Йому б мало виповнитись 52 роки, але назавжди залишиться 31. Вбивці журналіста знайдені, але справжні замовники досі не встановлені. Як і чому так сталося – читайте в матеріалі.

Хто такий Георгій Гонгадзе
Георгій народився у родині Руслана та Лесі Гонгадзе – грузинського кіномитця та лікарки зі Львова. Був учасником кількох війн – воював у складі Радянської Армії в Афганістані та на боці Грузії в Абхазькій війні. Також Георгій був учасником громадянської війни в Грузії та боровся з режимом Звіада Гамсахурдія.

У 1993 році був важко поранений у результатів обстрілів проросійськими сепаратистами міста Сухумі. Під час війни у Грузії Гонгадзе не розлучався з камерою та фіксував події. В подальшому вони стануть основою для кількох фільмів.

Після поранення Георгій повернувся до України, де в тому ж 1993 році отримав диплом про вищу освіту у Львівському університеті імені Франка. В Україні Гонгадзе активно зацікавився журналістикою.

У 1995 році разом зі своєю другою дружиною, Мирославою Петришин, Георгій перебирається до Києва та починає працювати на телебаченні, але через різкий характер, так звану “шумність” та небажання йти на компроміси у професійних питаннях ніде довго не затримувався. Він був ведучим програми “Вікна-Плюс” на каналі “СТБ”, а також кількох авторських програм журналістських розслідувань.

Також Георгій Гонгадзе був частим гостем на передачах “Плюсів”, зокрема, легендарному проєкті В’ячеслава Піховшека “Епіцентр”. На цьому шоу, за аналогією з російськими “Акулами пера” журналісти ставили гострі питання зірковим гостям. Але на відміну від російського аналогу гості були не з царини шоубізу, а представники політикуму. Георгій був зіркою цього шоу – завжди ставив гострі питання й не дивився не регалії та звання.

Переслідування

Навесні 2000 року Георгій на гроші, зібрані на політичних підробітках, буквально на колінці запускає інтернетсайт “Українська правда”. На ньому він друкує власні дописи з інсайдами та скандалами щодо політичного життя в країні.

На зорі українського інтернету сайт Гонгадзе не мав масової аудиторії, однак був достатньо відомим у “вузьких колах”. Різкий та безжальний стиль Гонгадзе роздратували багатьох, Георгій нажив чимало ворогів. Одним з них став президент України Леонід Кучма.

Влітку 2000 року Георгій помітив за собою стеження. Він звернувся до Генеральної прокуратури по захист, але свого не домігся. 16 вересня 2000 року журналіст зник. Більше живим його не бачили.

Так сталося, що загибель Георгія Гонгадзе наробила більше галасу, ніж будь-яка з його дій за життя. Зникнення журналіста спровокувало гучний скандал. Люди вийшли на вулиці з вимогою знайти Георгія Гонгадзе. Влада злякалася – українці змінились, вони більше не хотіли бути мовчазними жертвами, не бажали терпіти свавілля режиму.

2 листопада 2000 року у лісі під Таращею, що на Київщині було знайдено тіло без голови. Рідні та близькі підтвердили, що воно належить Георгію Гонгадзе.

Плівки Мельниченка
28 листопада 2000 року народний депутат і голова впливової тоді Соцпартії Олександр Мороз повідомив, що у його розпорядженні є плівки з кабінету Президента Кучми, на яких гарант Конституції разом з підлеглими обговорюють, що робити з Георгієм Гонгадзе.

“Українська Правда”, ну це просто вже, бл***, оборзєлі. Подонок, бл***. Грузін, грузін… Чєчєнцев надо, чтоби укралі єго і викінулі… Ну, подонок, бл***, висшей мєри, – президент України Леонід Кучма обговорює долю Гонгадзе в липні 2000 року.

Співбесідниками Кучми були голова його Адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та голова СБУ Леонід Деркач. На плівках Кучма дає завдання провести “заходи” щодо журналіста та повертається до теми знову й знову. Складається враження, що Президент був одержимий журналістом.

Авторство плівок приписують майору держохорони Миколі Мельниченку. Начебто він записував їх на пристрій, який ховав під диваном у кабінеті Кучми.

Побіжний аналіз дає зрозуміти, що з вірогідністю в 99% Мельниченко цього зробити не міг, а був лише знаряддям для легалізації записів. Відомо, що Мельниченко намагався продати свою фонотеку багатьом українським політикам, але “клюнув” на них лише Олександр Мороз. Врешті решт Мельниченко став багатим, але йому довелося чимало переховуватись та час від часу виринати на поверхню.

“Плівки Мельниченка” спричинили так званий “касетний скандал”: внаслідок нього були звільнені Кравченко та Деркач, проти Кучми було порушено кримінальну справу, але вона ні до чого ні призвела. Куди дошкульніше вдарила по Президенту акція “Україна без Кучми” – масовий народний протест, який став фактично предтечею Майдану.

Кучмістам довелося докласти чимало сил, щоб придушити спротив. Для цього вони переманили на свою сторону одного з лідерів протестів – соціаліста Юрія Луценка, який виступив у ролі агента впливу та провокатора. Завдяки йому акція “Україна без Кучми” була розгромлена, а її лідери опинилися за ґратами.

У 2011 році суд відмовився вважати “Плівки Мельниченка” повноцінним доказом, тому вони не є долученими до справи про вбивство Гонгадзе.

Нині Микола Мельниченко про походження записів не бажає розповідати правду і переховується від слідства десь в США останні 5 років.

Хто вбив Георгія Гонгадзе

Нині відомо, що журналіста вбила група так званою міліцейської “наружки” на чолі з генералом МВС Олексієм Пукачем, що очолював міліцейські підрозділи зовнішнього спостереження. Під його орудою вони перетворились на “ескадрони смерті”. Саме вони кілька місяців стежили за Георгієм. Й він не був поодинокою жертвою. За кілька місяців до вбивства Гонгадзе люди Пукача викрали та вивезли “до лісу” опозиційного активіста Олексія Подольского, але залишили живим. За чутками, така сама доля чекала на журналіста Піховшека та багатьох інших.

Підручними Пукача у викраденні Гонгадзе були міліціонери Валерій Костенко, Микола Протасов та Олександр Попович. Вони ввечері 16 вересня 2000 викрали журналіста та вбили. Пукач задушив Георгія його ж ременем, а водій генерала, Попович, допомагав долати опір журналіста. Вбивство сталося біля села Сухоліси Білоцерківського району Київської області. Там міліціонери закопали тіло.

Згодом Пукач розкопав могилу: витяг тіло, відтяв йому голову та перевіз у інше місце – до Таращанського лісу за 15 кілометрів від місця вбивства. Там спотворений труп і було знайдено. Пізніше поруч експерти знайшли ще 12 тіл, що лежали в землі з часів Другої світової.

За вбивство журналіста Пукач отримав нагороду у вигляді вирішення “житлового питання” – незабаром його родини переїхала у квартиру в новобудові на Печерську.

Пукач, якого знайшли у глухому селі після того, як той 6 років переховувався, під час затримання заявив, що він був лише виконавцем, натомість винні у всьому Литвин та Кучма. Доступу до них міліціонер не мав, але дізнався про їх волю від свого шефа – голови МВС Юрія Кравченка.

Зі слів Пукача, наказ вбити журналіста йому віддав Кравченко. Про злочинний наказ також знали інші генерали міліції – Едуард Фере та Микола Джига. На той час Кравченка вже не було серед живих майже 5 років, Фере помер у 2009, але перед цим 6 років був у комі через інсульт.

Практично одночасно з інсультом у Фере у Австрії помер у 2003 році помер інший можливий співучасник – голова Державного управління справами Юрій Дагаєв. Він, вірогідно, був одним з учасників бесіди у кабінеті Кучми, де вирішувалась доля Гонгадзе.

У 2010 році Пукач мав очну ставку з Володимиром Литвином, але політик все заперечував.

Після цього єдиним замовником було визначено мертвого Кравченка, а посадовці опинилися поза підозрою та зітхнули з полегшенням.

Чому замовники злочину не покарані:

Хто замовив Георгія

За 21 рік після зникнення та смерті Георгія Гонгадзе він перетворився на символ. Його іменем названо проспект у столиці Києві та вулиці в інших містах країни, у центрі столиці встановлено пам’ятник журналісту. Покарані виконавці вбивства Георгія, але не замовники.

Один з безпосередніх вбивць журналіста вже на тому світі, інший – Олексій Пукач – відбуває довічне, двоє його співучасників – нещодавно вийшли на волю.

Єдиним замовником вбивства журналіста Георгія Гонгадзе нині офіційно вважається колишній голова МВС Юрій Кравченко, хоча є всі підстави вважати, що він був лише таким собі посередником. Як було все насправді він вже не розповість

Юрій Кравченко помер за дивних обставин 16 років тому – самогубство з 2 пострілами у голову інакше не назвеш. Перед цим Кравченка публічно викликав на допит по справі про вбивство журналіста генеральний прокурор Святослав Піскун.

Інші можливі замовники – другий президент України Леонід Кучма, голова його Адміністрації Володимир Литвин та тодішній очільник СБУ Леонід Деркач – не тільки не покарані, але живуть заможним і респектабельним життям.

Кучма представляв Україну у ТКГ на переговорах у Мінську та нині має статус ледь не патріарха української політики. В 2017 році з ним ручкається навіть Юрій Луценко, який зробив на розслідування смерті Гонгадзе собі кар’єру і навіть був генеральним прокурором. Все добре у Кучми і за нової влади, президент Зеленський бачить у ньому мудрого наставника.

2017-й рік – колишній президент Кучма та генеральний прокурор Луценко тепло вітаються на заході олігарха Пінчука у роковини зникнення журналіста Гонгадзе / Фото – Юрій Бутусов

Володимир Литвин у 2021 році спробував пролізти у ректори Київського національного університету, але тут карма боляче вдарила колишнього кучміста. Втім, він залишається хоч і на пенсії, але має повний пансіон та усі атрибути заможного життя.

Те саме можна сказати і про Леоніда Деркача. Його син трохи загрався у геополітику та потрапив під санкції США через втручання у місцеві вибори, але це зовсім інша історія.

The post Хто такий Гонгадзе та за яку правду його жорстоко закатували. Замовники вбивства. Вся правда first appeared on UA-IN.

Запис Хто такий Гонгадзе та за яку правду його жорстоко закатували. Замовники вбивства. Вся правда спершу з'явиться на UA-IN.