UA-IN

Аби не хвилювати рідних, про те, що там відбувається, боєць волів не говорити.

Олександр Давиденко із Запоріжжя, який воював від початку повномасштабного вторгнення, загинув під Бахмутом під час ворожого обстрілу. Йому було лише 22, і він був найстаршим у багатодітній родині. Повернувся на фронт, навіть не долікувавшись після поранення. Його підрозділ зазнав надто великих втрат, і він не міг залишатися осторонь.

Про історію загиблого Героя йдеться у сюжеті ТСН.

В рідному селі хлопця на Запоріжжі висадили молодий дубок на честь Сашка й тополю – як символ жінок, які чекають на своїх близьких додому. Востаннє він був тут у жовтні. Мав затриматися на довше, але поїхав вже за кілька днів.

Батько захисника розповідає, що за пів року Олександр двічі отримував поранення, але все одно рвався на фронт. Вдруге він навіть не долікувався, пішов воювати. Хлопець повернувся в пекло – під Бахмут. Аби не хвилювати рідних, про те, що там відбувається, Сашко волів не говорити. Завжди переводив все на жарт.

Постійні атаки ворога, артилерія, міномети, “Гради” – росіяни кидають на штурм усі наявні сили. Один із ворожих обстрілів став для Сашка останнім. На прощання з командиром штурмового взводу Олександром Давиденком вийшла вся громада.

Хлопець був найстаршим сином у сім’ї. В нього залишилися батьки і 5 братів та сестер, яких він постійно підтримував. Кожен приїзд Сашка для них був справжнім святом.

Окремий куточок у хаті. Тут – ікони, дитячий малюнок та портрет Сашка. Поруч – погони й нагороди, які хлопець заслужив своєю кров’ю. У рідному селі Сашка – лише 15 дворів. Тут всі чекали на його повернення. Сьогодні – лише згадують, яким він був. Тепер Геленджик розбудовуватимуть вже брати та сестри хлопця.