UA-IN

Не беріть злість, знецінення, спротив на свій карб

Розмовляли в чаті зі знайомою про те, як їй зараз складно спілкуватися з сином-підлітком і з малятком трьох років. «Вони мене не чують. Вони мене ігнорують. Вони мене ні в що не ставлять», — далі багато батьків можуть самі продовжити. Я мала зовсім небагато часу. Я їй запропонувала спробувати втілити і поспостерігати:

1. На будь-які складні теми (а з підлітками і трьохлітками — завжди) намагатися починати говорити, тільки «відчуваючи опору». Перевірити, наскільки рівне дихання, наскільки стійка поза. Можна покласти руку або на живіт, або на грудну клітку, в залежності від того, «звідки» зараз говоримо. Подумати, на що в цей момент «спираюся» (у прямому і переносному сенсі) — стіна, стопи; любов, знання.

Знайома вирішила спробувати, і вже на першому пункті здивувалася

2. Не брати злість, знецінення, спротив на свій карб. Буквально, створити образ, що всі ці стріли влучають не в нас, не в серце, а в зовнішню ціль, на якій написано «дорослішання» (а з чоловіком і начальником стріли влучають у мішень «їхній минулий досвід»).

3. Поставити собі запитання: «З чим я зараз у контакті?». Зі своєю злістю (образою), зі своєю нереалізованою потребою в чомусь чи з дитиною? Постаратися звертатися не до її зовнішнього прояву-капосника (не до хамовитої, вередливої сторони її натури), а до її «найрозумнішої» частини. Придумати для неї візуальний образ — можливо, дорогоцінний камінь, квітка і так далі. Бути в контакті з людиною, з її «здоровою частиною», а не тільки з «симптомом», часто допомагає і з дорослими.

4. Якщо щось йде не так, говорити тільки про те, що бачиш, максимально конкретно. Буквально: «я бачу, що іграшки розкидані» замість «ти ніколи після себе не прибираєш», «я бачу в умивальнику брудний посуд» замість «ти знову не помив».

5. Поставити собі питання: «Як я сьогодні про себе подбала?». Починати складні розмови після того, як щось зробиш для себе.

У мене не було можливості розшифровувати кожну фразу. Я буквально так у повідомленні і написала.

Сьогодні прийшла відповідь — про те, що виходу не було, і знайома вирішила спробувати. І вже на першому пункті здивувалася.

— Поки зосереджувалася на диханні, відчувала стійкість стоп, вже заспокоювалася — і говорила з дітьми без бажання когось вбити.

— Говорити максимально конкретно виявилося просто, і син навіть зазначив, що з нею стало нецікаво «грати» в «ти кажеш — ніколи не виносиш сміття, а я ж минулого тижня виносив».

— Питання «з чим я зараз у контакті — зі своїми емоціями, потребою чи дитиною», змусило визначити таки свою емоцію і потребу. І якісь теми відпали, бо стало зрозуміло, що стосуються вони не дітей. А про решту говорила в іншій тональності.

— Пункт про стріли, які не влучають у серце, став корисним і в стосунках з чоловіком і начальником. А з дітьми стала менше ранитися об знецінення.

— Вийшов гарний досвід знаходження Образу потенціалу дитини (з дозволу поділюся: коли знайома зверталася до вередливої доньки, то уявляла її феєчкою Дінь з мультфільму, а сина — сонцем, яке визирає з-за хмар). Це допомагало бути в більшому контакті з дитиною.

— Найскладнішим став пункт про турботу про себе. Виявилося, що найбільше труднощів з дітьми саме в ті дні, коли турботи про себе не було зовсім.

Наступним завданням я запропонувала кожну її фразу, сказану в попередньому повідомленні («вони мене не чують», «вони мене ігнорують», «вони мене ні в що не ставлять»), переписати чесно — так, щоб там був займенник Я. Вийшло: «я не чую себе», «я говорю так, що мене не можуть почути», «я ігнорую свої потреби», «я ставлю себе на останнє місце». «Я не можу зайняти своє місце». І це вже зовсім інша важлива історія — начебто й не пов’язана з дітьми, але насправді дуже пов’язана.

Гарного дорослішання дітям, а нам — турботи і сил.