Поради давати простіше, але коли сам виховуєш, то починаєш розуміти, що немає ідеального рецепта. Дитина може “кричати, як різана” з багатьох причин. І батьки від цих незрозумілих криків починають самі злитися, гніватися, а це виливається в нові крики, покарання чи рукоприкладство.

Просто уявіть собі ситуацію:

У вас щось сталося, якась неприємна ситуація, яка зіпсувала настрій. Наприклад: ви голодні та злитесь, зриваєтеся на близьких. Або щось самі загубили та також звинувачуєте всіх довкола. Але нам самим це може здатися нормальним.

“Я ж спізнюся на роботу, а тут ще ця безглузда краватка кудись поділася” – і ось уже невдоволення, від якого страждають навколишні.

Себе ми з легкістю приймаємо такими, якими ми є. Знаходимо собі виправдання. Але чомусь це не працює із нашими дітьми. Дитина сердиться і плаче не просто так. У неї теж якась своя мінітрагедія, а ми ще посилюємо своєю агресією: “Зараз покараю! Хочеш отримати по попі?”. А потрібно лише дізнатися в чому проблема.

Психологічний прийом, щоб назавжди змінити ставлення до дитячої істерики
Найчастіше істерики трапляються у дітей 2-3-х років, коли вони намагаються намацати межу дозволеного та перевіряють нерви батьків на міцність.

І для таких моментів, у мене є цілий арсенал хитрощів, але вони не допоможуть для старших дітей. Це не сподобається тим, хто будь-яку непокору звик вирішувати силою, криком та погрозами.

Іноді трапляються якісь незрозумілі моменти, коли син 4-х років починає конфліктувати з мамою. І все це може перерости в плач у будь-який момент.

Зараз метод “відвернути увагу” – не спрацює. Хлопчик уже дорослий, на ці хитрощі він уже не клюне, потрібно щось інше. Карати? Налякати ременем? Ні, ці методи не для нас.

Ось приклад:

Мій син почав нервуватися. Від усмішки не залишилося й сліду. Дружина відразу намагається його розважити, відвернути увагу. Але це вже не працює, але вона, здається, забула про це.

Тому це напружує, він починає нервуватися ще сильніше. І ось уже течуть сльози. Мама щось продовжує пропонувати та починає думати, що ці примхи через те, що він не хоче в садочок. Мама сама починає злитися, і хлопцеві стає ще образливіше. І ось уже істерика у всій красі. Тут уже й в мені починає все вирувати, але я розумію, що наша агресія взагалі не доречна.

Тут я уявляю собі ситуацію, про яку писав раніше:

Я загубив краватку і зриваюся на інших, а на мене за це кричать і хочуть покарати. І які ж у мене відчуття?
Дружина кличе мене на допомогу, мовляв, може тебе послухає? Я беру за руку сина, і просто спокійно говорю: “Все добре, сину, йди я тебе обійму”. Він обіймає, а я ставлю одне запитання: “У чому тобі потрібно допомогти? Можеш сказати, я завжди виручу”.

Він, пхикаючи, дістає з кишеньки відламаний шматок пластику, який колись був спойлером у його машинки, а іншою рукою показує під ліжко.

Виявилося, що коли він намагався щось зробити з цією деталлю, частина спойлера впала на підлогу. А потім прийшла мама і випадково вдарила ногою цієї деталі так, що вона залетіла під ліжко.

Запитую: “Через це ти засмутився? Якщо допоможеш мені, то ми все полагодимо разом за 2 хвилини”. І ось усмішка вже повертається, а син виносить із комори мій ящик з інструментами. А потім біжить до мами з обіймами, мовляв, вибач, що поводився так, тато все вирішив.

Найголовніше, це запам’ятати, що коли дитина поводиться неадекватно, це й наша проблема. Це ми не можемо/не хочемо зрозуміти, що її непокоїть.

The post Психологічний трюк, який докорінно змінить ваше ставлення до дитячої істерики. Ділюсь хитрістю! first appeared on UA-IN.

Запис Психологічний трюк, який докорінно змінить ваше ставлення до дитячої істерики. Ділюсь хитрістю! спершу з'явиться на UA-IN.