Тепер родина не може отримати документ про смерть сина, а “Жигулі”, які так і залишилися стояти на дорозі, за цей час місцеві жителі розібрали на запчастини. Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Мама просила повернутися, але Гена заспокоював

Трагедія сталася 13 вересня у Харківській області. Тоді українські війська лише почали звільняти регіон.

Родина Гаврашенка жила у селі Вільшани Дворічанського району Харківської області. Старшому синові Геннадію було 18 років, середньому – 15 років, а молодшому – 10. Батько дітей Андрій Вікторович розповідає, що коли почалися бойові дії, йому вдалося забрати до себе літню маму з військового містечка Курилівка під Куп’янськом.

“Моя мама людина вже літня, їй майже 83 роки. Вона весь час питала, як там її квартира в Курилівці. Там усе було під окупацією. Ми 13 вересня якраз були на похороні бабусі дружини, повернулися. І старший син каже, поїдемо, подивимось, що там. Сіли вони в його “Жигулі” – дружина, Гена та середній син – і поїхали”, – згадує батько загиблого хлопця.

Доїхали вони до заправки під Куп’янськом. Уся дорога була “всіяна” снарядами й уламками. “Дружина ще говорила, що давай повернемося. Але Гена заспокоїв, що все нормально. Наче його тягнуло туди. Вони розвернулися, і тут пролунали постріли. Машина врізалася в бетонну огорожу. Гена загинув на місці, у середнього сина куля в легені та плечі, а у дружини осколкові поранення від скла”, – розповідає Андрій Вікторович.

Коли дружина почала кричати, до них уже підбігли українські військові. Ніхто ще не знав, що наші війська вже звільняли територію. Не було ні зв’язку, ні інформації. Тих, хто вижив, відправили до лікарні, а Геннадій так і залишився в машині.

Батько місця собі не знаходив, рідні до вечора не повернулися. Тоді він узяв машину та помчав за ними. На першому блокпості його оглянули та пропустили. Хто були ці люди, сказати важко, – у них були білі пов’язки на нозі та сині на плечах. Було темно, розбиратися ніколи.

На наступному блокпості вже стояли українці. Проте Андрія Вікторовича вже не пропустили, відправили на перевірку. За ніч там зібралося осіб 40 – усі, хто проїжджав чи проходив повз.

Усю ніч точилися обстріли, було небезпечно. А вранці, коли відбулася перезмінка, двоє військових поцікавилися, куди він їде. Батько пояснив, що десь там стоїть машина із його близькими. Його провели через мінні дороги. У “Жигулях” Андрій Вікторович знайшов лише тіло старшого сина, що з іншими – він ще не знав.

“Я привіз його до Вільшанів. Моя кума, хрещена Гени, допомогла його поховати на цвинтарі. Жодної довідки не було. Я спробував звернутися до сімейної лікарки, пішов до неї додому. Але її чоловік пояснив, що жінка не при собі від усього пережитого. Жодної довідки не вийде взяти”, – згадує чоловік.

У Вільшанах стояли чеченці, буряти, “ЛНРівці”, російські військові. Вони мародерили, вбивали людей. Ще одного хлопця знайшли у підвалі із шістьма кулями у спині, теж поховали на цвинтарі. Інших ховали просто на своїх городах.

Ішли сильні обстріли, сім’я жила у підвалі. Іноді Андрію Вікторовичу вдавалося зайти до хати, посмажити яєчню. Але від вибухів летіли шибки, доводилося падати на підлогу.

Коли жити там стало взагалі нестерпно, сім’я сіла в машину і через Росію вибралася спочатку до Латвії, Литви, Польщі, а потім уже в Україну на мирну територію. Допомагав їм у цьому друг та колишній односелець батька, який давно вже перебрався жити до Москви. Він сплатив їхній переїзд.

Не дають довідки про смерть

Нині вони живуть у Харкові. Молодшого сина оформляють на навчання до школи. Середній син незабаром має отримати паспорт. А ось добитися довідки про смерть старшого сина батько ніяк не може. Могила залишилася на окупованій території.

“В обласній прокуратурі мені кажуть, що коли звільнять селище, проведуть ексгумацію, експертизу, тоді… Дружина та син їздили до прокуратури, їх опитували, все записали, відкрили справу. Та поки що все. Довідки вони не дають. Я звертався до депутата Павла Сушка, але ніякої відповіді не отримав. Дружина їздила до адвоката, але він розвів руками, нічим не може допомогти. Піду ще до Терехова, домагатимуся”, – каже Андрій Вікторович.

На жаль, це проблема, з якою зіткнулося багато українців. Їхні рідні вмирають чи гинуть на окупованій території, а отримати офіційний документ неможливо.

Дуже любив машини

Батько розповідає, що Геннадій із 10 років уже в нього вмів керувати машиною. “Я купив ці “Жигулі” у напарника, думав – на запчастини. А Гена буквально закохався в цю машину. Він постійно її ремонтував, купував деталі. Прийде додому ввечері та пів ночі проводить біля неї. Він без машини взагалі жити не міг. Я говорив: “Гено, ти вже стільки в неї вклав, що міг би іномарку зробити”. А він відповідав: “Ні, тату, вона мені дуже подобається”.

Він ще у школі навчався, у 9-му класі разом зі своїм учителем Валентином Лазоренком працював над проєктом “Переобладнання дитячого автомобіля в електромобіль”. Він брав участь у конкурсі науково-дослідних робіт у Малій академії наук. Потім вступив до Куп’янського автодорожнього технікуму, навчався там на відмінно. Він цікавився машинами та всім, що з ними пов’язано”, – стримуючи сльози, розповідає батько.

Якось Андрій Вікторович знайшов відео, зняте бійцями ЗСУ, які їхали на БМП. І там промайнуло знайоме місце та білі “Жигулі”. Батько попросив знайомих збільшити відео, впізнав машину сина. Потім попросив волонтерів, якщо будуть там, подивитися, що з машиною.

“Мені вона не потрібна, але хотів передати її армії чи волонтерам. Вони з’їздили та сфотографували її. Від машини практично нічого не залишилося”, – каже чоловік.

Волонтерка Марина Рисова навіть записала відео, на якому розповідає зі сльозами, що “Жигулі” розібрали місцеві жителі. Вийняли все, зняли колеса. “Вони буквально розірвали машину, в яку загиблий хлопець вклав усю свою душу!” – каже волонтерка.

Зараз для батька Гени найголовніше отримати документ про смерть сина. Якщо хтось може допомогти, то контакти є у редакції.

The post На Харківщині авто із 18-річним хлопцем потрапило під обстріл: подробиці first appeared on UA-IN.

Запис На Харківщині авто із 18-річним хлопцем потрапило під обстріл: подробиці спершу з'явиться на UA-IN.

Як інформують на сторінці спільноти в мережі Фейсбук, Володимир, 1998 року народження, знаходився у важкому стані у реанімації міста Луцька. Було проведено ряд складних операцій.

Він навчався у Волинському національному університеті імені Лесі Українки на факультеті філології та журналістики.

The post Боровся 17 років: відійшов у вічність юнак, що все життя протистояв раку (ФОТО) first appeared on UA-IN.

Запис Боровся 17 років: відійшов у вічність юнак, що все життя протистояв раку (ФОТО) спершу з'явиться на UA-IN.

У курортному місті Генічеськ Херсонської області смертельно травмувався 20-річний хлопець із Дніпра. Він стрибнув у море з катамарана і зламав шию.

Про це повідомляє «Дніпро вечірній»,

Подія сталася вчора, 21 липня, у Генічеську. 20-річний Володимир разом із мамою відпочивали на морі й вирішили удвох покататися на катамарані. Хлопець захотів стрибнути у воду.

Цей стрибок виявився останнім в житті хлопця, оскільки він зламав собі шию.

Попередньо, Володимир стрибнув на мілководді й вдарився об дно.

Медикам, які прибули на виклик, довелося лише констатувати смерть дніпрянина.

Про хлопця відомо, що він працював в одному з ресторанів Дніпра кухарем і був єдиною дитиною у родині. Поховають Володимира сьогодні, на кладовищі на ж/м «Клочко-6».

The post Загинув у мами на очах: 20-річний хлопець стрибнув у воду з катамарана і зламав шию first appeared on UA-IN.

Запис Загинув у мами на очах: 20-річний хлопець стрибнув у воду з катамарана і зламав шию спершу з'явиться на UA-IN.

Про це інформує “33 канал”, передає “Це моя Україна“.

Дружина Руслана Ірина припускає, що її чоловік підхопив коронавірус на службі, коли був у відрядженні. Після повернення він захворів і лікувався вдома. Далі його стан не поліпшився, тож йому зробили КТ, яка показала, що у чоловіка уражені 75% легенів. Руслана направили до лікарні.

“З 11 по 23 листопада він перебував у 3-й міській лікарні. Увесь цей час жа­лівся, що медичний персонал не підходить до нього, не кажуть, чим лікують, які результати ана­лізів, не допомагають з елементарними потребами”, – говорить дружина померлого.

Мати Руслана Наталія Романівна говорить, що син навіть їсти і пити відмовився, бо санітарки не підходили, щоб поміняти йому судно, оскільки він був підключений до кисню.

“З першого дня, як Руслана госпіталізували у цю лікарню, у нього почалася задишка, ходив на пост просити допомоги, але його аж через 12 годин підк­лючили до кисню. Потім почали ставити крапельниці, але які медикаменти вводили, не повідомляли. Я теж працюю в одній із лікарень Хмельницького, але у нас інше ставлення до пацієнтів! Усі ампули відкриваються при хворих, лікарі та медсестри спілкуються з пацієнтами та їхніми родичами. А я декілька разів телефонувала на сестринський пост та до лікарів, але вони лише обурювалися, що їх турбують. А як не турбувати, якщо я мама і знаю, що моїй дитині зле?!”, – зазначає мати Руслана.

Батько молодого нацгвардійця після пережитого горя намагається з’ясувати причини смерті сина. Він говорить, що син розповідав, що з ним у палаті лежала жінка, хоча палата чоловіча. Вона теж була важка.

“Якось хотіла пити, але до неї ніхто не підходив, тому самостійно зняла маску, щоб втамувати спрагу, але не змогла. Довго кричала, кликала на допомогу. Руслан уже не витримав і сам хотів підійти до неї, але не зміг, впав. Нарешті підійшли санітарки, дали їй ковток води, на­діли маску і прив’язали до ліжка. До ранку бідолашна померла. Син писав, що труп поряд з ним пів дня пролежав, аж в обід забрали”, – говорить батько Руслана.

на фото Руслан Петриченко
Чоловік впевнений, що його син помер уві сні, можливо, через те, що впав тиск у апараті, оскільки напередодні Руслан повідомляв, що були перебої з киснем. Батьки розуміють, що ніхто і ніщо не поверне їм іхнього сина, але налаштовані боротися, щоб врятувати інші життя.

“Ми чули, що того ж дня, як помер син, у лікарні не змогли врятувати ще трьох пацієнтів. Звісно, легше списати усе на важ­кість хвороби. Але ми навіть не знаємо, що за хвороба була у нашого сина. Його просто попросили підписати згоду, що у нього коронавірус, щоб покласти в одну палату з коронавірусними пацієнтами. Руслан був міцним, на жодній медкомісії до нього не було питань, він служив, тричі був у зоні ООС. А цього разу на КТ, окрім уражених легень, виявили збільшене в розмірах серце. Ми готові були купити ліки і від серця, але лікарі казали, що нічого не треба. Ось так і втратили молодого хлопця, який тільки починав свою кар’єру у Нацгвардії, декілька місяців, як одружився. Як можна змиритися з такою втратою?” — кажуть зго­рьовані батьки.

У департаменті охорони здоров’я запевнили, що у 3-й міськлікарні, де лікувався Руслан Петреченко, жодних проблем з киснем чи ще з чимось – немає.

“Станом на 23 листопада у лікарні функціонували 5 ковідних бригад у складі 16 лікарів, 33 особи серед­нього медичного персоналу та 31 — молодшого медперсоналу. Дефіциту медичних кадрів немає. Наказом по закладу затверджено алгоритм дій працівників при наданні медичної допомоги пацієнтам з підозрою та хворим на COVID-19. Подача кисню в лікарні здійснюється центра­лізовано кисневою магістраллю з газифікатора. Перебоїв з постачанням кисню не було”, – говориться в їх повідомленні.

The post Від COVID-19 помер 24-річний хлопець: “Руслан задихався, а медики аж через 12 год. підключили його до кисню first appeared on UA-IN.

Запис Від COVID-19 помер 24-річний хлопець: “Руслан задихався, а медики аж через 12 год. підключили його до кисню спершу з'явиться на UA-IN.