UA-IN

13-річну Дарину Півторацьку разом із рідними обстріляли російські військові, як тільки-но окупували Катюжанку, на півночі Київщини.

Батька та мачуху дівчинки вбили на її очах, а вона, вже стікаючи кров’ю, на мить затамувала подих, йдеться в ТСН.

Лобове скло вантажівки зрешечене кулями – це сліди сафарі російських солдатів на Даринку, коли та намагалася сховатися від них за припаркованою на узбіччі машиною.

«В руку тут, таз прострелений, тут на виліт, а тут куля десь влетіла і застрягла у кістці», – показує дівчинка свої поранення.

Від початку широкомасштабного вторгнення російські війська через Катюжанку два дні йшли транзитом. Наступні два були спокійними, але коли Дарина з рідними поверталася додому від тітки – село вже росіяни тимчасово окупували.

Дівчинка зі своїм батьком, мачухою та дідусем їхали в легковому авто вулицею. Назустріч їхній машині зусібіч сунули колони російської техніки. «Вони без попередження почали стріляти, син почав поволі назад здавати і почали з боку стріляти, я прикрив Дашу», – розповідає дідусь Даші.

«Коли машина почала горіти, прикрив мене, я стала і побігла до машини. Вони побачили, що там є якийсь рух, вони почали стріляти у мене, я впала», – пригадує дівчинка.

У той час, коли російські солдати полювали за Даринкою, її дідусь з охопленого вогнем авто витягував своїх тридцяти однорічних сина Івана та невістку Інну. Тепер на тому місці лише два вінки. «Син уже був мертвий. Я почав їх витягувати, сина спочатку витягнув, під паркан поклав, перебіг дружину витягнув, потім почав гасити, і не зміг загасили, не зміг», – плаче чоловік.

Росіяни ж і надалі переслідували Дарину. Поранена дитина лежала під парканом і коли російські солдати знайшли її, вона прикинулася мертвою, аби вижити. «Прийшли росіяни. Я закрила очі, розслабилася так і затримала дихання і вони смикнули мене за ногу, щось там сказали і пішли. Тоді я відповзла далі», – пригадує дівчинка.

Хата Юлії Заєць через дорогу від того місця, де лежала Дарина. Жінка, одна поміж тих односельців, хто знайшов поранену та надав їй першу допомогу. Дитина вже стікала кров’ю. «Використали прокладку, бо прокладки допомогли утримувати кров, уколи знеболювальне, що було вдома. Плюс жгут на руку, затягнули тоді. Ми її підтримували повноцінно, як ми могли, нам було страшно, всім було страшно», – каже Юлія.

Через добу російські солдати дозволили перевезти Дарину до лікарні сусіднього містечка. Це і врятувало їй життя. А її батька та мачуху – поховали в одній могилі без труни, у покривалі.

Російські військові не лише вбили сина та невістку Юрія Півторацького, вони ще й забрали і хату. «Вирвали двері на вході, тут штаб їхній був. Я приходив, мене не пускали, біля хвірточки я стояв і далі все», – каже чоловік.

Юрій Півторацький зміг повернутися до розграбованого росіянами дому лише через місяць, після деокупації села. Відразу взявся прибирати садибу після російських солдатів. Його онука Даринка з лікарні додому повернулася ще пізніше. Дівчинка вчиться жити по-новому, без найрідніших, яких у неї відібрала Росія.