Валерій Борисович викладав у Кіровограді, у Москві, Тбілісі. Останні роки життя провів у Ізраїлі. Був добре знайомий та спілкувався з такими відомими діячами світової педагогіки, як Василь Сухомлинський та Шалва Амонашвілі. Саме Василь Олександрович Сухомлинський спонукав тоді ще юного Валерія Едігея у 1968 році вступити до Ленінградського педагогічного інституту імені Герцена. А Шалва Олександрович Амонашвілі високо оцінив методику читання Валерія Едігея та часто її потім рекомендував у своїх книгах та лекціях.

Зараз у Кропивницькому на згадку про Валерія Борисовича планують встановити меморіальну дошку. Ініціатива стоїть, і вже давно її слід було б реалізувати. У зв’язку із цим «УЦ» зібрала деякі спогади колег та учнів Валерія Борисовича про видатного вчителя.

Віктор Громовий , педагог, освітній експерт, у минулому – директор гімназії імені Тараса Шевченка:

– Валерій Борисович Едігей – це людина, яку у нашому регіоні чомусь дуже недооцінили, як у пісні у Висоцького: «У своїй вітчизні пророка немає». Він був справжньою білою вороною, яких насправді одиниці. Жилося йому в тодішньому Кіровограді непросто: клювали його безпосередньо.

До ініціативної групи оргкомітету з відродження кіровоградської гімназії, очолюваного Володимиром Євгеновичем Панченком, входили справжнісінькі «білі ворони», які хотіли ще в 90-ті будувати ту саму «Нову українську школу». Валерій Борисович був одним із тих, хто повірив в ідею гімназії, був членом оргкомітету та прийшов працювати до закладу вчителем початкових класів. Навіть сам факт: чоловік – учитель початкової школи є дуже нетиповим для України. Але він був не просто вчителем-чоловіком, його уроки були воістину фантастичними!

Ми звикли до такого стереотипу, що вчитися має бути складно. У суспільстві школа – це організоване страждання. Школярів наказують «гризти граніт науки». Наука символізує граніт, і щоб її вивчити, потрібно мало не обламати всі зуби. А Валерій Борисович показував зовсім інше – що можна вчитися мимохідь, не докладаючи титанічних зусиль. Він демонстрував фантастичні речі, як, граючи, без жодного надриву, втрати здоров’я та нервів можна вчити дітей математики та інших складних наук.

Я пам’ятаю, як одного разу попросив Валерія Борисовича показати іншим вчителям початкових класів його практику викладання математики, граючи. Він провів фантастичний майстер-клас, після якого було обговорення побаченого. І одна наша вчителька старого гарту спочатку, за всіма стандартами, похвалила Валерія Борисовича, а потім сказала: «Це, звичайно, все добре, але, якщо ми почнемо все це застосовувати, то дітям буде дуже легко вчитися!» Довга пауза… А потім – сміх. Едігей зазіхнув на «святе» – на радянський підхід, який перебуває у стражданнях та героїчному подоланні труднощів, які самі собі створили.

Валерій Борисович був фундатором «Нової української школи» ще у далекі 90-ті. Те, що зараз подається як колосальні відкриття НУШ («Нової української школи». – Авт. ), ще 20 років тому було відомо та реалізовано завдяки Едігею вчителями початкових класів нашої гімназії. Це – унікальна людина, яка справді випереджала свого часу десь на півстоліття як мінімум.

Ще був цікавий випадок, коли Валерій Борисович перейшов із 18-ї школи працювати до нас у гімназію. Я хотів влаштувати все це етично, тому зателефонував тодішньому директорові 18-ї школи, пояснив ситуацію, сказав, що хочу, як Шевченко, викупити з кріпацтва радянської школи Валерія Борисовича Едігея, приготував коробку цукерок, щоб усе зробити, як належить. А у відповідь почув: «Та забирай його, я ще сама доплачу! Він уже тут усіх замучив своїми новаціями! Отак мені й не довелося за Едігея «платити викуп», там були готові самі доплатити, щоб я його забрав, – з усмішкою згадує Віктор Володимирович. -Нині вимагають, щоб усі вчителі та учні були новаторами. Але реально, згідно з дослідженнями, лише 2,5% людей мають схильність до інновацій. А в школах їх ще менше, бо система видавлює такі схильності. Валерій Борисович належав до цих 2,5 відсотків. Йому було дуже некомфортно в гімназії, незважаючи на те, що я як директор його підтримував, але консерватизм колег давав про себе знати. Я пам’ятаю, як часом у нього неодноразово опускалися руки, тому що переламати стереотипи було дуже непросто. Але він саме той рідкісний новатор, якого пощастило нашому місту мати, хоча місто його повною мірою, на жаль, і не оцінив.

У гімназії Тараса Шевченка Валерій Борисович пропрацював лише один навчальний рік, але, за словами Віктора Громового, за цей рік він здійснив «титанічний перелом у свідомості та відіграв фундаментальну роль у розвитку школи: запустив процес інноваційних технологій, збаламутив консервативне болото та дав найпотужніший імпульс, який, напевно, відчутний і досі у початковій школі гімназії».

На просторах Фейсбуку можна знайти раритетний фільм про Валерія Едігея з унікальними кадрами з його уроків у нашій 18-й школі та тбіліській експериментальній школі. Там Валерій Борисович сам розповідає трохи про себе, про своїх учнів та уроки. Тут же можна почути відгуки про його викладацьку діяльність від його колег-вчителів та навіть самого Шалви Олександровича Амонашвілі. Цей невеликий 20-хвилинний фільм особливо цінний тим, що ми бачимо в ньому живого Валерія Борисовича, чуємо його голос і начебто самі буємо на його уроках… Завдяки цим кадрам розумієш, яким він був: добрим, уважним, чуйним, чуйним учителем, поважним до особистості кожного учня, з м’якою усмішкою і теплом і добротою очима. Не можна не помітити, як він щиро любив дітей, і вони, звичайно, відповідали йому взаємністю. На його уроках не було нудних осіб. Кожен тягнув руку, щоби відповісти, кожному було цікаво. Без перебільшення можна сказати, що це був учитель від Бога, який щиро і по-справжньому любив свою справу. Дуже рекомендуємо знайти можливість і переглянути ці рідкісні кадри. Такі люди, як Едігей, дійсно заслуговують на те, щоб їх знали і пам’ятали.

Своїми спогадами про Валерія Борисовича з нами поділився також його учень Борис Вінтенко.

– 1992-го року на базі 5-ї школи відкрилася українська гімназія, і я перевівся туди до 3-го класу з іншої школи. Там викладав Едігей. Але цікаво, що він не просто викладав, не лише давав нам якісь математичні завдання, а використав власні оригінальні методики, завдання на розвиток логіки та вдосконалення навичок читання. Він видавав книги з різними вправами та подавав матеріал так, що учні самі хотіли бути на його уроках.

Після уроків до нього завжди можна було підійти. Після занять він проводив із нами різні ігри у групі продовженого дня. З ним було дуже цікаво.

Згодом Валерій Борисович перейшов на інше місце роботи і більше у нас не викладав. Наступного разу ми з ним зустрілися в 1999 році, коли я закінчив школу і вступив до університету. Моя мама випадково зустріла його у місті, вони розговорилися, і він поділився з нею, що готує до друку свої нові книги з розвитку навичок читання. Книги були у нього російською мовою, бо видавав їх колись у Москві, де працював якийсь час, і тепер він хотів надрукувати їх українською. Ну а оскільки я вже тоді за фахом працював у сфері ІТ, то зайнявся перекладом його книг українською та версткою. Він запросив мене до себе додому, показав свою працю, дав мені для роботи свій ноутбук, а тоді, у 90-ті роки, це була рідкість. Того ж року ми видали кілька його книг українською мовою. Валерій Борисович подарував мені кілька екземплярів. Таким чином, я зміг трохи взяти участь і допомогти йому у його діяльності. А поки робив верстку, то й сам натренувався добре, що вже потім на ходу вирішував його ребуси та завдання.

Після цього він поїхав до Ізраїлю, і ми зрідка переписувалися електронною поштою.

Це була непересічна, приємна, грамотна, дуже цікава в спілкуванні людина і викладач з унікальною методикою, з якою мені випала честь познайомитися. Едігей дуже любив дітей і свою роботу, ставився до неї як до справи свого життя та міг знайти підхід до кожного. Учні його справді любили. Життєвий урок, який я завдяки йому виніс, полягає в тому, що до своєї справи завжди потрібно підходити творчо, і тоді вона неодмінно дасть хороші результати.

Нещодавно був цікавий епізод. Моя дружина купила на «Розетці» для нашого сина-второкласника книги з розвитку навичок читання авторства Едігея. Коли я їх відкрив, а потім порівняв зі своїми старими архівами, то зрозумів, що це ті книги, у верстці яких я колись брав участь! Мені було приємно, що справа Едігея зараз так добре йде і те, що я йому в цьому колись допомагав» – каже Борис.

А книги Едігея зараз справді, на превелику радість, користуються гарним попитом. Якщо вбити в пошуковій системі «Валерій Едігей», то насамперед висвітляться різні інтернет-майданчики, де можна придбати книги з його методиками: «Вчись читати, малюк», «Нове читання», «Я досліджую світ», «Інтелектуальний феєрверк» та інші.

– Із Валерієм Борисовичем Едігеєм ми працювали у 5-й гімназії. Він викладав у молодшій школі, а я після нього вела дітей у 5-му класі, – каже вчителька російської мови та літератури Наталія Романовська. – Діти, які навчалися того періоду в гімназії, проходили дуже солідний конкурсний відбір, як правило, вони були з інтелігентних сімей. Клас, який я взяла після Едігея, був чудовим, і Валерій Борисович його дуже добре підготував до середньої школи.

Але він набагато випереджав свого часу. У 90-ті роки потрібно було докладно прописувати конспект уроку і дуже суворо дотримуватись його структури, не відхиляючись ні вправо, ні вліво. А він міг прийти до класу та орієнтуватися за настроєм дітей – вивести їх на вулицю або поміняти розклад, наприклад, спочатку провести математику, а потім читання чи навпаки. Те, що зараз допускається та вітається, тоді було абсолютно неприпустимим. По рамках тих часів він був незручним для адміністрацій закладів, тому що вибивався зі звичної системи.

Він був дуже творчою людиною. Його книги та методики давали і дають приголомшливий ефект! Всі його учні багато читали та отримували від цього колосальну насолоду. Як учителю літератури, для мене це було дуже помітно, особливо порівняно з іншими класами, – зазначає Наталя Іллівна.

Приклад, як Едігей вибивався із системи, наводиться у згадуваному раніше фільмі про нього. Один із уроків був присвячений віршу Єсеніна «Береза». Валерій Борисович, як завжди, вирішив підійти до теми творчо і замість одноманітного уроку за партами провів його на природі біля справжніх берізок. Урок пройшов чудово, а після нього на перерві Едігея викликав до себе в кабінет завуч школи і запитав: “Валерію Борисовичу, хто вам дозволив присвятити цілий урок одному дереву?” А на столі Валерія Борисовича у цей час сформувався вже цілий стос віршів та оповідань вдячних дітей, присвячених берізці… Одна дівчинка написала талановитий вірш, який Едігей цитує у фільмі.

Як шкода, що Валерія Борисовича зараз уже нема з нами! Але він однозначно є у серцях своїх дітей-учнів, доброзичливців-колег та у своїх унікальних книгах, що зняли його безцінний досвід. Як і у випадку з будь-яким генієм, який випереджав свій час, слава і визнання стали приходити до нього вже після його відходу. Хочеться вірити, що наш край все-таки гідно оцінить цього великого педагога, і меморіальній дошці на його честь неодмінно бути!

The post “Він надовго випереджав свій час” first appeared on UA-IN.

Запис “Він надовго випереджав свій час” спершу з'явиться на UA-IN.