UA-IN

Боєць змішаних єдиноборств Володимир Лазаренко в перших рядах зголосився захищати Україну після повномасштабного нападу РФ 24 лютого та 7 місяців вважався зниклим безвісти, даючи друзям та близьким надію. Однак після звільнення Ізюма та його околиць тіло спортсмена та тренера знайшли в одній із місцевих могил.

Про загибель Лазаренка, якого називали “Дядя Вовік”, розповіла досвідчена бійчиня MMA та чемпіонка WWFC у ваговій категорії до 48 кг Альона Рассохіна. Володимир довгий час тренувався в Альони у дніпровському спортивному клубі “Лють”.

У розмові з OBOZREVATEL Рассохіна згадала, як Лазаренко розпочав спортивну кар’єру у 30 років, перевиховав водія у Дніпрі за хамство пасажирам, пішов на фронт добровольцем та помер після тортур у Харківській області. Але Дядя Вова був таким безжурним веселуном, що незважаючи на весь трагізм ситуації, спортсменці хочеться згадувати його з посмішкою.

“Вова прийшов до нас у дорослому віці, йому було тоді близько 30 років, а за спиною цілий послужний список “тусовок”. Він вирішив надати своїй формі належного вигляду. І топив у команді нарівні з молодими атлетами, а за кілька місяців не побоявся перевірити свої сили на змаганнях”, – розповіла Альона.

До початку повномасштабної війни Володимир встиг виграти обласні змагання з ММА, стати призером чемпіонату України з греплінгу, відсудити безліч турнірів та виховати своїх учнів.

“Учнів він називав “група здоров’я”, тому що вони теж прийшли в цей спорт у дорослому віці. А Вовка завжди говорив, що для того, щоб почати тренуватися, потрібно тільки бажання, вік не має значення”, – згадала Рассохіна.

За словами спортсменки, Дядя Вовік був родом із Луганська, потім якийсь час жив у Харкові, а потім перебрався до Дніпра.

“Скільки я його знаю, він був у Дніпрі в нашій команді. На момент смерті йому було 38 років, але це лише біологічний вік. Він працював на тренуваннях не менше, ніж молоді спортсмени, якщо не брати до уваги, що до цього весь день проводив на будівництві”, – розповіла Альона.

Рассохіна зазначила, що “Вовчик був завжди великий правдоруб”. Якось через свій характер він навіть потрапив у хроніку одного з популярних Telegram-каналів Дніпра. У сюжеті йшлося про те, що водієві громадського транспорту дісталося від спортсмена.

“Вовіка виставили не в найкращому світлі. Але все сталося тому, що водій поводився некоректно щодо пасажирів, а на зауваження послав усіх. Ось за це й отримав “по вухах”, – пояснила Олена.

Спортсменка зауважила, що Вова був людиною з великої літери – таким сміливим, справедливим, надійним хлопцем, у будь-який час доби приходив на допомогу. Тому не зміг відсторонитися, коли 24 лютого в Україні розпочалася повномасштабна війна.

“Він стояв добровольцем у перших рядах. Пішов служити роздягнений, а ми всією командою зібрали кошти йому на екіпірування. Щоб був броник, каска, теплі чоботи, фліска… Він служив у розвідці. Я не намагалася його відговорити, він відразу сказав: “Я йду туди, щоб ви тут спокійно жили”. Ніколи не могла подумати, що ці його слова будуть фатальними”, – зізналася Рассохіна.

Орієнтовно на початку весни боєць перестав виходити зв’язок. На той момент він перебував у Харківській області. Друзі та близькі до останнього сподівалися, що він живий, але через якийсь час після визволення Ізюма та його околиць було знайдено й тіло Лазаренка.

У селі Чистоводівка Харківської області в останніх числах вересня за наведенням місцевих жителів було знайдено двох українських військових зі слідами насильницької смерті й залишками скотчу на руках. Хлопців розстріляли в полоні, а місцеві потім потихеньку змогли їх поховати. Про це повідомив голова центру “Пам’ять та слава” Леонід Ігнатьєв.

Альона підтвердила, що одним із закатованих російськими окупантами військових виявився її друг.

“Про нього не було звісток 7 місяців… 7 місяців у пошуку будь-якої зачіпки, що живий… але ні. Як тільки звільнили Ізюм, знайшли його могилу, де були два закатовані воїни. Одним із них виявився наш Вовчик. Вова загинув болісною смертю, його сильно катували, були роздроблені руки, вогнепальне поранення та роздроблена голова. Думаю, він їх посилав, ось вони і знущалися з нього”, – розповіла Рассохіна.

“Але про Вовіка неможливо згадувати із сумом, адже він був такий веселун. Ніколи не бачила його сумного. Кожен спогад тільки з посмішкою крізь сльози”, – підсумувала свою розповідь Альона.