Віктор Ющенко написав листа українцям:

Вельмишановний Український народе,

88 років. Повний вік нормального людського життя. Вік, що міг бути призначений для щастя, для сліду на землі, для продовження роду і життя.

Зі спогаду із села Савинці на Київщині: “у сім’ї Танчика Василя померли він сам і його дружина, а їхня маленьке грудне дитя ще було живе, горнулась до маминих грудей. То це дитинча також забрали на цвинтар і вкинули в яму, воно ще якийсь час сиділо в куточку ями, поки його не засипали землею…”

XX століття. Серце Європи. Чорною землею засипано людське життя, наше життя, українське життя.

Коли, Український народе, перетворились Твої зорі на гіркий і чорний полин? Чотири, три століття до цього? Коли Твої зорі, Твої очі, Український народе, стали чорними дірами?

Вісімдесят років тому? Сімдесят п’ять тому? Шістдесят п’ять? Слідом за втратою держави, голодоморами, війнами?

Немов в об’явленні Івана Богослова, у чорних апокаліптичних зорях поглинуто біблейську третину нашої душі, роду, землі, життя, нашої пам’яті.

Чи усвідомлюємо ми вагу цієї втрати? Чи усвідомлюємо свою відповідальність? Чи усвідомлюємо, що тут першопричина нашого нинішнього буття?..

У моєму слові – не печаль і не тризна.

У моєму слові – національний біль.

У моєму слові – сила великого українського народу.

Цей день об’єднує мільйони. А отже смерть відійшла.

Ми – живі. Ми – держава. Ми перемогли.

Ми подолали зло.

Сьогодні Україна і світ вшановують 88-ту річницю найжорстокішого злочину, вчиненого проти нашого народу, – Голодомору 1932-33 років.

Через 88 років нація і держава віддають борг загиблим нашим братам і сестрам.

Я вдячний усім співвітчизникам і світовому українству, які шукали та відновлювали правду про Голодомор. Я закликаю вас не зупиняти цю благословенну працю.

Я вдячний главам держав, парламентам та урядам, міжнародним організаціям і громадськості за братню солідарність з нами.

Ми повертаємо собі й світу знання про пережиту нами, одну з найбільших катастроф в історії людства.

Її масштаб – немислимий, незліченний. У пік Голодомору, на нашій землі щодоби помирало 25 тисяч осіб.

Терор голодом в Україні був чітко спланованим актом геноциду. Це – очевидний факт.

На відміну від інших регіонів СРСР, в Україні у людей вилучали все до крихти.

Територію України та Кубані, де проживала більшість українців, оточили війська, щоб добити найменшу надію.

У справі України Сталін мав на меті одне – упокорити селянство, знищити провід нації й зламати хребет українства – найбільшої іншоетнічної частини імперії й найбільшої її потенційної загрози.

Переді мною – документ доби. Це – запис акта про смерть Андрія Остапенка від 13 травня 1933 року: «Причина смерти – зазначити докладно: українець».

А далі, а далі – чисте поле. Як писав італійський консул у Харкові Серджіо Граденіґо, «колонізація змінить етнографічну природу України. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ…»

Україна вижила. І Україна перемогла. Наш біль додає нам сили й гідності. Злочинець – один. Це – імперський, комуністичний, радянський режим.

Ті, хто сьогодні заперечують Голодомор і виправдовують Сталіна «раціональним способом управління», беруть на себе чорну і приречену печать зла.

Ми засуджуємо найменші спроби виправдання катів наших народів. Нам потрібна правда, співпереживання і спільний суд над минулою кривдою.

Я прошу Господа очищення і звільнення від страху – від демона, що не дає нам повірити у власні сили, у власний корінь, у власне національне «я», що народжене і завжди народжується цією чудовою землею.

Повірити. Раз і назавжди. Для всіх.

Лише через чесну відповідь перед собою, лише через усвідомлення своєї української приналежності, для нас відкриється нове життя і нове майбутнє.

Так постає наша перемога.

Перемога єдиної й вічної України.

Перемога нації й держави над рабством.

Перемога життя над смертю.

Сьогодні – не тільки День пам’яті. Сьогодні – День Свободи.

День нашої найбільшої й найзначимішої Свободи від страху і приреченості.

З найчорнішої безодні нація здатна повернути своє світло і сотворити диво, що підтвердить перед Всевишнім право на вільне і щасливе наше життя.

Бо світ тут. У нашому серці. Я вірю, я глибоко і твердо вірю – якщо сьогодні у кожному нашому вікні загорить свіча пам’яті, ми зрозуміємо найважливіше – Нація повернулася.

Нація житиме вічно. Вічна пам’ять загиблим і вічна слава Україні.

The post Україна вижила. Наш біль додає нам сили й гідності, – Віктор Ющенко написав листа до українського народу! first appeared on UA-IN.

Запис Україна вижила. Наш біль додає нам сили й гідності, – Віктор Ющенко написав листа до українського народу! спершу з'явиться на UA-IN.