В інтерв’ю Суспільному він розповів про монаше життя, що означає бути архиєпископом, які ініціативи надалі впроваджуватиме церква, як кріпити віру та де шукати єдність і надію під час війни.

8 грудня відбулася ваша інтронізація. Що ця подія для вас означає?

Щоразу, коли призначають нового єпископа, відбувається такий обряд, який називається введення на престол тієї чи іншої єпархії. Відповідно, від того дня єпископ набуває всіх прав і обов’язків для цієї єпархії. Отже, саме з цього дня я отримав цей обов’язок служіння в Тернопільсько-Зборівській архиєпархії

До цього ви були єпископом-помічником нинішнього архієпископа-емерита Василія Семенюка. Від єпископа-помічника до архієпископа, наскільки змінилася зона вашої відповідальності і обов’язки.

Єпископ-помічник має обов’язок допомагати. Натомість єпархіальний єпископ, тобто єпископ, який очолює архиєпархію, несе пряму відповідальність за всі ділянки її життя. Тому це доволі серйозно.

Ви вже відслужили свою першу архиєрейську літургію в Марійському духовному центрі в Зарваниці. Пригадайте той момент, коли до Зарваниці ви потрапили вперше. Які відчуття тоді у вас були?

Дякую за це запитання, бо воно торкається моментів дитинства, адже вперше я був у Зарваниці ще, коли я до школи ходив. Я народився в такому селі, де була підпільна церква, але чув багато про Зарваницю. Серед монахів та вірян підпільної церкви, Зарваниця була місцем паломництва. Коли я вперше там був, це було таке дуже особливе відчуття, що ти доторкуєшся до святого місця, в якому тисячі прочан молилися таємно, часто під загрозою бути ув’язненим.

Моїм пріоритетним завданням є виховання молоді.

Цього року Українська греко-католицька церква відзначає 35 років з часу виходу з підпілля. Ви народилися на Івано-Франківщині, в Дорі й, напевно ж, пам’ятаєте той час, коли молилися щиро, але не так легко, не за таких обставин, не так відкрито. Пригадайте той час.

У селищі Дора був підпільний монастир Студійського уставу. Тобто це були монахи, які приїхали ще в кінці 30-х років зі Святоуспенської Унівської лаври з Львівщини. І там був заснований монастир. Окрім молитви, монахи займалися вихованням дітей, а саме навчанням кравецтва, столярства і також шевської справи. Адже гуцули не мали можливості здобувати такий фах. Отже, це був внесок монахів.

Натомість, коли в 1946 році офіційно комуністична влада заборонила богослужіння, заборонила існування монашого життя і монастиря, як такого, монахи пішли в підпілля. Батьки нас дітей брали з собою на ті підпільні богослужіння. Це відбувалося в 4-й годині, вдосвіта. Так, щоб до ранку закінчилися всі богослужіння. Власне, сповідь, святе причастя завжди відбувалися в атмосфері таємності, щоб про це ніхто не знав. Я вихований саме в такій атмосфері, як християнин. І це також мене потягнуло до служіння в монашому житті, через той приклад героїзму та мужності.

Приклад дав і мій духовний отець, а це є отець Порфирій Чучман, який в Дорі був з 30-х років. Він два рази був в ув’язнені за віру. Цей приклад був дуже потягаючий. Уявіть собі, старенький священник, монах, якому понад 80 років, а біля нього гуртуються діти. І батьки, знайомі, близькі, запитували: “Що вас там цікавить в тому старому дідусеві?”. Можливо молодий, активний лідер? Але ні, саме особа, яка має великий духовний досвід, яка випромінює цю святість, вона є здатна дати приклад молоді, дітям.

Ви згадали про молодь. Українська греко-католицька церква активно працює із молодими людьми. Назвіть ті ініціативи, які провадить церква і вони є знаковими саме у співпраці з молоддю.

Молодь завжди живе ідеалами. Завжди має гарні цілі, мрії. І тому в Українській греко-католицькій церкві молодь завжди займає дуже особливе місце. Одним із таких молодіжних рухів, який зародився в 30-х роках минулого століття є “Українська молодь — Христові”, який об’єднував тисячі молодих хлопців, дівчат. Він також відродився на початку 90-х років. Буквально одразу після виходу церкви з підпілля молодь зорганізувалася в відродження цього руху. І він до сьогодні є дуже активним рухом.

Другий такий молодіжний рух, який в нашій церкві займає чільне місце, це є спільноти студентів, який називається “Обнова”. Рух молоді показує тут тяглість поколінь українських студентів, української молоді від XX століття аж до сьогодні.

Моїм пріоритетним завданням є виховання молоді, допомога молоді, бути поруч молоді. І ми намагаємося підтримати ініціативи молоді, тому що молодь є дуже ініціативна. І з керування цих ініціатив, їх підтримка, завжди має добрі плоди.

Наскільки важливою особисто для вас і для церкви є співпраця з іншими конфесіями? На вашій інтронізації був митрополит Православної Церкви України Нестор. Що ця робота означає для вас і таке спілкування міжконфесійне?

Завжди була одна із таких болючих ран на тілі нашого народу — брак єдності. Тому ми молимося: “Боже, нам єдність подай”. Із владикою Нестором ми знайомі вже багато років і маємо співпрацю дуже тісну саме у вихованні пластової молоді. Тому ми завжди знаходили спільну мову, завжди знаходимо порозуміння. І я дуже йому вдячний, що він також брав участь в інтронізації.

І на майбутнє, звичайно, що ми будемо разом намагатися попри різноманітність, шукати єдність, шукати порозуміння, бо єдність не полягає в одноманітності. Єдність також потребує різноманітності. І різноманітність не суперечить єдності. Ось, коли є порозуміння, коли є взаємна пошана, коли є взаємна допомога, — так будується єдність. Так ми будуємо і будемо будувати цю єдність. І давати приклад іншим такої єдності і порозуміння.

У час війни, єдність — це надзвичайно глибоке поняття. Її ми відчуваємо і потребуємо всі, але наш простір, наш всесвіт повниться тими моментами, які часто більше налаштовані на те, аби роз’єднати людей. Де людям шукати ті зачіпки, де людям шукати ті моменти, які спрямовані на єдність і що в цьому плані може дати священник і церква?

Це запитання надзвичайно актуальне. Господь Бог сотворив людину, Бог є нашим батьком. І тоді, коли ми маємо цей вертикальний вимір єдності з Богом, пошуку цієї єдності, ми тоді здатні між собою ці міжлюдські відносини будувати. Тому моя відповідь на це запитання радше буде в тому ракурсі, щоб кожен із нас шукав єдності з Богом. Кожна наша сім’я, кожна родина, спільнота професійна. Коли християнські цінності, Божі цінності, цінності Божих заповідей для нас будуть близькі, коли ми їх будемо шанувати, коли ми будемо розуміти вартість цього, нам буде легко знайти єдність.

Лікування ран війни

Із 2014 року і, власне, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, греко-католицька церква розпочала низку нових ініціатив. Розкажіть, які з них перейдуть у наступний рік?

Однією з найголовніших ініціатив є наша стратегія, тобто стратегія цілої церкви, але не тільки в Україні. Українська греко-католицька церква є на всіх континентах. Ось, це є стратегія лікування ран війни. Що сюди входить? В першу чергу, це є душпастирська допомога, духовний супровід наших військовослужбовців і їхніх родин. Зокрема, родин загиблих і родин, які мають тих, хто пропав безвісти. Тобто, як в Україні, так і в цілому світі, де є наші, аплікується ця стратегія.

Друге — це є допомога всім тим, хто постраждав від війни. Це, насамперед, наші воїни, які втратили кінцівки тут в Україні. Ми намагаємося, де є наші парафії, щоб брати наших воїнів, тоді вони домовляються про реабілітацію, про протезування.

Третя така ділянка, яку ми намагаємося від початку 2014 року вести — це вимушено переселенні люди. Наші монастирі, наші паломницькі центри, реколекційні доми були заповнені переселенцями. Тепер, звичайно, в меншій мірі, але наприклад, у Зарваниці донині проживає понад 80 людей.

Четвертий рівень нашої участі у лікуванні ран війни — формування спільнот людей, які носять на собі ті рани війни. Тому ми намагаємося, щоб вони не залишалися самі. Ми створили групу експертів — це є лікарі, це є психологи, це є також священники. І кожен священник Української греко-католицької церкви повинен пройти тижневі курси. Вони обов’язкові. Їхня мета — подати найнеобхідніші методи, найнеобхідніший інструмент того, як ми можемо найкраще допомогти у лікуванні ран війни. Крім того, ми також плануємо створення реабілітаційних центрів. Вже є певні проєкти для наших військовослужбовців, які будуть потребувати цього.

Архиєпископ Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Теодор Мартинюк і журналістка Суспільного Ірина Моргун. Суспільне Тернопіль

Ви самі їздите на схід, туди, де відбуваються бойові дії. Розкажіть про свій досвід.

У наших військовослужбовців завжди була відкритість. Вони завжди нас чекають. Завжди гостинні в тих обставинах, в яких вони проживають і в тих обставинах, в яких вони виконують бойові завдання. Це дуже складні обставини. Але вони завжди були гостинні. Завжди ми відчували оту радість, коли вони бачать священників, бачать капеланів.

Наступна риса, яку б я хотів відзначити, — так мовиться, що на війні немає невіруючих. І я намагався зрозуміти, що це означає на практиці. Коли я бачив на телефонах заставки, — це або рідні, або якась іконка. Я особисто від 2016 року відвідую військових. Де би я не був, я завжди бачив десь іконку, хрестик, вервичку. Тобто я розумів, що це не просто для нас вони так хотіли показати. Це є постійно. Вони з цим живуть. Вони прагнуть духовної сили, духовної підтримки.

Одного разу військовослужбовець в дуже важких обставинах знаходився і подзвонив сюди, і каже: “Прошу моліться за нас”. А люди відповідають: “Ну чим вам помогти? Що вам там прислати?”. Він каже: “Ну слухайте, я вас прошу про молитву, бо я в таких обставинах, що по-людськи кажучи, я не знаю, чи я буду живий. Мені допоможе ваша молитва”.

Українцю, українко, будь собою.

На Тернопільщині досі є московський патріархат. Православна Церква України і греко-католицька церква України висловлювали свої думки з цього приводу і свою позицію. І Українська греко-католицька церква неодноразово наголошувала на тому, що в Почаєві саме вона поклала початок духовному центру. Яка ваша, власне, позиція щодо існування церкви московського патріархату?

Зрозуміло, що це питання не є сьогоднішнє. Адже московська церква, вона робила експансію протягом століть. Якщо би так коротко сказати, це є питання ментальності людей. Насильно щось змінити? Це не дає результату. Не можна заставити, сказати, от від сьогодні ти маєш ходити там, умовно скажемо, в греко-католицьку церкву. Це повинен пройти процес переосмислення і розуміння найперше нашої історії.

А що може допомогти в цьому розумінні? Як ви вважаєте, які заходи, які шляхи і методи є такими, які можуть прискорити цей процес або зробити його менш травматичним, адже ментальність все-таки пов’язана і зі звичками, і з традиціями людей, які часто бувають навіть прив’язані до території проживання.

Патріарх Йосиф часто повторював: “Українцю, українко, будь собою”. Бути собою. Це містить в собі оті всі елементи розуміння: хто я є, яке моє коріння, які мої батьки, хто мої прадіди, до якої церкви вони ходили, яка моя історія? Тобто це за один місяць, за один рік неможливо зробити. Ми мали духовну окупацію століттями.

Митрополит Андрей Шептицький, коли він розумів, що приходить комуністична влада, — 1939 рік, він добре розумів, що вона з собою принесе. Що він робив? Найбільше ресурсів він вкладав в освіту і виховання молоді, дітей і, зрозуміло, також він брав до уваги середнє покоління. Правильна історична освіта і духовне підґрунтя та духовні фундаменти. Патріарх Йосиф казав, що віра і наука — це два крила, на яких український народ може літати.

Я так розумію, ті слова, які ви щойно говорили, ви підтримуєте і сам на практиці. Ви постійно вчитеся і також маєте викладацький досвід. Спеціалізуєтеся на канонічному праві. Що це вам дає у повсякденній роботі?

Життя церкви неможливе без порядку. І цей порядок надають закони, законодавство, право. Церква має дуже розвинуте законодавство різних рівнів. І саме так, я є спеціалістом в цій ділянці. Я зробив докторат з канонічного права, бо цікавився цією ділянкою. Із 2011 року викладаю в Папському східному інституті. Це є університет, який спеціалізується на формуванні спеціалістів різних церков східної традиції. І тому моїми студентами є люди з різних країн світу. Якщо би я не був фахівцем в канонічному праві, здається мені, що мені набагато важче було б навіть виконувати служіння єпископа. Тому що це є щоденні справи, які вимагають знання церковного законодавства.

Надія кріпить нас, надія дає нам силу до боротьби.

Цього року ми маємо ще одну знакову подію для України, для церкви, — маємо кардинала, який родом із Тернополя.

З цієї парафії — церкви Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ.

Розкажіть більше про це.

Так, владика Микола Бичок, він є єпископом Української греко-католицької церкви в Австралії. Він там очолює єпархію у Мельбурні, під його опікою є українці в Австралії і в Новій Зеландії. Він чотири роки є єпископом. Папа Франциск тепер вибирає кардиналів саме з периферії.

Таке представництво високе, що воно може дати Україні й Тернопільщині зокрема?

Це черговий голос. Владика Микола не переверне світу, але це черговий голос, який буде дуже важливим. Зокрема, наш Блаженніший Патріарх Святослав, він постійно є таким голосом нашої церкви не тільки у Ватикані, але нещодавно він мав зустріч з Макроном, перед тим він мав зустріч з Шольцом. Це є голос цілого українського народу.

Я пригадую, коли перший раз поїхав на навчання італійської мови на півночі Італії, це був 2005 рік. Це була група студентів з Українського католицького університету і я також був разом з ними. І ось нас запросили на вечерю одні господарі. І вони запитали: “А звідки ви є?”. Ми сказали: “Ми з України”. Ага, Україна це між Швецією і Фінляндією, сказали вони. Це 2005 рік.

Тобто ми, наша країна, наш народ у даний час робимо величезні кроки, щоби про нас знали і нас розуміли. Але це є довгий процес. Багато також тепер на заході запитують: “А чому українська держава забороняє московський патріархат?”. Вони ж не мають розуміння нашої історії. Ми не можемо їх звинувачувати, так? Бо часто ми самі не знаємо, що відбувається, наприклад, в Сирії чи в Лівані. Тобто ми не можемо ставити їм претензії, але ми можемо їм допомогти.

Попри історичні виклики, попри травми війни, ми зараз наближаємося до завершення року і до дуже гарного, до дуже світлого свята — Різдва. Щоб ви побажали зараз українцям?

Щоби глибоко в своєму серці, саме в цьому Різдві Христовому, новонароджений Христос подав кожному і кожній із нас дар надії. Надія кріпить нас, надія дає нам силу до боротьби, надія дає нам силу до єдності також. Саме цієї надії я хочу всім побажати. Особисто не буду на Різдво Христове тут, традиційно буду з воїнами на півдні, потім на Донеччині.

The post Новообраний митрополит єпархії УГКЦ завів мову про єднання з ПЦУ, а також прямо сказав, що думає про московську церкву first appeared on UA-IN.

Запис Новообраний митрополит єпархії УГКЦ завів мову про єднання з ПЦУ, а також прямо сказав, що думає про московську церкву спершу з'явиться на UA-IN.

Про це пише ТСН з посиланням на Mirror.

Учні початкової школи громади Горнсі у Східному Йоркширі, Велика Британія, відвідували сусідню Об’єднану реформатську церкву, щоб заспівати пісню на честь свята врожаю. Слова однієї з пісень нібито були замінені на порнографічні зображення.

Один із батьків, який побажав залишитися невідомим, розповів: “Одну хвилину діти співають “Ми оремо поля і розкидаємо”, а в наступну церква показує учням цілковитий бруд. Шести- і семирічні діти були шоковані і не знали, куди дивитися”.

Вчителі кинулися до ноутбука, який проектував зображення, у відчайдушній спробі мінімізувати завдану шкоду. Батьки отримали листи від працівників школи, де навчається 500 учнів. Вони також звернулися до працівників служби безпеки міської ради, щоб ті допомогли дітям, які перебувають у скрутному становищі.

У листі, надісланому в день інциденту, діти читали текст пісні на екрані, який обслуговували церковні волонтери, коли з’явився “неприйнятний контент”. Вони додали, що екран був увімкнений лише “декілька секунд”, і що вони не впевнені, чи зрозуміли діти, що сталося. Директор школи зв’язався з церквою, щоб розібратися з інцидентом.

The post У церкві на екрані замість текстів пісень з’явилося порно first appeared on UA-IN.

Запис У церкві на екрані замість текстів пісень з’явилося порно спершу з'явиться на UA-IN.

У місті Пустомити Львівської області жінка вирішила поставити свічки при вході до двох храмів та ледь не спалила будівлі. Вона перепросила за свій вчинок та пообіцяла компенсувати збитки.

Про це повідомляє Пустомитівська територіальна громада.

10 травня до правоохоронців звернувся настоятель одного із храмів. Він повідомив, що церкву, де він служить, намагались спалити. Згодом виявилось, що від вогню постраждав фасад ще одного храму.

Поліція за допомогою камер спостережень розшукала підозрювану. Жінка перепросила у священника та наголосила, що вона не планувала палити церков, а лише поставила свічки на вході до храму, через що і сталось займання. Жителька Пустомит перепросила за свій вчинок та пообіцяла компенсувати матеріальні збитки.

The post На Львівщині жінка свічками підпалила дві церкви: як вона це пояснила (фото) first appeared on UA-IN.

Запис На Львівщині жінка свічками підпалила дві церкви: як вона це пояснила (фото) спершу з'явиться на UA-IN.

Інформацію оприлюднили на сторінці Національного заповідника “Софія Київська” у Facebook.

“Сьогодні в Національному заповіднику “Софія Київська” сталася знакова подія. Виготовлений із міцного сплаву зі збереженням історичних елементів попереднього та освячений митрополитом Епіфанієм хрест буде зміцнювати віру в нашу перемогу”, – йдеться у повідомленні.

Заступник генерального директора Національного заповідника Вадим Кириленко також згадав про цю подію. Він написав, що хрест повністю покритий сусальним золотом. Реставраторами були виконані роботи з посилення та часткової реконструкції кріплення на куполі.

“Ви перші, хто це бачить”, – написав він у Facebook, поділившись ефектними кадрами.

The post Зміцнить віру в перемогу: хрест Софії Київської повернули на купол (фото) first appeared on UA-IN.

Запис Зміцнить віру в перемогу: хрест Софії Київської повернули на купол (фото) спершу з'явиться на UA-IN.

Однак настоятель тамтешнього Свято-Миколаївського храму, який належить до Української православної церкви московського патріархату, не одразу дозволив провести заупокійну службу у церкві. Про це йдеться у матеріалі Громадського радіо.

«Те, що у нас сталося вчора, це, я вважаю приниженням для всієї України, — каже староста села Людмила Батурко. — Попередньо службу узгоджували з настоятелем храму. Тому що дружина заявила, що вона хоче, щоб був виключно священник Православної церкви України. Виконувачка обов’язків голови селищної ради телефоном говорила безпосередньо з нашим священником і він сказав, що у храм не пустить. Тоді ми вирішили, що проведемо службу біля храму».

Люди, які прийшли провести воїна в останню путь, побачили, що храм відчинений, тому після прощання у Будинку культури пішли до храму.

«Але коли ми підійшли до храму, двері були закриті. Почався скандал. Втрутилися військові, втрутилися присутні священники — їх було 5 українських, втрутилися люди, одні — «за», інші — «проти». Картина була… Самі розумієте, словами описати важко. Тут тримають труну, родина плаче…», — каже староста.

На процесії був присутній і настоятель храму, йшов позаду.

«Люди до нього почали кричати: «Відкрийте двері, це ганьба, це позор!». Це ж наш захисник! Казали: «Він на сході воював з московією, і в рідному селі з московією воює?!». І рукоприкладство трохи до оцього батюшки було, машину йому хтось стукнув», — розповідає Батурко.

Зрештою представник УПЦ МП храм таки відкрив.

«Відповідно зараз обстановка в селі, розумієте яка. Село розділилося надвоє. Одні йдуть в підтримку його, другі — в підтримку старости. От така ситуація», — підсумовує Людмила Батурко.

Щодо того як надалі бути з цим священником і його діями стосовно чину похорону українського військового, то виконувачка обов’язків голови громади Олена Мороз каже, що, напевно, люди мали б провести зібрання і там це обговорити.

«Напевно, люди будуть проводити зібрання, ініціатива має бути від людей, не від влади. Маємо надію, що після цього випадку людям можливо і дійде трохи, що ми маємо бути однією єдиною вірою», — сказала Мороз.

Відомо, що загиблий захисник свого часу у 2014 році воював в АТО. Згодом працював за кордоном далекобійником. З початком повномасштабного вторгнення росії повернувся в Україну і добровольцем пішов в армію. У нього залишилися дружина і дочка.

The post “Приниження для всієї України”: московський священник не відкрив двері церкви перед загиблим воїном first appeared on UA-IN.

Запис “Приниження для всієї України”: московський священник не відкрив двері церкви перед загиблим воїном спершу з'явиться на UA-IN.

У цей день віряни відвідують поминальні служби та моляться за упокій душ своїх померлих родичів. На могилах прибирають сміття та садять квіти.

Що сьогодні обов’язково потрібно зробити

Православні християни батьківську суботу повинні почати в храмі, де в цей поминальний день потрібно зробити заупокійне богослужіння. Це особлива панахида.

Під час служби в церкві віруючі повинні молитися про своїх покійних батьків, родичів і близьких, можна написати заупокійні записки і поставити свічки.

Потрібно принести з собою частування, віддавши перевагу хлібу, фруктам солодощам. Священнослужителі їх освятять і передадуть їжу нужденним.

Після відвідин храму всією сім’єю люди відправляються на кладовище. Запалюють лампадки. Якщо прах близької людини спочиває в могилі, на неї кладуть хвойні гілки або живі квіти.

Трійцю називають не тільки П’ятидесятницею, а й зеленим святом. За старих часів наші предки день перед Трійцею і наступну за нею тиждень вважали періодом настання літа.

Крім того, в батьківську суботу заведено роздавати милостиню. Але не просто так, а з проханням помолитися за родичів.

Що сьогодні НЕ можна робити:

шити, в’язати;
займатися будівництвом;
працювати на городі;
лихословити та пліткувати;
пити алкоголь та курити.

The post Сьогодні Троїцька поминальна субота: що заборонено робити у цей день first appeared on UA-IN.

Запис Сьогодні Троїцька поминальна субота: що заборонено робити у цей день спершу з'явиться на UA-IN.

Увечері в четвер, 9 червня, у приміщенні храму Благовіщення Пресвятої Богородиці в російському місті Санкт-Петербурзі чоловік, який стояв на колінах і хрестився, раптом вистрелив у себе із травматичного пістолета.

Про це повідомляє місцеве видання “Фонтанка”.

Спроба самогубства для 31-річного чоловіка виявилася невдалою. Його госпіталізували до реанімаційного відділення лікарні.

Цей випадок зафіксувала камера спостереження, окремі кадри запису опубліковані в Мережі. Зокрема, камера зняла, як молодий чоловік стоїть на колінах і хреститься, а потім раптово падає.

На місці, звідки госпіталізували пораненого, поліцейські виявили травматичний пістолет.

The post Перехрестився і натиснув на курок: у Росії чоловік намагався вчинити самогубство у церкві (фото) first appeared on UA-IN.

Запис Перехрестився і натиснув на курок: у Росії чоловік намагався вчинити самогубство у церкві (фото) спершу з'явиться на UA-IN.

У Дрогобичі, в церкві святого Іова Почаївського, громада якої перейшла до Православної церкви України, священник УПЦ МП залишив після себе “голі” стіни, забравши з приміщення храму всі ікони та церковне начиння.

Про це інформує Дрогобицька міська рада.

Священник, перед тим як покинути храм, вирішили вивезти з нього іконостас, церквовний інвентар, ікони та дзвони, які були куплені за кошти громади. А з двох будівель, розташованих на території церкви, навіть зрізали хрести.

Раніше повідомлялось, що 25 травня, у Дрогобицькій міській раді відбулось засідання спеціальної комісії, яка вирішила заборонити діяльність Московського патріархату на теренах Дрогобицької громади. Зокрема, а храм св. Іова Почаївського було опечатано. У міськраді зазначили, що вивезення майна відбулося ще до моменту ухвалення комісією рішення та опечатування храму.

“Керівництво громади повністю підтримало рішення про перехід з Московського патріархату до Православної Церкви України. Сьогодні тут відбулось перше богослужіння. Однак зайшовши всередину, ми були шоковані, бо церква пуста. Видно, що “батюшка” готувався до відходу, – вони забрали усе, що було придбане за кошти громади. Але ми тішимось з того, що на одну українську церкву стало більше”, – сказав заступник міського голови Дрогобича Андрій Ковч.

Так виглядав храм раніше:

А так він виглядає зараз:

The post На Львівщині священник УПЦ МП залишив у храмі “голі” стіни, дізнавшись про перехід до ПЦУ (фото) first appeared on UA-IN.

Запис На Львівщині священник УПЦ МП залишив у храмі “голі” стіни, дізнавшись про перехід до ПЦУ (фото) спершу з'явиться на UA-IN.

У Львівській області в селі Підбірці місцевим жителям прийшли “квитанції” з боргом, бо не робили щомісячної пожертви на храм. Йдеться про 30 гривень щомісця. Церковними боржниками люди себе не вважають, мовляв, жертвувати на храм треба тільки добровільно.

Що це за податок такий та хто його запровадив – розповіли у ТСН.19:30 за 5 лютого.

Квитанція, написана від руки, прийшла жителю села Підбірці Миколі Федану. За дев’ять років чоловік заборгував церкві 2 530 гривень. “Спочатку мене це розсмішило. Я подумав, що це жарт. Не може бути боргу, якщо я не ходжу до цієї церкви. Я однозначно не буду платити”, – каже чоловік.

У селі Підбірці, що неподалік Львова, є лише одна церква – греко-католицька. Аби з’ясувати, хто автор ідеї, ТСН звернулася до парафіяльного священника. Втім, хвіртка зачинена. На клич, ніхто не виходить. Телефоном святий отець Михайло був небагатослівний: “Я хворий, Ви чуєте як я говорю. Ви чуєте, що я хворий, лежу з температурою, чи не чуєте?”.

Телефонуємо за номером, що вказаний у квитанції про борг. Жінка, що не представляється, підтверджує: саме вона розносила записки. Скільком людям, не каже. “То не податок, то добровільні пожертвування на утримання церкви. Але в народі таке слово є “податок”. Тому воно так і приклеїлося”, – наголошує.

У Львівській архієпархії греко-католицької церкви кажуть: ніхто з парафіян зі скаргами не звертався, але після розголосу справу таки дослідили. “До цієї всієї справи утримання храму не долучений отець. Це внутрішнє погодження громадою. Саме в такий спосіб вирішують утримувати церкву”, – каже прессекретар Львівської архієпархії УГКЦ отець Павло Дроздяк.

Церковники нагадують, що всі пожертви добровільні. Втім, втручатися в дії громади не збираються. Мовляв, мешканці села вирішили нагадати співмешканцю про його борг. Своєю чергою, дехто з парафін церки у такому податку нічого дивного не бачить. Навіть згадують давні часи, коли на церкву давали грошіі.

Скільки загалом жителів Підбірців добровільно заборгували церкві, з’ясувати не вдалося. Пан Микола запевняє, що далеко не єдиний, кому прийшли обурливі платіжки. Його сусіди теж їх отримали. Просто публічно спілкуватися про це не хочуть, як і платити.

The post Податки на церкву: селяни отримали “квитанці” з боргом, бо не жертвували на храм first appeared on UA-IN.

Запис Податки на церкву: селяни отримали “квитанці” з боргом, бо не жертвували на храм спершу з'явиться на UA-IN.

Відео виклала в мережі Instagram його мати Валентина Харко. Ролик стрімко набрав безліч переглядів, а користувачі кинулися залишати у коментарях схвальні відгуки.

“Коли в житті бачиш, як синочок Святославчик любить безмежно Люблячого Господа. То стараєшся відкривати своє сердечко, щоб навчитися іще краще Любити Люблячого Господа!”,- написала його мати.

The post “Любить безмежно Господа”: 4-річний хлопчик, який править у церкві, розчулив мережу (ВІДЕО) first appeared on UA-IN.

Запис “Любить безмежно Господа”: 4-річний хлопчик, який править у церкві, розчулив мережу (ВІДЕО) спершу з'явиться на UA-IN.