Рідні та близькі полонених Росією захисників “Азовсталі” закликають всіх небайдужих приєднуватись до акції в підтримку полонених, які в різних містах України відбуваються щосуботи та щонеділі. Мама 24-річного Артема, Тетяна Вишняк, одна з перших, хто почав організовувати подібні акції.

В “Азові” її знають як маму Таню, історію якої розповіла журналістка ТСН Мар’яна Бухан.

Мама Таня, яка чекає на повернення сина-азовця з полону
Щоранку з понеділка по п’ятницю Тетяна Вишняк з картонним плакатом приїжджає з Броварів під Офіс президента.

“Я буду стоять поки вони не вийдуть”

Тут її називають мама Таня. Разом з іншими мамами полонених азовців цю безстрокову акцію вони влаштували з однією метою.

“Хлопці в нелюдських умовах захищали Маріуполь, вже третій рік полону, але саме влада з нами не зустрілась жодного разу. Я хочу, щоб вийшов або президент або пан Єрмак”

Її син Артем в полоні з середини травня 2022-го. Саме тоді захисники Маріуполя вийшли, як тоді казали, в почесний полон на три-чотири місяці. Але більшість з них в російських тюрмах досі. Зокрема, Артема не просто росіяни тримають у в’язниці. Його засудили до 22 років за ґратами.

“Моїй дитині 21 рік був, коли він захищав Маріуполь, і йому дали за це 22 роки. Вони типу розрушили будинок, жертв нема. Але 22 роки”

Виходити з плакатами, щоб нагадувати суспільству про полон азовців, мама Таня почала чи не з перших днів, як захисники Азовсталі опинились в російських буцегарнях. Третій рік вона ходить по посольствах різних країн і пише листи представникам української влади.

“Всі заходи, все, що можна, я всюди приймаю участь”

А ще на руці набила собі тату.

“Мій син – моє життя”

В кімнаті сина збирає для нього подарунки і атрибути його підрозділу. І кожен день чекає на обміни.

“Я без нього жити не можу, він у мене один-єдиний, я його дійсно дуже сильно люблю, не буде його – не буде мене, я без нього не буду”

Щонеділі Тетяна з чоловіком Ставром виходять на акції в різних районах столиці. Тут маму Таню знають чи не всі. А в Києві такі акції налічують до двох тисяч людей. І навіть попри таку підтримку, Ставр Тетяну на цей захід саму не відпускає. Каже, йому важливо бути поруч з дружиною, і важливо, коли син повернеться з полону, показати, що за нього вони боролись разом.

“Я буду чекати його кожного дня, кожну хвилин… Мій син, йому не буде соромно за мене, що ми не здалися”

The post Історія мами Тані: її син-азовець Артем Вишняк у полоні два роки (відео) first appeared on UA-IN.

Запис Історія мами Тані: її син-азовець Артем Вишняк у полоні два роки (відео) спершу з'явиться на UA-IN.

Емоціями після звістки про повернення сина в Україну Світлана Шевернюк поділилася із “Суспільним”.
Про обмін полоненими жінка дізналася з телевізора. Утім, каже, вже й не звертала уваги на такі новини.

“Бо вже скільки було тих обмінів? Увечері я прийшла додому і задзвонив телефон. Подивилася — якийсь номер. Взяла слухавку, а то — син. Сказав: “Мамо, я вже вдома. Мене звільнили”. Я почала плакати”, — пригадує Світлана Шевернюк.

Першими, кому вона розповіла про повернення Василя додому, були його старший брат з невісткою та племінниця.

“Дала їм телефон, щоб вони поговорили. І вони теж почали плакати. У селі також люди плачуть з радості”, — каже жінка.

Перший ліворуч — нацгвардієць Василь Шевернюк. Фото: Facebook/Ruli Zagaruk

Військовий Василь Шевернюк народився у селі Стецева Снятинської громади. Зі слів його матері, у 18 років хлопець пішов служити в армію.

“Хотів йти у десантно-штурмові війська, але там не було місця. Йому порадили Національну гвардію України. Прослужив пів року й підписав контракт. 30 жовтня 2021 року він поїхав у військову частину з відпустки”, — розповідає Світлана Шевернюк.

Василь Шевернюк служив у 15 бригаді оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади. 14 грудня 2021 року розпочалася його третя ротація в ООС. Там бійця застала велика війна.

“Їх бомбили, а потім Нацгвардію перекинули в Маріуполь. Там він весь час був і так потрапив на “Азовсталь”. У березні 2022 року ми ще мали із сином зв’язок, а у квітні-травні — ні. Потім з частини прийшло повідомлення, що 19 травня 2022 року його забрали у полон”, — каже Світлана Шевернюк.

Інформацію про сина у неволі матері підтвердили в СБУ.

“У полоні, правда, їм давали раз подзвонити. Ми поповнили рахунок того телефонного номера на 200 гривень. Через кілька днів йому ще раз дозволили зателефонувати. Потім ми надіслали 100 гривень і більше не мали зв’язку”, — каже матір нацгвардійця.

Василь Шевернюк у російському полоні. Фото: Світлана Шевернюк

Після теракту в Оленівці Василю Шевернюку вдалося зв’язатися з рідними.

“Він сказав: “Зі мною все добре. Я живий”. Потім ми вже нічого не знали. Василя перевели в Горлівку. Це ми довідалися від волонтерів. Були якісь списки й відео з ним, а більше нічого. А зараз дочекалися, що вже сина звільнили”, — говорить Світлана Шевернюк.

Під час обміну 31 січня 2024 року також повернувся з полону військовослужбовець з Городенківської громади Василь Стефурак.

З російського полону 31 січня 2024 року вдалося повернути 207 українців. Серед звільнених військовослужбовців — захисники Маріуполя, Херсона, бійці з острова Зміїний, морпіхи та бойові медики.

Це — п’ятдесятий обмін полоненими з РФ. З моменту повномасштабного вторгнення з російської неволі повернулися 3035 військових.

The post “Мамо, я вже вдома”. Світлана Шевернюк розповіла про повернення з полону захисника “Азовсталі” first appeared on UA-IN.

Запис “Мамо, я вже вдома”. Світлана Шевернюк розповіла про повернення з полону захисника “Азовсталі” спершу з'явиться на UA-IN.

Про це йдеться у сюжетры 12 каналу.

«Тут по телевізорі показують стріляють. Боже, робиться таке. Я дзвоню: Влад, що у вас там робиться? – В нас все добре. Він завжди мене заспокоював», – розповідає Тетяна Григорчук.

Лучанка Тетяна Григорчук згадує телефонні розмови зі своїм сином Владиславом, якого повномасштабна війна застала в Маріуполі. Він разом зі своїм двоюрідним братом Віталієм – служив у 36 бригаді морської піхоти. Якою б не була ситуація, каже матір, син намагався тримати її серце у спокої.

«Він мене дурив до останнього часу, але подзвонить часом, як втомлений і каже: мам, ти зібрала сумку? Яку сумку? Ну збери щоб ти мала на перший час, воду, консерви, гроші, одежу, шоб все було в тебе напоготові», – розповідає матір.

Маріуполь росіяни обстрілювали дедалі активніше. По підрозділу вдарили якраз тоді, коли військові проривалися із заводу Ілліча. Тоді Віталій – зник безвісти. 12 квітня о сьомій ранку Владислав зателефонував крайній раз, щоб повідомити ту саму новину.

«Каже, мам ми йдем в полон. Мам, ти розумієш, каже це тюрма», – пригадує матір.

Як буде далі – ніхто не знав. Та, що полон затягнеться на роки, жінка і припустити не могла.

«Не дай Боже комусь це пережити і переживати. Життя перевернулося з ніг на голову», – плаче жінка.

Згодом у родину Григорчуків надійшла трагічна звістка – після року невідомості з’явилося підтвердження смерті племінника Тетяни. Тіло Віталія повернули під час обміну загиблими із росіянами. Про те, що брата вже немає, – Владислав не знає. Він же – вже 20 місяців у полоні.

«Єдине, що мене заспокоює, єдине на що я надіюся – це те, що він просто підтверджений російською стороною, що він офіційно в полоні», – розповідає мама полоненого.

Посилює надію і лист Влада з полону. У ньому було лише кілька речень російською мовою. Написав, що сумує, любить та просить пробачення за те, що рідним доводиться за нього хвилюватися. Але не переживати – не можливо, каже Тетяна, бо там – у російській неволі – її дитина.

«Я лягаю спати, Божечко, я лягаю в тепле ліжко, а він де. Я сідаю їсти, Боже думаю, а він що? Постійно тако переживаю, що вони ті хлопці там бідують. Я не можу читати наприклад всіляких публікацій хлопців, які повернулися з полону. Я не можу читати, те що там пишуть, показуюь по телевізорах. Я просто це мені, дуже боляче і я стараюся за це просто не думати. Я себе настроїла що все буде добре», – каже лучанка.

Кожного обміну, які й так відбуваються вкрай рідко, жінка переглядає списки та світлини у пошуках свого сина. А ще дуже чекає того щасливого дзвінка. Довгі місяці очікування даються по-різному. Допомагає підтримка дочки та зайнятість на роботі.

«Мене хто зустрічає, питає: Тань, ну ти тримаєшся? Я кажу: а що мені робити? Я плакала спочатку, спочатку дуже плакала, переживала. В мене був такий стан, я ніколи не думала, не знала як це болить душа, а вона просто отут болить. Я себе не могла в руки взяти, я не могла ходити на роботу, я не могла говорити. До мене почали всі дзвонити, а мені, навіть, по телефону важко говорити, так тяжко», – розповідає Тетяна Григорчук.

13 січня Владиславу виповнилося 27 років. Уже другий рік поспіль свій День народження він зустрічає у російському полоні. І ця думка не покидає Тетяну ні на мить.

«Лягаєш – одне думаєш, встаєш – одне думаєш, йдем на роботу – про одне думаєш. На роботі про одне думаєш. Як там, що там, де він, як він там бідний», – додала мама військовополоненого.

The post Мати вже 20 місяців чекає сина з російського полону. Людоньки підтримайте молитвами за здоров’я та повернення додому first appeared on UA-IN.

Запис Мати вже 20 місяців чекає сина з російського полону. Людоньки підтримайте молитвами за здоров’я та повернення додому спершу з'явиться на UA-IN.

Максим був поранений під час боїв за Маріуполь. Він, як і його побратими, вийшли за наказом з Азовсталі у травні 2022 року.

І ось уже 15 місяців він знаходиться в полоні, 15 місяців страждань і невідомості для рідних військового. 16-го серпня 2022 року Максим надіслав коханій смс-повідомлення, з того часу вона жодної звістки від хлопця не отримувала.

«Кожен з вас може говорити й нагадувати усім, що є такі люди, як він, що їм потрібна свобода, бо це цвіт нашої нації, якого тримають проти його волі!

Він неймовірно добра, щира, весела людина. Надзвичайний патріот своєї країни, вірний товариш і побратим. Хто знає Макса, той знає, що він завжди прийде на допомогу. Поширюйте, говоріть, не забувайте. Вірю, що разом ми зможемо його визволити, разом ми сила», – говорить його дівчина Дана.

Допоможіть поширити інформацію, щоб повернути Героя додому!

The post Максим Романюк вже 15 місяців у полоні, рідні просять розголосу first appeared on UA-IN.

Запис Максим Романюк вже 15 місяців у полоні, рідні просять розголосу спершу з'явиться на UA-IN.

Про загибель Арсена Анатолійовича Рудченка повідомила очільниця селищної ради Івано-Франкового, пише Вголос.

Із 14 травня минулого року військовий перебував у полоні рф. Чоловік не витримав знущань, принижень та півтора року тортур.

У повідомленні вказано, що росіяни повернули тіло військовослужбовця у жахливому стані. Арсена вбили окупанти і повинні відповісти за свій злочин. Українські захисники перебувають не у полоні, а в справжній катівні.

У 51-річного жителя Івано-Франкового залишилися дружина, донька, син та сестра. Вічна пам’ять Герою!

Сьогодні на Львівщині орієнтовно об 11 годині мали зустріти тіло закатованого військового. Церемонія прощання відбудеться у Храмі Успіння Пресвятої Богородиці (Добростани).

The post Росіяни закатували 51-річного військового із заходу України first appeared on UA-IN.

Запис Росіяни закатували 51-річного військового із заходу України спершу з'явиться на UA-IN.

Щoйно повідомuли про нових nолоненuх. Крuки матерів “людонькu дoпоможіmь я вас благаю!” Людоньки неnошкудуйте реnосmу може саме ваш сусід, брат, батько, друг є саме в nолоні! (можливо хтось впізнає рідних)

The post Крики матерів “людоньки дoпоможіть я вас благаю!”Боже допоможи їм відбути ці страшні муки, непошкудуйте репосmу first appeared on UA-IN.

Запис Крики матерів “людоньки дoпоможіть я вас благаю!”Боже допоможи їм відбути ці страшні муки, непошкудуйте репосmу спершу з'явиться на UA-IN.

Військові підійшли до жінки та запитали, що вона мала на увазі.

Просили пояснити, чому вони мали здатися в полон, якщо захищають свою державу від агресора.

Жінка нормально аргументувати свою думку не змогла.

Сказала, якби українські військові здалися росіянам, то зараз були б цілими та неушкодженими.

Схоже, жінка за півтора року повномасштабної війни не зрозуміла, що відбувається.

The post Віськові в госпіталі були приголомшені що їм заявила одна із жінок: “Якби ви здалися в полон то може б уже і війна закінчилася” (ВІДЕО) first appeared on UA-IN.

Запис Віськові в госпіталі були приголомшені що їм заявила одна із жінок: “Якби ви здалися в полон то може б уже і війна закінчилася” (ВІДЕО) спершу з'явиться на UA-IN.

Українські розвідники 59-ї окремої мотопіхотної бригади Збройних сил взяли в полон 22-х російських військовослужбовців.

Відео захоплення оприлюднив командир окремої тактичної групи аеророзвідки Роберт Бровді “Мадяр”.

Він показав, як семеро розвідників 59-ї ОМПБр захопили позицію російських окупантів. У бліндажі ховалися 22 бойовиків підрозділу спеціального призначення “Шторм”, який було створено за наказом Міноборони Росії ще 2022 року.

На відео можна побачити, як ЗСУ знищують російську техніку, а потім бійці ЗСУ займають ворожі траншеї, і невдовзі з бліндажа по одному починають виходити і здаватися в полон окупанти.

The post Семеро розвідників ЗСУ взяли в полон 22 росіян – “Мадяр” оприлюднив відео захоплення first appeared on UA-IN.

Запис Семеро розвідників ЗСУ взяли в полон 22 росіян – “Мадяр” оприлюднив відео захоплення спершу з'явиться на UA-IN.

Тернополянина Артема Комісарчука, колишнього військовослужбовця розформованої героїчної 51-ої окремої механізованої бригади, на рахунку якої звільнення понад двадцять міст Донбасу, Україна пам’ятає ще з 2014-2015 років.

Його, та тоді ще майора, а тепер підполковника Сергія Фураєва вся Україна зустрічала з полону, у який вони потрапили 24 серпня 2014 року під Іловайськом. Понад рік їх утримували у катівнях Донецької СБУ, а у вересні наступного року обміняли на бойовиків.

Про це розповідає “Vsn”.

Син військовослужбовця, Артем пішов на війну добровольцем. Заради захисту України приїхав з-за кордону, де перебував на роботі. Не міг залишатися осторонь, коли на його країну напали. Разом із побратимами брав участь у запеклих боях за визволення міст Луганщини та Донеччини. Прізвище Артема понад 20 разів викреслювали з обмінних списків, кілька десятків разів його виводили на розстріл, били, піддавали тортурам, але це не зламало його дух.

Після полону Артем довго звикав до мирного життя та займався відновленням втраченого у полоні здоров’я. Згодом познайомився із майбутньою дружиною Тетяною, одружився. У шлюбі народилася донечка Януся. Щастю молодого подружжя не було меж. Та попри приємні сімейні клопоти, Артем не забував, що війна не закінчилася. І зібраний рюкзак з усім необхідним спорядженням завжди був напоготові.

«24 лютого країна здригнулася від вибухів. Я прокинувся о 5.45 год, й збирався їхати на роботу. На той час працював торговим агентом в одній європейській компанії. Та коли зайшов у соцмережі й побачив, що вся стрічка майорить новинами про початок повномасштабної війни, тихо розбудив дружину, обережно, підбираючи слова, попросив збирати речі, а сам поїхав на заправку, оскільки розумів, що почнеться паливний колапс.

Після того, як відвіз їх з донечкою у село, подзвонив на роботу та повідомив, що йду у військкомат. Разом зі мною вирушив і мій директор, з яким згодом потрапили до одного підрозділу. Мене розподілили у 105-ту бригаду ТРО спочатку на посаду стрільця. Попри досвід, набутий у бойових діях 2014 року, довелося знову проходити вишкіл.

Нас навчали вогневій та фізичній підготовці, тактичній медицині, бойовим чергуванням, охороні спецоб’єктів тощо. Після чого відправили у Харківську область. Першим населеним пунктом стало село Краснопілля, у якому працювали разом із 93-ю бригадою. В іншому займались зачистками і частково розмінуванням», – розповідає він.Артем вже був виконувачем обов’язків командира взводу контрдиверсійної боротьби (КДБ), як у жовтні, на свято Покрови, отримав наказ на штурм позицій окупантів.

«Я рухався першим, коли помітив розтяжки та мінування, і вже збирався попередити хлопців, як прогримів вибух, обернувшись, побачив як командир відділення підірвався на міні. Кинувся на допомогу, аж тут пролунав ще один вибух, і мене відкинуло. Поглянувши на себе, зрозумів: це – кінець. Подумки попрощався із дружиною та донькою, після чого, перемагаючи біль, по рації викликав евакуаційну машину. Хлопцям, які були поруч, наказав виносити пораненого побратима. Під час евакуації кілька воїнів отримали поранення різного ступеня важкості внаслідок підриву на мінах та розтяжках. Я виявився найважчим», – пригадує Артем.

Артема евакуювали до Харкова, де лікарям вдалося стабілізувати його стан. Він пережив штучну кому, у якій пробув 4 дні. Поранення були вкрай важкими, йому загрожувала ампутація ноги з видаленням суглоба, один уламок у черепі спричинив його тріщину, інший засів біля серця, окрім того, отримав пошкодження ока та велику рану стегна з відкритим переломом, скальповану рану живота та уламкове ураження рук. Життя воїна трималося на волосині, лікарі не давали жодних прогнозів.Важко уявити, що тоді пережили його батьки та кохана дружина. Попри сильну контузію та втрату свідомості, бувши під морфієм, зумів попросити парамедиків повідомити їй про те, що з ним сталося.

«Після Харкова мене перевели у лікарню до Сум. Її кваліфікований персонал зробив все можливе і неможливе задля стабілізації мого стану, щоб можна було транспортувати до Львівського військового госпіталю. Одразу по прибуттю туди до мене приїхали мої рідні.

Тато ще на певний час мусив лишитись, оскільки через часті операції треба було перекладати мене з ліжка на каталку, та й взагалі потребував постійного догляду. У госпіталі мене складали докупи й зшивали. Якось в операційній розговорився з хірургом з Великобританії, котрий наполіг на тому, щоб львівські лікарі подали заявку на моє лікування за кордоном. І вже за тиждень я був у Гданську, де на мене чекає низка операцій. Загалом за пів року переніс сорок оперативних втручань. Увесь цей час був прикутим до ліжка.

Попереду – довгий і непростий шлях до одужання і водночас до рідної домівки. Та я все витримаю, і все пройду, адже мені є заради кого жити», – запевняє він.

На сьогодні Артем знаходиться на лікуванні у Польщі. Поруч із ним перебуває його кохана дружина Тетяна, яка є його опорою та підтримкою. Попри важкі поранення та випробування, які довелося пройти, і які ще чекають на нього на шляху до одужання, не шкодує, що одягнув військову форму і взяв до рук зброю. Бо захист рідної країни вважає священним обов’язком кожного чоловіка, який має честь і гідність. На відміну від багатьох воїнів, які пережили пекло, і не бажають згадувати його, Артем Комісарчук навпаки, готовий говорити про війну, бо не хоче її тримати у собі. Зізнається, вона розриває його зсередини та крає душу, і додає, допоки будемо ховати її у собі, доти будемо безмовними свідками чужих фатальних помилок.

За прогнозами медиків, на відновлення здоров’я сержанту Артему Комісарчуку потрібно не менше двох років. Однак повністю це зробити не вдасться. Та герой дякує Богу за те, що вдруге після полону дав йому шанс на життя. Все інше не важливо. Він упевнений у перемозі України, яка здобувається страшною ціною, ціною скалічених доль і втратою життів наших воїнів. А для того, аби війна не повторилася, радить вчити історію не за фактами, а прикладами, та виокремлювати контекст подій.

The post 4 дні коми і 40 операцій: після важких травм та полону Артем Комісарчук знову пішов на війну first appeared on UA-IN.

Запис 4 дні коми і 40 операцій: після важких травм та полону Артем Комісарчук знову пішов на війну спершу з'явиться на UA-IN.

Україна повернула ще двох дітей, яких незаконно утримували російські загарбники.

Про це повідомило Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

Уточнюється, що звільнити вдалося 11-річного Марка та 18-річного Данила. Молодшого хлопчика росіяни незаконно утримували в тимчасово окупованому Торезі на Донеччині, старшого – у Росії.

“За повернення 11-річного Марка та 18-річного Данила боролися майже два місяці. 17 жовтня їхня мама Юлія звернулася до Мінреінтеграції з проханням допомогти евакуювати її синів: Марка – з тимчасово окупованого Тореза на Донеччині, Данила – з росії”, – сказано у повідомленні.

Як виявилося, їхню маму, уродженку Тореза, тривалий час російські загарбники теж тримали в полоні. Її вдалося звільнити під час так званого “жіночого обміну”, коли до України повернулися одразу 108 бранок РФ.

Одразу після повернення на вільну територію, матір звернулася до Мінреінтеграції із проханням звільнити її дітей.

“Нарешті Марк і Данило в Україні, з мамою. У воз’єднаної щасливої родини починається нове життя!”,- пише пресслужба Мінреінтеграції.

Загалом до України вже вдалося повернути із полону РФ понад сто дітей.

The post Матір теж пережила полон РФ: Україна повернула двох дітей, яких незаконно утримували окупанти (фото) first appeared on UA-IN.

Запис Матір теж пережила полон РФ: Україна повернула двох дітей, яких незаконно утримували окупанти (фото) спершу з'явиться на UA-IN.