимира Ковальського називали бучанським термінатором. Ветеран АТО ще у 2016 році підірвався на міні, втратив ноги і ходив на двох протезах. І був серед перших, хто вийшов захищати рідне місто від окупантів, йдеться в ТСН.

Катерина із шестирічним Дмитром приїхали до рідної Бучі з закордону спеціально попрощатися з чоловіком і батьком і одразу пішли туди, де він загинув. «Ми приїхали до тата попрощатись, покласти йому квіточки», – розповідає із сином Катя.

Батько Дмитра був серед перших, хто із зброєю вийшов захищати рідне місто від окупантів. В ранок 27 лютого вони ще бачили його живим.

«Тут був бій, російські танки рухались, щоб пройти на Київ. Бучанська тероборона стримувала – чотири поранених і Володя перший загиблий у місті Буча. Він вийшов з двору о 8 ранку, а об 11 мені побратими скали, що він додому не повернеться», – пригадує Катя.

Володимир Ковальський – ветеран АТО. Пройшов Майдан і пішов добровольцем на Схід. Навесні 2016 го підірвався на міні і втратив обидві ноги, а його дружина уже була вагітною. Поки Володимир був у військовому шпиталі, вона була поруч і допомагала одужувати. На сучасні протези бійцю тоді збирали всім світом. Володимир настільки хотів повернутися до активного життя, що вже за півроку від складного поранення, брав участь у «Іграх Героїв». Його охрестили бучанським термінатором. 24 лютого бойові побратими намагалися вмовити не йти у бій. «Один раз я йому сказав, що може ти підеш додому, він казав «ні», тільки дайте мені автомат», – розповідає замкомандира взводу Віктор Хомяк.

27 лютого його знайшли пораненим і дорогою у шпиталь він помер.. Далі було пекло окупації, а після звільнення Київщини – Володимира поховали разом з іншими загиблими у Бучі. Рідні попрощатися з ним не змогли.

І ось шестирічний син Дмитро йде 2 кілометри зруйнованою Бучею – з місця, де тато загинув – до місця, де його поховали. Такою почесною церемонію рідні хотіли віддати шану своєму героєві. «Ми хотіли зупинитись, він каже ні, буду йти, це був його хід до батька, він же не ховав і не був поруч, він вперше прийшов на могилу до батька і це правильно», – каже волонтерка Катерина Українцева.

Бучанці наразі розпочали збір підписів з проханням нагородити Володимира посмертно.

«Він міг сховатись, він взагалі мав право не приходити, він був на двох протезах, він свою війну пройшов у 15 році, але ті побратими казали, що він наполягав. Був гордий з того, що може захищати Україну навіть на двох протезах, це для нас такий героїчний вчинок, ми маємо кричати по всьому світу», – кажуть рідні із побратимами.

На могилі бойові побратими вручили синові державний прапор, яким накривали батька на прощання. Прозвучали постріли пам’яті від почесної варти.