Про це Лікарчук написав у Facebook. Він зазначив, що навіть попри зміни назв з “професійно-технічного училища” на” професійний ліцей” не додасть вмотивованості до навчання. Тож ті школярі, які не зможуть досягти успіхів та стати учнями академічних ліцеїв, просто змушені будуть йти у ПТУ.

“Якщо мотивації навчатися у закладах професійної освіти у тих, хто не зможе стати учнем академічного ліцею, не буде, то фраза “Не хочеш гарно вчитися – підеш у ПТУ”, може знову актуалізуватися. Як і другосортність закладів професійної освіти. І тоді академічні ліцеї стануть місцевими елітними (в гіршому розумінні цього слова) закладами освіти”, – зазначає Лікарчук.

За словами освітянина, аби підлітки мали бажання так вчитися, то вже б зараз такі заклади були переповнені девʼятикласниками. На його думку, воно не зʼявиться і до 2027 року, коли розпочнеться реформа старшої школи.

Крім того, колишній посадовець звертає увагу, що згідно з реформою, отримати документ про присвоєння робітничої кваліфікації можна буде без навчання у закладі професійної освіти та без загальної середньої. Це також може стати однієї із причин непопулярності цього навчання серед школярів.

Колишній очільник УЦОЯО зазначає, що 95% закладів професійної освіти, які стануть ліцеями, не мають сучасних умов, обладнання, механізмів, транспорту тощо. За його словами, в молодих людей не зʼявиться мотивація, якщо їм доведеться вчитися на застарілій техніці.

Він також звертає увагу на проблеми гуртожитків та харчування у них. Адже значній кількості школярів доведеться їздити до іншого населеного пункту, бо створити професійний ліцей з “нуля” неможливо. Лікарчук каже, що не всі батьки будуть готові відпустити своїх дітей в ті умови, які існують там нині для девʼятикласників.

Він зазначає, що це також впливає на мотивацію та показує рівність умов для здобуття освіти. Зокрема, освітянин звертає увагу на перелік професій, адже більшість з закладів професійної освіти пропонують в основному фах кухаря. Натомість не всі хочуть його отримувати.

The post “Не хочеш добре вчитися – підеш у ПТУ”: Лікарчук вказав на проблему реформи старшої школи в Україні first appeared on UA-IN.

Запис “Не хочеш добре вчитися – підеш у ПТУ”: Лікарчук вказав на проблему реформи старшої школи в Україні спершу з'явиться на UA-IN.

Екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук, відомий своїми гострими блогами щодо стану сучасної освіти, на сайті Освіта.ua вкотре висловив свої думки. Цього разу щодо появи в українських школах супервізорів.

Раніше повідомлялося, що вони надаватимуть професійну підтримку та допомогу вчителям у сфері середньої освіти.

Своєю чергою Ігор Лікарчук з цього приводу написав:

Прочитав новину про супервізорів у школах і розчулився.

Від такої «турботи» про вчителя.

А особливо від того, що спочатку роботу вчителя вивчатимуть, а потім надаватимуть професійну допомогу. І хто надаватиме?

У тому числі й ті супервізори, які мають стаж роботи з навчання дорослих не менше одного року…. Або пʼять років роботи в школі. Крута буде допомога! – йдеться у блозі освітянина.

На думку Ігоря Лікарчука, форми роботи супервізорів витягнули з нормативних документів, які регламентували роботу шкільних інспекторів у середині 70-х років минулого століття, включаючи перевірку документації.

Саме тоді стало модно, – пише екскерівник УЦОЯО, – перевірки шкіл і вчителів прикривати, як срам у первісних людей, фіговим листом, словосполученням «надання допомоги». А наданню обовʼязково передувало вивчення. Та ще й дуже глибоке…

Тепер це називатимуть «супервізією», – іронічно зауважив Лікарчук.

Або, як казала Проня Прокопівна, зате «по-модньому, по-хранцузькому». Іншими словами: знову кількість контролерів і наглядачів за роботою вчителя зростає. Пардон. Але незабаром не буде за ким наглядати і чию роботу контролювати…

Та дайте вчителю достойну зарплату, захистіть його від усіх начальників, методистів, супервізорів, борців і борчинь за якість освіти; знищте освітній бюрократизм; забезпечте педагогічну свободу; розробіть адекватні вимогам сьогодення критерії оцінки праці вчителя; морально і матеріально мотивуйте педагога до підвищення свого фахового рівня; зробіть так, щоб випускники пед університетів стояли в черзі для працевлаштування в школах…

І тоді не будуть потрібні ніякі супервізори…

The post «Дайте вчителю зарплату!» – відомий освітянин розчулився від «турботи» про педагогів first appeared on UA-IN.

Запис «Дайте вчителю зарплату!» – відомий освітянин розчулився від «турботи» про педагогів спершу з'явиться на UA-IN.

Тож тепер п’ята думка про надбання і втрати української освіти освіти за останні тридцять років.

Вона така: престижність учительської праці упродовж цих років суттєво впала. А фактично – її ВЖЕ немає. Зникла, випарувалася, розчинилася, самоліквідувалася…

Цьому є величезна кількість причин: об’єктивних і суб’єктивних.

Винуваті – і держава, і вчитель, і соціум.

Держава – у тому, що гідно не оцінює та не оплачує вчительську працю, руками чиновництва робить вчителя безголосим і безправним.

Учитель – у тому, що воліє бути безголосим і безправним та гнеться перед кожним чиновником, що не кожен професійно росте так, як того вимагає час; соціум – у тому, що зробив учителя надавачем освітніх послуг, забувши, що у вихованні та освіті дітей не можна діяти так, як у байці про лебедя, рака і щуку…

Чи можна підняти престиж учительської праці, скажімо, законом чи Указом Президента? Упевнений, що не можна. Як і не можна того зробити черговим підняттям заробітної плати, новими меблями чи супер модними засобами навчання, безоплатними комунальними послугами чи проїздом у транспорті…

Високий престиж учителя – це високий рівень моральності самого суспільства, це – державницький підхід до вирішення проблеми статусу вчителя в суспільстві, це – сучасний рівень професіоналізму кожного вчителя.

Уже пройшов той час, коли престиж вчителя, в основному, базувався на тому, що він у соціумі був найосвіченішим, його боялися, і вважалося, що вчитель «всегда прав». Це зникло, а іншого, того, що формує престиж, за тридцять років не надбали.

Тому і не дивуюся, що бажаючі поступати на педагогічні спеціальності в університети приносять результати ЗНО з показниками трішки більше 100 балів…

Й приходять туди не ті, кого І.А. Зязюн називав : «із педагогічною зіркою в очах», а ті, кого більше нікуди не взяли. А школа такого через 4-5 років вимушена буде взяти. Бо інших вже не буде.

Інші – це вчителі радянського гарту, яких тодішня влада, за словами її вождя – Лєніна, 70 років прагнула поставити на таку «висоту, на якій вчитель в буржуазному суспільстві ніколи не стояв». Їй це не вдалося. Після неї краще із учительським «стоянням на висоті» якось геть ну не склалося. Склалося навпаки.

P.S. У ФБгрупі селища, в якому живу, побачив оголошення, що потрібний двірник із місячною заробітною платою 9600 грн. Запитайте вчителів про їхні зарплати…

Далі думки будуть іще.

The post Престижність учительської праці упродовж тридцяти років суттєво впала” – Ігор Лікарчук first appeared on UA-IN.

Запис Престижність учительської праці упродовж тридцяти років суттєво впала” – Ігор Лікарчук спершу з'явиться на UA-IN.

Шоста думка – про наші шкільні підручники.

Якби лише хтось порахував і повідомив людям скільки бюджетних грошей було викинуто на вітер у процесі «забезпечення безплатними підручниками» за ці тридцять років, то суспільство б жахнулося.

Упевнений, що якби ці гроші пішли на зарплату вчителям, то вона б уже не перший рік могла б бути отих 4000 в доларовому еквіваленті.

Іншими словами – Більш марнотратного багаторічного проекту в освіті за тридцять років НЕ БУЛО.

Я особисто бачив у десятках шкіл тисячі шкільних підручників, за видання яких держава заплатила шалені гроші, але які жодного разу не були в руках учнів. А у скількох підручниках були виявлені помилки і недоречності? А яка кількість підручників взагалі ніколи не потрапила до шкіл, хоч і були надруковані стотисячними тиражами. Знову ж таки, особисто бачив іх у підвалі колишнього видавництва «Освіта» у 2014-2015 роках…

Єдиним позитивним надбанням у виданні підручників стало те, що з’явилися альтернативні підручники. Усе інше – морок. І з кожним роком цей морок стає густішим і густішим.

Між іншим, забезпечення безоплатними підручниками не можуть собі дозволити навіть чимало багатих країн світу. Із країн колишнього СРСР, це благо лишилося лише в Росії, Україні та Білорусії.

Навіть багаті країни не видають за державні кошти кілька підручників із одного предмету для одного класу. Я вже мовчу про те, що там підручники і за змістом, в за рівнем поліграфічного виконання – зовсім інші, ніж наші.

І головна відмінність в тому, що тамтешні підручники ЦІКАВІ для учнів…

Кілька років тому за дорученням тодішнього керівництва МОН, після довгої праці та консультацій, ми в Навчально-методичному центрі з питань якості освіти розробили нове сучасне положення про експертизу підручників, запровадження якого мало б унеможливити появу в навчальних книгах інформації типу: «сода лікує рак…».

Але в МОН не вистачило коштів (офіційна версія) та політичної волі і бажання (моя версія) це положення імплементувати в життя. Яке в українському підручникотворенні продовжується тридцять років за одним й тим же принципом: гроші на вітер.

Далі буде…

The post “Шоста думка – про наші шкільні підручники: більш марнотратного проекту в освіті ще не було” – Ігор Лікарчук first appeared on UA-IN.

Запис “Шоста думка – про наші шкільні підручники: більш марнотратного проекту в освіті ще не було” – Ігор Лікарчук спершу з'явиться на UA-IN.