UA-IN

Росія вже другий день обстрілює українські тилові міста та енергетичну інфраструктуру, намагаючись посіяти паніку серед населення. Додатковий привід для занепокоєння додали вчорашні заяви Лукашенка. Чи можливий повторний наступ з Білорусі і що задумала Москва – у матеріалі РБК-Україна.

Росія вперше за довгий час здійснила масовану ракетну атаку на Україну. Під удар потрапили об’єкти енергетичної інфраструктури по всій країні. Щоби прорвати українську систему ППО, ворог б’є одночасно різними типами ракет із різних напрямків. У хід також йшли іранські дрони-камікадзе, ЗРК C300 та РСЗВ “Торнадо-С”. За підрахунками Forbes, вчорашній обстріл коштував Росії приблизно 400-700 мільйонів доларів.

Поки в Києві та регіонах лунали вибухи, ще більшого напруження обстановці додавали новини з фронту. Вранці у соцмережах почали розповсюджувати інформацію про те, що росіяни нібито скрізь перейшли у наступ. А з півночі до України нібито зайшла колона ворожих військ. Обидві новини виявились фейком. Однак пізніше Лукашенко заявив, що разом із Москвою вони розгортають регіональне угруповання військ і анонсував прийом тисяч російських солдатів.

Ракетна атака
У Кремлі стверджують, що ракетний обстріл України – це відповідь за пошкодження Керченського мосту, яке сталося два дні до цього. Спочатку російські пропагандисти плуталися у тезах про те, хто і що спричинило інцидент. Поки Путін не заявив, що, за його даними, за вибухами на мосту стоять українські спецслужби. Так це чи не так – до кінця невідомо. Навіть в українському інформпросторі є зовсім різні версії щодо цього, зокрема, що все це справа рук самих росіян.

Але, за даними нашої воєнної розвідки, окупанти розпочали підготовку до масованих ударів по цивільній інфраструктурі ще 2 та 3 жовтня. Зважаючи на цю інформацію, можна виділити дві версії. Перша: підривами на мосту російські спецслужби нібито створили “адекватний” привід для ракетної відповіді.

Друга: диверсія, влаштована українцями, прискорила час запланованої атаки. Адже представники військово-політичного керівництва неодноразово попереджали, що агресор може обстрілювати об’єкти енергетичної інфраструктури. Проте очікувалося, що ці атаки відбудуться в холодну пору, щоб залишити українців не лише без світла та води, але й без тепла.

Яка версія не була б вірною, всі вони, схоже, зводяться до двох цілей. У Москві, по-перше, хотіли посіяти паніку серед населення. Можливо, росіяни помилково вважають, що налякані та незадоволені українці будуть тиснути на владу, щоб зупиняти війну та приймати капітуляцію. На практиці агресор отримує зворотний ефект.

Але, мабуть, головною метою вчорашніх ударів є бажання задобрити свою внутрішню аудиторію. Після серії невдач на фронті російське радикально-патріотичне суспільство “прагне крові”. Військові оглядачі та навіть лояльні пропагандисти вимагали від Кремля жорсткої “відповіді” у вигляді ударів по українській критичній інфраструктурі та якихось “центрах прийняття рішень”. Хіба міг би Путін виглядати слабаком в очах “підданих”? Колишній спічрайтер російського президента Аббас Галлямов колись дуже влучно сказав, що “сила – єдине джерело легітимності Путіна”.

“З якою метою Путін віддав указ про масоване використання ракет, яких у них уже не так багато? Адже майже 85 ракет на добу – це рівень витрат ракет кінця лютого цього року. Це робиться для того, щоб задовольнити “ура-патріотичний” прошарок російського суспільства, яке почало звинувачувати безпосередньо Путіна в тому, що він нічого не робить, щоб зламати український спротив”, – вважає екс-начальник прес-служби Генштабу, полковник Владислав Селезньов.

Крім того, Путін, схоже, спробував “вибілити” військове керівництво за попередні провали. Кремлівський диктатор заявив, що ракетні удари були здійснені за пропозицією міноборони та генштабу РФ, чиї “голови” вимагають Кадиров, Пригожин та інша радикальна “публіка”. Ідея про масову атаку могла також виходити від командувача російських окупаційних військ в Україні Сергія Суровікіна, який захотів “вислужитися” на новій посаді. Раніше він очолював повітряно-космічні сили РФ.

Навіть якщо Путіну і вдалося спустити внутрішню пару, ці ракетні обстріли ніяк не впливають безпосередньо на поле бою. Скоріше – навпаки. Кожна “порція” таких атак лише додає мотивації нашій армії воювати за свою землю. Кожен акт тероризму проти цивільного населення ще більше переконує Захід посилювати воєнно-технічну допомогу Україні.

“Це не вплине на тактичну та стратегічну ситуацію в зоні бойових дій. Знищуючи ТЕЦ, пам’ятник Грушевського чи дитячий майданчик, вони не вирішують своїх проблем на фронті. З іншого боку, ці удари – дуже велика помилка Москви. Це буде ще одне нагадування партнерам про те, що Україні негайно потрібні сучасні комплекси ППО”, – наголосив експерт групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко.

Хід Лукашенка
Вчорашні заяви Лукашенка варто поки що сприймати як елемент тієї ж інформаційної кампанії, яку росіяни хотіли влаштувати вчора. Опитані виданням експерти сумніваються в тому, що в найближчому майбутньому взагалі можливий повторний наступ російсько-білоруських військ на півночі.

Якщо припустити, що Путін справді вирішив повторити таку атаку, то, по-перше, на її підготовку потрібен час. Це не станеться ні завтра, ні цього тижня як мінімум. І по-друге, ця авантюра закінчиться для противника такою ж поразкою, як і їхня втеча у квітні цього року.

Тоді контингент, який наступав на столицю, за різними оцінками, налічував від 15 до 30 тисяч осіб. У нашому ГУР повідомили, що зараз у Білорусі збираються розмістити 20 тисяч російських військ.

Різниця в тому, що тепер це будуть слабо навчені мобілізовані, а не професійні контрактники, які вторглися в Україну в лютому і, зрештою, були розгромлені. Якщо припустити, що Лукашенко вирішив вступити у війну, то білоруська армія все одно не врятує ситуацію. Рівень її готовності до наступальних дій приблизно такий же, як і російських мобілізованих.

“Щоби вести бойові дії, тисяч мобілізованих недостатньо. Вони мають бути переформатовані у військові частини, необхідно створити систему управління, призначити командирів, створити систему продовольчого забезпечення тощо. Тільки на етап формування військових частин потрібно 2-3 місяці”, – каже експерт Центру оборонних стратегій, полковник Віктор Кевлюк.

Ще до двох місяців займе підготовка на полігонах, плюс місяць – на організаційні питання, переміщення, інтеграцію в існуючі системи забезпечення, ППО, управління.

“Сам процес створення ударного угруповання також потребує часу. Усі на ділянці в сотні кілометрів фронту мають зайняти свої місця, з яких братимуть участь в операції. Артилерія – на своє, командні пункти – на своє, тил – на своє. Це величезний комплекс заходів, який триває фактично цілодобово протягом щонайменше місяця”, – зазначив Кевлюк.

Тобто на процес підготовки росіян до наступу може піти півроку. Якщо це робити в експрес-режимі, абияк можна впоратися і за 3-4 місяці, вважає експерт.

Чи братиме Лукашенко участь у російській авантюрі? З цього приводу, як і раніше, є великі сумніви. Білоруський диктатор, ймовірно, буде і надалі надавати росіянам територію, повітряний простір, інфраструктуру – тільки щоби прямо не вступати у війну.

“Крім того, він дає окупаційній армії Путіна зброю та боєприпаси. Ми чули повідомлення від української розвідки, що ешелони озброєння вирушають із Білорусі для російської армії. Але якби білоруська армія планувала атакувати, то їм би самим знадобилося це озброєння для власних потреб”, – звернув увагу Селезньов.

Лукашенко не захотів в’язуватися в бойові дії у лютому, коли росіяни мали явну перевагу. Навряд чи він погодиться робити це зараз, коли становище агресора виглядає досить хитким, уточнив співрозмовник. Останні маневри Лукашенка – це радше створення ілюзії загрози на півночі, вважає Кевлюк.

“У Росії не вистачає ресурсів взяти хоча б пару сіл у Донецькій області, протидіяти українському наступу на рубежі Кремінна – Сватове та в Херсонській області. З кого вони збираються формувати угруповання на півночі? Думаю, це додатковий інформаційний тиск щодо підготовки уявного угруповання на півночі, яку як ІПСО запустили разом із ракетними ударами”, – припустив експерт.

Як варіант, росіяни перекинуть до Білорусі якусь кількість мобілізованих і просто триматимуть їх там, створюючи додаткову напругу біля наших кордонів. Москва, можливо, сподівається, що через потенційну загрозу Україна почне стягувати до північного кордону війська з інших напрямків. Це б, своєю чергою, дозволило росіянам покращити свої позиції на півдні чи сході. Проте за білоруським напрямком вже закріплено окреме угруповання Сил оборони. За сім місяців вони збудували мережу інженерно-фортифікаційних споруд вздовж кордонів і готові відбивати атаки ворога.