У клініці Сан-Дієго їм поставлять протези і проведуть повний курс реабілітації. Під опіку родину взяв відомий американський протезист, а лікування і реабілітація Наталі та Яни в Америці стала можливою завдяки зусиллям МОЗу та Офісу першої леді України, медиків і дипломатів одразу кількох країн, йдеться в ТСН.

Їх довго не випускають з обіймів сусіди по палатах, бо за майже два місяці у львівській лікарні раніше незнайомі, скалічені війною стали рідними. Наталя і її нові друзі прощаються на рік. Наталя з Яною вирушають на протезування до США.

Родина Степаненків потрапила до Львова після ракетного обстрілу Краматорського вокзалу. Наталя з двійнятами Яною і Ярославом та бабусею тікали з від обстрілів. Проте російській ракети їх таки наздогнали. У ту мить бабуся, Наталя і Яна стояли на пероні у черзі за чаєм. «Почало свистіти, звуки такі були ніби летить шось, а потім мені заклало ліве вухо і різко в очах потемніло, коли я відкрила очі, у мене різко почали пекти ноги… Було дуже боляче, коли я подивилася на ноги, я розплакалася», – пригадує Яна.

«Я впала, потім відкрила очі, довкола люди лежать. Я голову повернула, баба Таня лежить, а на ній так хрест Янка, я на ноги глянула, а там нема кросівок. Вона пробувала повзти, кричить: «Мама, я вмираю», – пригадує страшні події жінка.

Бабуся Таня загинула на місці. Ярослава врятувало те, що на момент атаки він був в приміщенні вокзалу.

Спершу Наталю і Яну лікували у Дніпрі, згодом перевезли до Львова. Коли рани загоїлися постало питання протезів. «Приблизно два місяці тому зателефонував мій хороший друг – лікар Пітер Харш. Він неперевершений протезист, допомагав ставати на ноги грузинським військових. Пітер мене запитав, чим він може допомогти нашим братам і сестрам з Україні. Я одразу запитав у колеги з українського посольства в США, чи є військові, яким потрібне протезування. Там мені розповіли, що є двоє цивільних – Наталя і Яна, яким дуже треба якісні протези і тривала реабілітація», – розповідає старший радник посольства Грузії в США Паата Патіашвілі.

«З Наталею ситуація простіша, ми поставимо протез, кілька тижнів звикання, воно зможе ходити і цей протез буде на все життя. А от з Яною складніше, вона росте і змінювати протез їй доведеться щороку. Доведеться пройти тривалий курс реабілітації, посилено працювати, щоб зміцнювати м’язи. Але я вам гарантую, вона буде ходити, буде бігати, плавати, робити все, що роблять всі діти. Наталя і Яна дуже сильні і позитивні», – каже американський протезист Пітер Харш.

І ось Наталя з донькою на шляху до клініки у Сан-Дієго, перша зупинка у Варшаві в українському посольстві. Родині Степаненко влаштовують екскурсію містом, показують центр Варшави, Яна на візку без постороньої допомоги. «Почали пересуватись і уже добре, я на одну ногу можу ставати, можу пересісти, прилягти. Янка теж почала і перелаштуватися сама на ліжко і в туалет сама», – розповідає Наталія.

Про Америку Яна майже нічого не знає, але сподівається там підучити англійську і здійснити свою найзаповітнішу мрію.«Я хочу стати на ноги і піти плавати в океан і все», – каже дівчинка. «Мені найголовніше, щоб Яна почала ходить, а там…. Емоції зашкалюють, переповнюють, але все буде добре. Будемо ставати на ноги, будемо ходити, будемо вчитися знову ходить»», – додає мама дівчинки.

У планах львівських медиків, тим часом, створити в місті національний центр реабілітації України. Там мають надавати комплексну допомогу – лікувати, протезувати, фізично і психологічно реабілітувати. «Це буде хірургія, зокрема, реконструктивної хірургію, пластична хірургія, якої дуже потребують зараз наші пацієнти. Там буде ортопедія, там буде протезування, ми будемо друкувати 3D кістки, ми можемо виготовляти протези в Україні, українцям», – зазначає директорка з розвитку першого медичного об’єднання Львова Ірина Заславець.

На створення національного центру реабілітації треба 77 мільйонів євро і щонайменше два роки. До того перші протезування і трансплантації кісток уже скоро почнуть робити на базі лікарень першого мешобєднання Львова.

The post Історія мами і доньки, які втратили ноги підчас обстріли вокзалу Краматорська, отримала позитивне продовження first appeared on UA-IN.

Запис Історія мами і доньки, які втратили ноги підчас обстріли вокзалу Краматорська, отримала позитивне продовження спершу з'явиться на UA-IN.

Про це у Фейсбуці повідомив прессекретар 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Ярослав Галас, передає Укрінформ.

“За 1300 кілометрів від дому, в зоні бойових дій зустрів неймовірну людину та ще й свого земляка – Василя Штефка із с. Кушниця на Іршавщині (Закарпаття). 55-річний чоловік без двох ніг пішов на фронт бити ворога!”, – написав Галас.

За його словами, Штефко із Кушниці прийшов у 128-му бригаду, щоб бити росіян, котрі перетворилися на загарбників, руйнують нашу інфраструктуру, вбивають мирних людей і поводяться гірше нацистів.

У 2004 році на заробітках у Росії Штефко втратив обидві ноги і на протезах повернувся додому, в рідну Кушницю. А коли Росія вторглася в Україну, просто не зміг сидіти вдома.

«Я не спав дві доби, коли побачив, що відбувається. Просто не зміг сидіти вдома, зібрав речі й пішов у військкомат. Зізнаюся зараз перед командуванням, що збрехав там – сказав, що в мене тільки один протез. І попросився в 128-му бригаду”, – розповів чоловік.

Штефко свого часу служив у армії, вміє стріляти, непогано керує авто.

“Люди, котрі не бачать протезів, навіть не здогадуються, що в мене немає ніг. Тут я за званням сержант, а за посадою – водій, служу в роті вогневої підтримки. Мій батько так само «незаконно» потрапив на фронт у Другу світову. Йому було 15 років, але він сказав, що має 18, і пішов воювати. Дома мене чекає дружина й 11-річна донька. Вони переживають, але й пишаються, що я захищаю країну…” – розповів воїн.

Галас наголосив, що Штефко з Кушниці – унаочнення для двох категорій людей.

“По-перше, для тих хлопців, які сидять у тилу й придумують будь-які причини й аргументи, щоб залишатися там і далі, вигадуючи існуючі й неіснуючі хвороби. Вони «забули», що захист країни – це не бажання чи право, а закріплений у Конституції обов’язок громадянина. І, по-друге, для росіян. Країну, яку йдуть захищати такі люди, перемогти неможливо”, – зазначив він.

Прийде час і Василь Штефко своїми протезами розтопче двоголову курку на російському гербі, наголосив Галас.

The post Українець без двох ніг пішов добровольцем на війну first appeared on UA-IN.

Запис Українець без двох ніг пішов добровольцем на війну спершу з'явиться на UA-IN.