Наприкінці липня міністр охорони здоров’я Максим Степанов повідомив, що уряд знову переглянув правила перетину кордону. Мета звучала шляхетно: зробити список небезпечних країн “таким, як у Євросоюзі”. Нові правила мали стосуватися як іноземців, так і українців, що повертаються додому.
Зміни дійсно назріли. Старий список “червоних” та “зелених” країн у Європі викликав докори. Тому ще до того, як багатьох розсмішила історія з помилками у назвах держав за версією МОЗ, було зрозуміло, що список потрібно оновлювати.
Для цього в уряді вирішили взяти на озброєння західний досвід – мовляв, там знають, як правильно рахувати.
“Ми змінюємо показники: якщо на сьогодні ми вимірюємо кількість активних хворих у тій чи іншій країні, то з 1 серпня це буде повністю так само, як це відбувається у країнах Європи (примітка ЄП: вочевидь, мало йтися про “країни ЄС”). Буде два показники, при перевищенні яких країна буде віднесена до червоної зони”, – пояснив Степанов.
Вихідними МОЗ як відповідальне за оновлення оприлюднило цей список.
І виявилося, що йдеться не про європейський досвід, а про його імітацію.
А ініціатива Міністерства охорони здоров’я не лише не вирішила проблеми, а й додала нових, розкидавши країни по групах, немов випадковим чином.
Про те, чому відомство Степанова не змогло навіть повторити європейський досвід – нижче. Спершу – про те, що ж ухвалив уряд за його ініціативою.
Нагадаємо, до “червоного списку” уряд вносить ті країни, де масштаби епідемії є такими, що приїжджі звідти несуть небезпеку для громадського здоров’я і мають іти на 14-денну ізоляцію.
До останнього часу до нього мали включати ті держави, де кількість “активних хворих” на 100 тисяч населення більша, ніж в Україні. Та від початку серпня діє нова схема поділу країн на “червону” та “зелену” зони. Тепер до “червоного списку” увійшли країни, де або кількість нових хворих на 100 тисяч населення за останні 14 днів більша, ніж в Україні, або приріст кількості інфікованих за останні 14 днів вищий за 30% до попереднього періоду.
І якщо перший критерій є цілком логічним та справді мав виправити проблеми старого урядового підходу, то з другим усе цікавіше.
На перший погляд, у “правилі 30%” є логіка: якщо в певній державі зростає кількість заражень у порівнянні з попереднім аналогічним періодом, це свідчить про наростання епідемії та робить цю державу “небезпечною”. Саме такою логікою керувалися в МОЗ.
Але погляньмо, що відбулося на практиці.
Після оновлення критеріїв МОЗ до “червоної зони” перейшли майже всі держави ЄС, у тому числі ті, які досі вважали “найчистішими”.
Та найкраще проблеми “правила 30%” ілюструють азійські держави, особливо Лаос.
У цій державі ситуація з коронавірусом виглядає як утопія на тлі того, що відбувається в більшості країн: на близько 7 млн населення там 20 підтверджених заражень за увесь час (!) пандемії. 19 із них були аж у квітні. За весь час – жодної смерті. Можна сперечатися про те, чи достатньо тестують у Лаосі, однак є й інша причина: ця держава досі тримає кордони практично закритими, зупинені майже всі авіарейси за кордон, а для тих, хто прибуває, діє жорсткий карантин та вимога про обов’язкове тестування.
І попри все це, за версією нашого МОЗ, Лаос опинився у “червоній зоні”!
Причина в тому, що 24 липня в країні вперше за останній час зареєстрували одного-єдиного нового хворого. Тобто кількість заражень зросла з 0 до 1, і це, звісно ж, означає “зростання на більш ніж 30%”. Тому тепер, якби хтось повертався до України із закритого Лаосу – мав йти на самоізоляцію або робити тест.
Звісно, потоку пасажирів до України з цієї держави немає, але її приклад яскраво ілюструє абсурдність та несправедливість встановлених урядом критеріїв, особливо на тлі того, що Україна за останній тиждень реєструє, як правило, більше 1000 хворих за добу.
Присутність деяких європейських держав у “червоному списку” – не менш абсурдна.
Візьмемо приклади значно ближчих до нас Угорщини та Фінляндії. Обидві вони – також у “червоному списку”.
В обох тривалий час кількість нових заражень була, як правило, до 10 випадків на день. У обох останнім часом ситуація трохи погіршилася.
В Угорщині останні два тижні добовий приріст хворих часто перевищує 20 людей, а 10 днів тому був навіть “пік” у 26 хворих на день. Але для країни з населенням у майже 10 мільйонів це – майже нуль. Особливо у порівнянні з українськими показниками.
У Фінляндії, після повного “штилю” в середині липня, нових заражень також побільшало. Останні два тижні показники неодноразово зростали до 10-17 випадків.
Хтось ризикне назвати ці показники небезпечними? А МОЗ б’є в набат: зростання навіть не на 30%, а на понад 100%!
Запитання про те, чи справедливо вносити ці країни до “червоної зони” – риторичне. У тому ж Києві з населенням майже вчетверо меншим за угорське щодня реєструють понад 100 нових хворих!
Подібних прикладів у рішенні МОЗ – вдосталь.
Це і геть чиста від “корони” Литва із 20 випадками на добу, і Словаччина, і Кіпр, і Німеччина, і Данія, кожна з яких має захворюваність щонайменше втричі меншу за українську за значно вищих показників тестування. Або Грузія, де на всю країну – лише 200 хворих.
Та й сусідня Польща невідомо навіщо внесена у “червону” зону. Днями там дійсно зафіксували нові коронавірусні “антирекорди” – але суттєво менші за українські.
Не менш цікавим є перелік країн “зеленої” зони.
Ви можете здивуватися, але у ньому опинилися Велика Британія та Італія, звідки кілька місяців тому новини лунали, як зведення з фронту. Але насправді там ситуація вже краща, ніж в Україні.
За останній місяць у Британії (з населенням близько 68 мільйонів) щоденний приріст хворих лише тричі перевищив 800 за добу, зазвичай коливаючись у межах 700+. У 60-мільйонній Італії ще оптимістичніше: зазвичай 200+ випадків, незмінно з середини червня.
Тут варто згадати і Швецію, яка пройшла епідемію майже без карантину – і вона відтепер також “зелена”. Кількість нових хворих на 100 тисяч населення там майже така сама, як в Україні, але цей показник останнім часом стабільно спадає. Та сама історія – у Португалії.
Втім, усі названі країни мають у багато разів більше хворих, ніж згадані вище Угорщина чи Фінляндія. І це наочно демонструє недолік критерію “+30%”: у межах великих чисел коливання будуть набагато менш помітними, аніж у межах малих.
Бо якщо для Британії зростання у кількадесят випадків на графіку все одно виглядатиме як рівне “плато” і не створить значного приросту у відсотках, то в угорців збільшення лише на 10 випадків виглядає як різкий “стрибок”.
Маємо “ефект Лаосу”, через який українське МОЗ вважає “червоною зоною” безпечні країни.
Безумовно, кожна держава має право дбати про свою безпеку та уникати зайвих ризиків. Але час, коли нові випадки зараження зазвичай були “імпортовані” з-за кордону, давно минув: епідемія в Україні вже не залежить від поїздок за кордон.
Та й це не весь нонсенс рішення МОЗ.
Занісши до “червоного списку” Данію, яка щодоби робить три ПЛР-тести на 1000 людей (вдесятеро більше, ніж ми!), відомство Степанова водночас вважає безпечною Нігерію, показник тестування у якій – 0,02 тести на тисячу.
А що, все логічно з точки зору нашого уряду. Немає тестів – немає і хворих.
Також у “зеленому списку” країн, звідки пускають в Україну без тестів – охоплені збройними конфліктами Малі, Ємен, Сомалі, Судан та Південний Судан, ДР Конго, Еритрея тощо. Даруйте за сарказм, але це, безперечно, ті держави, рівню тестування в яких наша держава може довіряти (кількість проведених там тестів просто невідома).
Тут варто повернутися до того, з чого почалася стаття.
Максим Степанов заявив, що уряд взяв у ЄС методику розподілу на “червоні” та “зелені” країни. Але це не зовсім правда. Або й зовсім неправда.
Від 1 липня в ЄС дійсно діють “схожі” критерії визначення “червоного/зеленого” списку країн. Але у МОЗ, по-перше, не дочитали всі пункти рішення ЄС з цього приводу, а по-друге – не розібралися, як воно працює.
Перше – це те, що у ЄС є три критерії, а не два. Третім є довіра до даних країни-партнера та рівень протидії пандемії (правила карантину тощо). Цей критерій дозволяє виключити із “зеленого списку” Сомалі та інші держави, до даних яких довіри точно бракує. Друге – це те, що європейські партнери беруть до уваги зростання показників, а не застосовують його бездумно, механічно, як це робить наше МОЗ. Тому та ж Грузія для ЄС лишається у “зеленому списку”, а у нас через “ефект Лаосу” вона “почервоніла”.
І насамкінець – про те, що треба робити.
а жаль, зміну правил перетину кордонів, яку ухвалює наш уряд за пропозицією МОЗ, важко назвати інакше ніж хаотичною. За неповні два місяці це вже четверта версія таких правил, що свідчить про брак стратегічного мислення. Але з іншого боку – добре, що в міністерстві чують докори і не наполягають на хибних політиках, а готові їх змінювати. Тож зараз це потрібно робити знову.
МОЗ та уряд мають ще раз переглянути критерії.
Помилки нинішнього підходу – очевидні, ми детально описали їх вище. Їх треба виправити. І краще зробити це раніше, аніж пізніше. Звісно, якщо ми не ставимо за мету, щоби країни-партнери сприймали нашу карантинну політику як посміховисько. Бо за збереження чинних правил це буде неуникним.
Автори:
Марія Ємець, Сергій Сидоренко,
“Європейська правда”