Михайла відспівали у Свято-Дмитрівському храмі Української греко-католицької церкви. Поховали на харківському міському цвинтарі №2.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на прощанні з музикантом. Поспілкувалася із його друзями, рідними та колегами. Розпитала, яким Михайло був у неформальному спілкуванні та чим він їм запам’ятається найбільше.

Біля храму люди почали збиратися задовго до часу з якого було анонсовано початок прощання з Михайлом. Однією з перших до церкви прийшла дружина покійного музиканта Світлана Олешко. Із нею Місько прожив 15 років.

– Він звечора погано почувався, приїхала “швидка”. Тиск був у нормі, легені чисті. Поставили крапельницю – стало легше. Ніч спав спокійно. Ранком знову запаморочилося в голові. Після обіду стало гірше. Його останні слова були: “Посидь біля мене”. І все. Викликала “швидку”. Але лікарі вже…констатували, – каже Світлана.

Вона у темному одязі, чорному респіраторі й рюкзаком за плечем.

– Він був абсолютно щасливою людиною. Мав море планів, ідей, пісень, театральних проєктів. Хотів їх утілити з різними музикантами. Був на злеті. Вигорання не було. Якось так сталося, що у нас була серія зустрічей з давніми друзями. Микола Княжицький приїхав, Ірина Подоляк приходила. Він почав записувати блок про культуру, ми записали три програми. Дві вже змонтовані. Всі як один говорили, як він гарно виглядає, в якій прекрасний формі. Ми були абсолютно щасливі, – додає Світлана Олешко.

Всі як один говорили, як він гарно виглядає

За 10 хвилин до першої дня до храму заходить темноволоса жінка в чорному одязі — светрі та спідниці до колін. Заносить пластикове відро з оберемком білих троянд. Ставить біля помосту для труни. Біля стіни чоловік у камуфляжних штанях і чорному светрі ставить два великих вінка з живих квітів – теж білих. На одному з них золотиста стрічка з написом: “Від батьків, сестри, родини зі Львова”. У повітрі розноситься млосний запах лілій.

На початку другої біля церкви починають збиратися люди, практично всі — з квітами. Одним із перших приходить невисокий вусатий чоловік в картатій куртці. Тримає в руках букет темно-червоних хризантем.

– Познайомився з Міськом через театр “Арабески” і Свєту (Олешко.- Gazeta.ua). Я — фанат цього театру. Мені дуже подобалося те, що робить Світлана і те, що співав Місько. Остьанній раз бачив його давненько — на виставі Ромео і Джульєта. Він багато їздив, тож ми після того не зустрічалися, – говорить 70-річний Григорій Штартман. – Уважно стежив за творчістю його і Свєти. Я коли дізнався (що Місько помер. – Gazeta.ua), перша реакція — “не може такого бути”. Він був у розквіті сил. Мав багато планів. Вони збиралися робити щось спільне з оперним театром.

Сходяться колеги по театральній і музичній сцені, друзі. Зупиняються на вулиці, не піднімаючись сходами. На вузькому тротуарі усього збирається з півсотні людей. Вітаються, посміхаються один одному. Обмінюються спогадами.

– Тата забрали в реанімацію. І Міськові сказали, які треба ліки. І він, власне, останні дні бігав. 15 чи 20 аптек оббігав. Був тим дуже змучений, – розповідає Ольга Резніченко, провідна співробітниця Харківського літературного музею. – І Наталка (Наталія Цимбал — провідна актриса театру “Арабески”. – Gazeta.ua) також не могла… Ще й мама з ковідом у неї удома. Всі похворіли, вона плаче — не знає, що їй робити. Місько все оббігав, аби помогти.

Прощання з Міськом Барбарою мало би початися о 13:30, але затримується на годину. Утім, ніхто не поспішає і не нервується — люди чекають.

Коли я прочитав звістку, що його не стало – це дуже вдарило по мені

– Я з ним познайомився на фестивалі “Вивих”. Знімав фільм про цей фест. А вони тоді тільки утворилися — на початку 1990-х. Ми дружили – дуже довго. Ціле життя практично. Я завжди ходив на його концерти і він мене підтримував на виборах у 2002 році, – згадує народний депутат Микола Княжицький. – З Міськом спілкувалися першого числа. Він, дізнавшись телефоном, що ми приїдемо до нього – пообіцяв виділити день і провести з нами. Влаштував екскурсію: водив цвинтарем, де тепер похований, Молодіжним парком. Дуже любив ці місця. Потім ми були в них у гостях. Мали купу планів, обговорювали його ювілей. Коли я прочитав звістку, що його не стало – це дуже вдарило по мені. Бо він прислав мені свої дві пісні ще 7 числа, з останнього альбому – “Європо” і “Минає день, минає ніч”. Розсталися на спільних планах – як ми будемо робити заходи у Львові, як ми це зніматимемо. Про інститут театру. Я домовлявся з іншими депутатами подати цей проєкт.

Поруч із нардепом стоять його земляки — львів’яни, музиканти гурту “Мертвий півень”, який колись створили разом із Барбарою.

– Знайомий із Міськом з вересня 1989 року. Це був перший місяць, коли я був на свободі після совєцької армії. Його брат — наш майбутній соліст Любко Футорський познайомив мене з кузеном — з Міськом. З того часу утворилася наша студентська тусовка і ми відкрокували разом 25 років, – згадує журналіст, телеведучий, учасник гурту “Мертвого півня” Роман Чайка. – З Міськом підтримували контакти дистанційно. Фактично, концертну діяльність закінчили у 2011 році, так і не закінчивши тур по альбому “Радіо Афродіти”. А з того часу більше контактували через інтернет. Мали контакти і по інших проєктах — він був голосом мого задуму “Сіґал Спожив Спілка”. Особисто бачилися рік тому. А списувалися на месенджері — готували святкування його ювілею.

Барбара мріяв влаштувати декілька музичних подій у Львові. Фактично, збирався святкувати своє 50-річчя три дні.

Навпроти дверей церкви зупиняється чорний катафалк. Четверо чоловіків відкривають задні двері авто та піднімають закриту труну темно-коричневого дерева. Заносять її до храму та встановлюють на покритий темно-червоною тканиною помост. Після цього відкручують гвинти та знімають кришку труни. До церкви тихо заходять люди. Стають півколом. На лаві біля труни з тілом Міська сідають його дружина та мати.

Священики відправляють чин похорону. В якусь мить, коли владика говорить про упокой душі, з вівтаря, де нікого немає – доноситься якийсь різкий звук. Ніби протягом розпахнулося вікно. Відро і ваза з квітами, що стояли неподалік труни, перевертаються. Та лише декілька людей встигають це помітити — півчі виводять поминальний канон.

Матір низько нахиляється над труною і цілує Міська в лоб

Після завершення служби священник запрошує рідних та близьких попрощатися з покійним. Світлана Олешко нахиляється над обличчям померлого чоловіка і щось тихо йому розповідає. Торкається його плеча і відходить. Матір низько нахиляється над труною і цілує Міська в лоб. Декілька хвилин люди з квітами в руках стоять в повній тиші. Потім труну закривають і виносять з храму.

Поховали Міська Байбару на старому харківському цвинтарі — міському кладовищі №2. Це було одне з його улюблених місць для прогулянок та роздумів. Також він любив гуляти в Молодіжному парку, розташованому через дорогу. Там же знаходиться і ресторан, який подобався Барбарі — “Шаті”. Саме там і влаштували поминки. Столи накрили на півсотні людей та прийшли зо два десятки найближчих.

“ПИЛИ ПИВО І ВЛАШТОВУВАЛИ СЕЙШИНИ ДО РАНКУ”

Михайло “Місько” Барбара народився 14 листопада 1971-го у Львові. Батько – інженер, мати – бібліотекарка. Закінчив школу з поглибленим вивченням німецької мови. Навчався в місцевому університеті імені Івана Франка, на факультетах прикладної математики та філологічному.

Відвідував Вільний український університет у Мюнхені та школу документалістики Анджея Вайди у Варшаві. Працював музейним доглядачем, ведучим ранкового й нічного ефіру радіо “Люкс”, артдиректором нічного клубу “Лялька” й мистецької галереї “Дзиґа”.

У 1989 році він став одним із засновників рок-гурту “Мертвий півень”. Став його вокалістом.

“Мертвий півень” записав 13 альбомів, ставав лауреатом фестивалів “Вивих” і “Червона рута”

“Було постійне бажання щось робити. В мене було радіо, була “Лялька” — клуб, в якому, наприклад, були перші концерти “Океану Ельзи”, які переспівували “Б’ютіфул Карпати”. В цьому клубі відбувалося маса всього: ми привозили “Lюk” з Харкова або “Мандри” чи “Крихітку” з Києва. Крім того, там постійно були концерти львівських гуртів. Ми там могли зібратися музикантами з різних гуртів, пили пиво і влаштовували сейшини до ранку”, – згадував той період життя Барбара.

Гурт “Мертвий півень” записав 13 альбомів, ставав лауреатом фестивалів “Вивих” і “Червона рута”.

“Арабески”. А вже в 2000 році Світлана Олешко, директорка Арабесок, подзвонила і сказала, що є ідея зробити спектакль, до якого музику написали б “Півні”. У тій виставі за п’єсою Жадана “Веселого Різдва, Ісусе!” я мав зіграти Ірода. Не відмовився, бо це було ідеєю-фікс — грати в театрі. Я пам’ятаю, як ми репетирували в дуже холодному приміщенні, потім була прем’єра в театрі ім. Заньковецької у Львові. Я був приємно шокований від того, як це все відбувається. Потім ще грали в Києві та Харкові. Тут цей разовий проект мав закінчитися, але я ось досі в Харкові”, – казав про роботу у театрі Місько Барбара.

The post “Його останні слова були: “Посидь біля мене” – як проводили в останню путь музиканта Міська Барбару first appeared on UA-IN.

Запис “Його останні слова були: “Посидь біля мене” – як проводили в останню путь музиканта Міська Барбару спершу з'явиться на UA-IN.