Тут, щиро кажучи, на заробітках щастить далеко не всім людям з України, хоча я тоді цього не розуміла, у мене були рожеві окуляри і я думала, що зможу збагатитися працюючи за кордоном. Але мені пощастило дуже, на щастя.

Я відразу потрапила до дуже до хороших та добрих людей, я по сьогоднішній день вдячна своїй долі, що вона звела мене з моєю сеньйорою.

Я заробляла гарні гроші, незважаючи на те, що лише приїхала в чужу країну, доглядаючи її, а вона була дуже доброю та розумію чую жінкою, ніколи ніяких клопотів мені не приносила, навіть лишній раз води соромилася просити, аби не завдавати мені зайвої турботи. Вона ставилася до мене, як до рідної людини яку знала багато років, вона мене шкодувала, адже знала все про моє життя.

Добре влаштувавшись в країні я забрала свого чоловіка і свою донечку. Юрко теж влаштувався тут не погано, працював він на місцеві фабриці, а діти моєї сеньйори допомагали нам з житлом, вони підтримували нас у непрості хвилини нашого життя в їх країні, той період вони були для нас справжньою опорою та підтримкою. Іноді навіть родина не збиралася до тебе так добре, як до нас поставилася абсолютно чужі люди.

Ми жили в одній із кімнат квартири моєї господині за досить символічну плату, а потім з роками праці, і купили свою власну дякуючи, звичайно, цій хорошій сім’ї.

В Італії я добре влаштувалася, тут на доброзичливі люди. Тепер я маю дуже багато тут друзів та знайомих, дружимо сім’ями, запрошуємо одне одного гості і у мене з чоловіком є бажання залишитись тут назавжди. Тут дуже багато українців і, останніми роками я взагалі почуваю себе тут, як вдома.

А якось мені передали звістку з України, адже там мене залишилося донька, з нею в квартирі жила моя сестра Олеся з чоловіком. За своїми клопотами і облаштуванням свого життя, я дуже рідко телефонувала своїй мамі. Говорила декілька слів  як годиться, запитувала про самопочуття її, хоча вислуховувати матусю у мене ніколи не було часу, коротко розповідала про себе і виникала телефон.

А на початку осені я дізналася, що моя сестра вмовила маму продати квартиру, сказала, що купить їй хату в селі, а вони чоловіком собі маленький будинок за містом і будуть доглядати. Мама була власницю великої трикімнатної квартири в центрі міста, але через вмовляння моєї сестри її продала відразу, адже понадіялося що донька догляне її.

Моя сестра Олена-людина відверто кажучи, з недобрим характером. Вони мамі купили зовсім стареньку хатину, а собі будинок добротний. Спочатку вони маму трохи відвідували, а потім і дорогу до неї забули.

В Італії цей рік був непростим, люди всі сиділи вдома, маму свою  я теж не відвідувала давно, ще й телефонувала нечасто, про що зараз дуже шкодую.

Новина про те, що сталося мене здивувала і засмутила водночас. Мама продала квартиру, все дісталося моїй сестрі Олесі, а мені зовсім нічого.

Мені зателефонувала сусідка наша, сказала, що вже зараз холодно, а скоро буде зима морози, а в мами навіть дров немає, не буде чим грітися взимку, а Олеся вже приїжджати до неї не хоче.

Я покинула все, приїхала в село до мами. В цьому, що так склалося в моєму житті є і моя вина, адже я геть забула про неї, хоча добре знала, яка у мене сестра, просто навіть подумати не могла, що вона так може вчинити.

Я найшла в селі жінку, яка живе по сусідству, вона доглядатиме за моєю мамою, а я платитиму їй гроші. Бо мамі зараз майже 72 роки, вона вже старенька у мене, а їхати за кордон вона не хоче, каже, що їй в селі краще, та й з людьми вже добре ознайомилася, а тепер ще й в неї буде догляд. А залишити там все, а в мене там і сім*я, і житло, і хороша робота у нас з чоловіком, і повернутися в Україну я теж не можу зараз, бо ми вже там добре облаштувалися, навіть не уявляю, як бути тут, там ми маємо своє житло, плануємо там поки жити, а далі, як життя покаже. Коли я поверталася сюди, в Італію, у мене всю дорогу були вологими очі, якісь важкі домі роїлися в голові. Якось так складається важко моє життя, що я тут в Італії гарно доглядаю чужу людину, турбуюся та піклуюся про неї, щоб мати гроші і платити їх іншій чужій людині, яка доглядає на моїй Батьківщині мою стареньку неньку. Я не бачу своєї рідної матусі роками, не бачу, як вона старіє, не знаю коли ми побачимося з нею, бо зараз намагаюся не їздити зайвий раз нікуди, не так просто виїхати в наші дні за кордон. Але я телефоную зараз матері по декілька разів на день. Дуже люблю її і сумую за нею щодня, коли я дорослішаю, а мама старіє, мені все більше не вистачає її. Я зроблю все, щоб вона прожила свою старість гарно та гідно і ні в чому не мала потреби. Це мій обов*язок. Я радію, що можу собі дозволити забезпечити своїй мамі гідну та гарну старість, але сумно з того, що не можу бути поряд з нею весь цей час.
Бережіть своїх матерів, бо вони – найголовніші люди у вашому житті. ФОТО ілюстроване, з вільних джерел.

The post Коли я їхала в Італію 9 років тому, гроші у мене були лише на квиток. Я й гадки не мала, яким буде моє життя за кордоном first appeared on UA-IN.

Запис Коли я їхала в Італію 9 років тому, гроші у мене були лише на квиток. Я й гадки не мала, яким буде моє життя за кордоном спершу з'явиться на UA-IN.

Пpивiт я Нacтя i я – зapoбiтчaнкa… Впeвнeнa, щo цeй пocт нaбepe вeликoї пoпyляpнocтi, бyдeтe пepecилaти цe oдин-oднoмy, oднi пiдтpимaють мoю дyмкy, a iншi ocкapжaть, aлe мyшy цe зaлишити тyт, бo НAКИПIЛO… Кoли мeнe зaпитyють “i як вaм тaм?”, тo нe зaвжди вiдпoвiдь мoжe бyти: “Вce cyпep”. Здeбiльшoгo ми, як i бaгaтo людeй, тyт, в Пoльщi, пpaцюємo пo 12 гoдин в дeнь. Мaємo пo МAКCИМУМ 3 вихiдних нa мicяць. Вихiдним цe нaзвaти вaжкo, бo ти мycиш пoїхaти пo пpoдyкти, пpибpaти житлo тa пpигoтyвaти їcти, нy a щe coн! O, coлoдкий coн, якoгo тaк нe виcтaчaє, тaк як cпaти вихoдить нaм пo 6 гoдин. Тoмy, вiдпoвiдь мoжe бyти: “Тpoхи вaжкo”… I тyт, yвaгa, “Вac нiхтo нe змyшyвaв їхaти” – звyчить в нaшy cтopoнy! Хiбa? Вciх людeй змyшyє oднe! Нepeaльнi yмoви для життя, якi нaдaє нaм нaшa дepжaвa. Мoлoдь, як i я, мicяцями нaмaгaютьcя знaйти poбoтy пo cпeцiaльнocтi. Чoмy я, людинa, якa мaє вищy ocвiтy, нeпoгaнy cпeцiaльнicть, вoлoдiє aнглiйcькoю мoвoю, знaє тpoхи нiмeцькy мoвy, cтyдeнтcькi poки пpoвeлa зa книжкaми, нe мoжe знaйти poбoтy в Укpaїнi!? Чoмy вci cпiвбeciди зaкiнчyютьcя фpaзoю: “y вac нeмaє дocвiдy”? Чoмy фiлoлoги, мeдпpaцiвники, iнжeнepи, пeдaгoги, юpиcти, i бaгaтo iнших, пpцюють пpoдaвцями-кoнcyльтaнтaми, poздaють лиcтiвки нa вyлицях, пpaцюють в тaкci чи нa дocтaвцi їжi, нa пoштi aбo oфiцiaнтaми? Тeпep iншa кapтинa… Я пpaцюю в Укpaїнi, пo 8-10 гoдин 5 днiв нa тиждeнь, aбo пo 12 гoдин, 7 днiв нa тиждeнь(є i тaкe), i мaю зapoбiтню плaтy 6000-11000 гpн. Тaкi гpoшi нiби нeпoгaнo мaти, i вce бyлo би o’кeй, якби пoлoвинa зapплaти нe вилiтaлa нa квapтплaтy тa кoмyнaльнi пocлyги. Цe я пpo життя в мicтi! A ceлo, люди в ceлaх нe мaють poбoти! Кoжeн лoвитьcя, як зa coлoминкy, зa бyдь якy poбoтy, бo пoтiм, мoжe нe бyти мoжливocтi. Як жити людям в ceлi? Як пepeзимyвaти зимy ciм’ї, в якiй 3 дiтeй, кoли тiльки пapa зимoвoгo взyття кoштyє як мiнiмyм 1500 гpивeнь?! Як oпaлити бyдинoк? Зa щo кyпyвaти пpoдyкти? I ви щe бyдeтe кaзaти, щo нac, i тaких як ми, нiчoгo нe змyшyє? A мeдицинa? Лiкyвaтиcь в Укpaїнi мaйжe нepeaльнo! ТPИ мiльйoни yкpaїнцiв пpaцює зa кopдoнoм, щoб зapoбити нa кpaщe життя для cвoїх ciмeй! Їдyть нa дeкiлькa мicяцiв, a цe зaтягyєтьcя нa poки. Люди пpoпycкaють ciмeйнi cвятa, гyблять нaшi пpeкpacнi yкpaїнcькi тpaдицiї, ciм’ї poзпaдaютьcя. Дiти pocтyть бeз бaтькiв, i вce пpo щo мpiють, цe щoб мaмa чи тaтo бyли вдoмa. Зaгaлoм, я люблю Укpaїнy, aлe нeнaвuджy тeпepiшнiй cтaн життя тyт. Дякyю Вaм, Вoлoдимиpe Oлeкcaндpoвичy, Кoмaндa Зeлeнcькoгo тa peштi людeй, якi CИДЯТЬ i CИДIЛИ y Вepхoвнiй Paдi Укpaїни пpoтягoм 30-ти poкiв, щo нac, мoлoдих тa aмбiцiйних “нiщo i нiхтo нe змyшyє” їхaти нa зapoбiтки! P.S. Я нe жaлiюcь Вaм, cвoїм пiдпиcникaм, нa cвoє життя, пpocтo хoтiлa дoнecти cвoю дyмкy дo Вac… A чи пiдтpимyвaти Вaм мeнe – виpiшувaти Baм… Anastasiia Mushynska

The post Укpaїнкa: Я – зapoбiтчaнкa. Koли мeнe зaпитyють “i як вaм тaм?”, тo нe зaвжди вiдпoвiдь мoжe бyти: Bce cyпeр first appeared on UA-IN.

Запис Укpaїнкa: Я – зapoбiтчaнкa. Koли мeнe зaпитyють “i як вaм тaм?”, тo нe зaвжди вiдпoвiдь мoжe бyти: Bce cyпeр спершу з'явиться на UA-IN.

Стало відомо про те, що українську доглядальницю заарештували в Італії. Все через побиття підопічної. Перші подробиці інциденту.

Таким чином повідомляється, що про це розповіла Маріанна Сороневич на сторінках «української газети в Італії». Там вона посилалася на видання “Ciao Como“.

Факт побиття був підтверджений слідством, і доглядальниця була затримана місцевими правоохоронними органами.

Сталося це 16 січня, карабінери відділення «Реббіо» затримали громадянку України, яку звинуватили в насильстві над беззахисною людиною.

У першій половині минулого року вона була доглядальницею літньої Італійки 1939 року народження. У неї був контракт, проживала в одному будинку разом з нею. За результатами слідства вона часто поводилася неналежним чином з підопічною, кричала і била її.

Були зібрані докази в прокуратурі, і все було знято на приховану камеру.

Вона влаштувалася в іншу сім’ю в Комо, і у нових роботодавців вона була заарештована.

Це вже не перший сумний випадок з українками в Італії. Близько 9 років тому заробітчанка поранила свою підопічну, і та померла від отриманих травм.

The post Заробітчанка з України загриміла до в’язниці в Італії: лупцювала до посиніння first appeared on UA-IN.

Запис Заробітчанка з України загриміла до в’язниці в Італії: лупцювала до посиніння спершу з'явиться на UA-IN.

Українка поїхала на заробітки до Польщі, аби забезпечити своїм діткам гідне життя та зникла.
Про це повідомляє інформацій портал “Прикарпаття”.
Так, стало відомо, що Приступа Ірина Миколаївна поїхала на заробітки до Польщі. Жінка працювала там уже близько шести місяців, але раптом зв’язок з нею обірвався.

Як зазначають рідні зниклої востаннє жінка працювала у польському місті Блоне, на фірмі JAGA Tem, яка виробляє косметику.

Уважно придивіться до фото, якщо ви бачили чи знаєте щось про місцеперебування цієї жінки, то повідомте про це у прикордонну службу. Важлива будь-яка інформація, адже на кону життя та здоров’я жінки. В дома на її чекають близькі та двоє дітей.

The post У Польщі зникла молода українка, вдома чекають двоє янголят: “Мамочко, ти де?” first appeared on UA-IN.

Запис У Польщі зникла молода українка, вдома чекають двоє янголят: “Мамочко, ти де?” спершу з'явиться на UA-IN.

«З великим задоволенням» передивилася вчора шоу одного чернівецького актора. Бізнесмен, з тих розумників, котрі – на букву «му», радив Зеленському «переглянути політику» стосовно трудових мігрантів. Так заробітчан обкласти податками, щоб вони у відповідь навіть матом не змогли б. Ми ж державі «винні»! За те, що народилися в стафілококових розсадниках – радянських пологових будинках. Що ходили по роздовбаних дорогах. На них же собі руки-ноги ламали, коли зима, лід, ср***пад, отямився – гіпс і травмопункт. Що в того мудрагеля далі за списком було? Ага – дитсадки. Пам’ятаєте їх – зі смердючими слизькими котлетами і «пахощами» хлорки? А також училища й технікуми. Дивно, чому не вимагав заплатити, що до стінки не поставили під час совка? Теж за це можна хотіти «компенсації». Від нас, хто виїхали.

Що він подібну єресь запропонував – мене не дивує. Рідна державонька давно мріє і намагається накласти лапу на наші гроші. Між іншим, чесно зароблені не завдяки їй, а всупереч усім палицям в колеса, що їх нам вставляє. Бізнесюк же просто озвучив, що давно смердить у повітрі. Сподіваюся, круті дяді з Києва і начальство в області зарахували йому глибокий прогин.

Але мені через інше лайнутися хочеться. Ніхто з присутніх не те, що вголос не обурився – «ти, мовляв, чого обкурився, що таке верзеш?» – навіть близько не збирався його спам’ятати. Хоч би задля пристойності. Щоб люди, які це будуть дивитися, не подумали, що присутні – з бізнесюком заодно. І так само погано не подумали про тих, інших присутніх. Хтось обережно забелькотів «Ігоре Михайловичу…». Але так, щоб конкретно, то потік свідомості Михалича не намагалися зупинити.

В залі ж було багато народу! Сиділи депутати, губернатор області, к[х]ерівники різних рівнів, сам Зеленський, нарешті. Я навмисне знайшла в Ютюбі повний відео-звіт про зустріч президента в Чернівецькій області. Наше з вами «кіно» – на 53-ій хвилині запису. Вся «еліта» була на місці – політики, директори підприємств. АЛЕ – саме так, дуже велике «але» – жодна жива душа, від слова «зовсім жодна», не заперечила Михаличу. Нічого, ні слова. Мужик, який в масці поруч з ним сидить й ірже з дебілізму, не рахується.

Отже, вас, всіх, хто там це чули, не обурило – щоб дерти зі своїх же три шкури? Перед тим, як «милостиво» дозволити їм «звалити». Отже, самі теж так думаєте? І вам по фігу – права людей? На найвищому рівні, неприховано – по фігу? А що кріпосне право та «Юріїв день» давно скасували – теж неактуальна дурня?!

Ну от як, скажіть, після такого довіряти державі? Не в розумінні, що їй раніше довіряли – інакше ніхто би за кордон не виїжджав. А тепер, з «новими обличчями», довіряти? Коли в неї – такі ж «орієнтири», як в того «дитинчати совка»? «Не пущати!», «хай заплатять!» і т.д. Далі – що? Таке, наприклад: «От за Сталіна жисть була!»?..

Розумію, я в себе в Лондоні – «балувана Галя». «Зіпсована», що політики і взагалі будь-хто, коли говорять на публіку, ретельно «фільтрують базар». За «нефільтрований» – капітальний «бан» на подальшій кар’єрі. Уявляю, якби Ігор Михайлович зморозив би щось подібне в британському ефірі. В присутності нашого Бориса (прем’єр-міністра Джонсона – ред.), а той у відповідь – теж ані звука. «Добре, проїхали». Угу. Вже до вечора того ж дня з Бориса би пір’я летіло. «Зачіскою» став би схожим на бізнесюка. А продукцію заводика-фабрички-фірмочки Михалича, або чим він там володіє, тупо бойкотували б.

Тільки в нас «проканало», Чернівці – не Лондон.

Та в мене все одно – пропозиція. Давайте, друзі, закордонні співгромадяни, теж вимагати компенсацій – нам від держави. Бо вона винна набагато більше, ніж ми їй. Це буде справедливо. «Кошторис» хтось хоче, як Михалич пропонував? Будь ласка. Закрили колись у вашому місті виробництво, а в селі – школу. Наслідок – дипломовані інженери та вчителі опинилися без роботи, з вини держави. Вона гарантує право на працю в Конституції, це право недотримане, отже, мусить компенсувати.

Йдемо далі. На позичені гроші інженери й вчителі поїхали на будівництво в Румунію чи доглядати пенсіонерів у Грецію. Добре, лише за це, щоб скромно – кожному тисяч по п’ять, не гривень. Залишили вдома дітей? На кожну дитину ще по десять тисяч, це найменше. Варто би значно більше, але я розумію, що в нас – небагата держава.

Коли були змушені вирушити за кордон, то перервали трудовий стаж. Отже, це відіб’ється в майбутньому на пенсії. Або її взагалі не буде – після «геніальної» пенсійної реформи в Україні. Тому за кожен втрачений рік трудового стажу теж належить державі громадянам заплатити. Як там радив «товариш бізнесмен» з Чернівців? Адже за його коханого соціалізму всі були «товаришами». «Залежно від віку і так далі» – давайте всім. І не думайте жлобитися!

Про компенсації моральних страждань не буду говорити. Тому, що жодних грошей не вистачить, аби розплатитися з українцями за всі їхні «історії» за кордоном у пошуках шматка хліба.

Насамкінець, ще раз про чернівецьку «зірку Ютюба». Ось за рахунок таких, як він, хай держава й вирішує, де взяти грошей на виплати трудовим мігрантам. По-перше, буде реалізовано совковий принцип, що «ініціатива карається». По-друге – він же сам казав, що в бізнесі давно працює. А в епоху первинного накопичення капіталу чесно збудувати бізнес просто неможливо, це хрестоматійна істина. Тільки не треба зараз «ля-ля», що «лише на свої кревні»! І що завжди і скрізь «все по-чесноку було». Але це вже хай податкова перевіряє.

І що моя пропозиція – геть шалена, теж – не треба. Не шаленіша, ніж того бізнесмена.

The post “Вимагаю компенсацій заробітчанам від держави! Вона нам більше винна first appeared on UA-IN.

Запис “Вимагаю компенсацій заробітчанам від держави! Вона нам більше винна спершу з'явиться на UA-IN.