Останнім часом чимало вчителів піднімають тему відсутності механізму впливу на учнів, які не хочуть вчитися.
Андрій Карбівничий, викладач фізики й астрономії Самарського металургійного коледжу Українського державного університету науки і технологій у Дніпрі у своєму блозі на osvita.ua, піднімає питання реальної та вигаданої корупції в українській освіті.
Тільки глухий не чув, сліпий не бачив, а німий не говорив про жахливу корупцію, яка панує в системі вітчизняної освіти,- пише він.
Вдячний учень подарував учителю букет квітів – корупція.
Класний керівник збирає кошти на необхідне, але бюджетом не передбачене поточне впорядкування класу – корупція.
Адміністрація школи збирає кошти на не передбачені бюджетом побутові дрібнички – корупція.
І, напевно, всі думають, що тому класному керівнику – велика радість від того приниження, від тієї ганьби, від тих душевних мук, які пов’язані з виклянчуванням тих клятих коштів, які злослови називають корупцією.
Карбівничий погоджується, що вітчизняна система освіти, м’яко кажучи, не свята.
Але звертає увагу на інше:
От наприклад, чи будете ви давати хабар учителю математики з метою підвищення оцінки, якщо ця оцінка буде визначатися на не пов’язаному з школою та цим учителем державному екзамені (ЗНО)?
Чи будете ви давати хабар учителю фізики з метою підвищення оцінки, якщо ця оцінка практично не впливає на процедуру вступу до університету?
По суті, після того як вступ до закладів вищої освіти почав здійснюватися за результатами зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), у системі освіти залишилося лише одне реальне підґрунтя для системного хабарництва.
І це підґрунтя полягає в тому, що в системі вітчизняної освіти практично відсутній механізм реального впливу на, умовно кажучи, «двієчників».
Далі освітянин розмірковує про те, що практично в кожній середньостатистичній загальноосвітній школі є учні, реальний рівень знань яких відповідає оцінці «незадовільно». За законами об’єктивного оцінювання, цих учнів потрібно залишати на повторний курс навчання.
Однак чи відомий вам бодай один випадок того, щоб в загальноосвітній школі, учня залишили на другий рік? І це при тому, що мова йде про десятки, якщо не сотні тисяч учнів, – запитує викладач.
Не маючи жодної суттєвої мотивації до навчання, десятки тисяч двієчників, автоматично перетягуються з класу в клас, втрачаючи при цьому навіть залишки мотиваційних бажань.
Нарешті після дев’ятого чи одинадцятого класу, чи то за державний кошт, чи за кошт батьків, вони стають студентами коледжів та університетів. А вони таки стають тими студентами! Бо в більшості тих коледжів і університетів вступний конкурс якщо і є, то лише на бюджетні місця, – продовжує освітянин.
Що далі, запитуєте? А далі, за законами об’єктивного оцінювання, після першої сесії потрібно відрахувати щонайменше третину студентів, а після другої – ще третину.
І от дилема. З одного боку, студента потрібно відраховувати, і не тільки тому, що він не засвоїв необхідний мінімум знань, а й тому, що за попередні роки «навчання» він практично втратив здатність до засвоювання знань.
З іншого боку, студента не можна відраховувати, бо тоді не буде кого вчити, а відповідно, відпаде потреба в самому вчителі.
Ясно, що в такій ситуації існує системне джерело потенційних корупційних ризиків, – підкреслює Карбівничий.
Квіти вдячності, вимушені стимуляції батьків та учнів до, по суті, благодійної допомоги навчальному закладу, та реальні хабарі – це елементи тієї реальної та вигаданої корупції, про яку чули, знають і говорять всі, – вважає він.
Однак у системі вітчизняної освіти існує і процвітає та реальна, але прихована корупція, про яку майже ніхто не говорить і злочинно-руйнівний вплив якої на систему освіти в десятки, якщо не сотні, разів більший за всі разом взяті загальновідомі реальні та вигадані хабарі.
Утім, про цю приховану корупцію варто поговорити окремо. І це буде темою наступного допису, – завершує свій блог педагог.