UA-IN

Чому освітня реформа НУШ “буксує” та як це виправити?
Уже сьомий рік поспіль продовжується реформа української освітньої системи під назвою “Нова українська школа” (НУШ) — це третя спроба реформування освітньої системи за роки Незалежності України. Перші дві зазнали повного краху. Чи не чекає подібна доля на НУШ? Професор, доктор педагогічних наук Ігор Лікарчук не виключає такої можливості, адже уроки невдач попередніх реформ не вивчено й роботи над помилками не зроблено. Про це він пише в статті “Невивчені уроки, або… чи настане крах НУШ”.

Звісно, як зазначає Лікарчук, багато проблем можна й потрібно пояснювати війною та сучасними непростими умовами роботи закладів освіти.

“Однак невивчені уроки попередніх реформ, відсутність роботи над помилками в контексті їх проведення обов’язково зумовили б появу тенденцій, загрозливих для успішного майбутнього НУШ”, – пише автор.

Про які уроки йдеться?
Перший урок
Згідно зі світовим досвідом, масштабні освітні реформи починаються з учителя. А в українських реаліях, навіть попри потужні декларації про роль і місце вчителя в реформуванні освіти, вчитель і вчителювання стали вторинними.

Реалізуючи програму НУШ варто було б насамперед вкладати кошти не у створення освітніх просторів і розфарбовування стін, а саме в людський капітал — у вчителів, пояснює Лікарчук. Однак цього не робили як і в часи перших освітніх реформ, так і зараз. До того ж, практично нічого не зроблено і для розгортання системи підготовки педагогів НУШ за спеціальними освітніми програмами у вищих навчальних закладах.

Другий урок
Другий урок стосується системи управління освітою. Для успіху НУШ, на думку Лікарчука, необхідна принципово нова система управління загальною середньою освітою, де кожна управлінська структура повинна мати чітко визначені законом повноваження, з яких 80% мають бути сервісними.

Третій урок
Третій урок, який НУШ мала б засвоїти з прикрого досвіду попередніх спроб провести реформи, стосується байдужості української спільноти до них. Тобто, як пояснює Лікарчук, суспільство здебільшого було й досі залишається байдужим до сутності освітніх реформ — задум цих реформ не “оволодів масами”.

Переважна більшість суспільства не розуміє, навіщо треба щось змінювати чи запроваджувати нове.

“І якби лише суспільство не розуміло. Запитайте вчителів, чи розуміють вони, для чого запроваджено нову систему оцінювання в базовій школі”, – зазначає автор.

На думку Лікарчука, реально новим в українській освіті мало б стати не нове тлумачення уже відомих постулатів радянської доби (такий “гріх” був у програм 1993 і 2002 року), не спроби “пересадити в український ґрунт” африканську (фінську, шведську, чеську тощо) освітні пальми, а саме формування та впровадження в практику ідей української національної школи, які б базувалися на кращому вітчизняному теоретичному та практичному досвіді.

“Дуже хочеться, щоби прикрий досвід провалу задуму реформ 1993 й 2002 року не повторився з НУШ. Занадто багато сподівань і ресурсів у неї вже вкладено. Є величезна кількість людей, включно зі мною, які підтримували й підтримують НУШ. Її потрібно рятувати. Однак краще сказати правду про ситуацію сьогодні, аніж тоді, коли вона вже буде непотрібна”, – пише Лікарчук.

Майбутнє країни неможливе без якісної освіти, а вона великою мірою залежить від учителів. Тому кадрові питання в школі є без перебільшення питаннями державної ваги. Нещодавно повідомлялося, що громадська спілка “Освіторія” спільно з агенцією Fama провели дослідження, у якому ґрунтовно проаналізували ситуацію з кадровим забезпеченням шкіл.

Згідно з результатами, в Україні — відчутний брак учителів. Така тенденція залишається стійкою протягом останніх п’яти років і з часом загострюється. Також, як показало опитування, лише 47% педагогів позитивно ставляться до НУШ, 36% “нейтрально”, а 17% негативно сприймають зміни. Детальніше про результати цього дослідження розповідала в статті для ZN.UA Зоя Литвин.