Міністр фінансів Сергій Марченко заявив про те, що українці зможуть повернути свої вклади ще часів Ощадбанку СРСР. Точну дату можливих виплат і механізм відшкодування політик не назвав.
Про те, скільки мільярдів утратили українці через обнулення вкладів, як і скільки грошей можуть повернути,
Сума може виявитися непідйомною для України
Після розпаду СРСР Україна взяла на себе зобов’язання виплатити майже 132 млрд грн боргів Ощадбанку СРСР. Одномоментно погасити таку суму держава не могла. Тому вирішили виплачувати гроші поетапно.
Починаючи з 1997-го до 2012-го в бюджет закладали певні суми на погашення цього боргу. Найбільші виплати припали на 2008-й і 2012 рік. У 2008-му громадяни отримали так звану “Юлину тисячу”: по 1 тис. грн компенсації, незалежно від розміру вкладу.
Зареєструвалося для отримання компенсації 12 млн громадян. Але тодішній уряд, який очолювала Юлія Тимошенко, спрямував на виплати за боргом тільки 6,4 млрд грн. Отримало компенсації приблизно половину вкладників.
У 2012-му виплатами зайнявся вже уряд Миколи Азарова. Вони збиралися погасити борги перед тими, хто зареєструвався раніше, але не встиг отримати “Юлину тисячу”. Правда, компенсувати всім навіть по тисячі знову не встигли. Фінансування прийшло лише на 4,55 млрд грн. Але в обох випадках це спричинило величезні проблеми для економіки країни: спровокувало інфляцію і підкріпило майбутні кризи.
Загалом за весь час вкладникам колишнього Ощадбанку компенсували лише трохи більше ніж 15 млрд грн – усього 1/9 від початкової суми. Варто розуміти, що 1000 радянських рублів і 1000 гривень мають абсолютно різну купівельну спроможність. Тому компенсацію не можна порівняти з втратою. Якщо ж врахувати інфляцію, сума буде просто непідйомною!
“Звичайно, ми не можемо собі цього дозволити, – резюмує глава Комітету економістів України Андрій Новак. – Україна ледве справляється з поточними соціальними платежами, які ми накопичили за роки незалежності. Як ми можемо брати на себе ще й зобов’язання давно не існуючої держави? Якщо йти за такою логікою, ми повинні компенсувати втрати часів УНР чи Російської імперії”.
На повну компенсацію грошей не буде ніколи
З такою самою проблемою, як і Україна, в 1991 році зіткнулися й інші колишні республіки Радянського Союзу. І вирішували її різними механізмами. Деякі фіксували певну суму компенсації, яку виплачували людям, і на цьому закривали питання (Литва). Інші перераховували гроші за певним коефіцієнтом і повертали невеликими сумами почергово різним категоріям населення (Молдова). У деяких країнах частину коштів зараховували як оплату за певні товари і послуги (Білорусь).
“Щоб почати компенсації, нам потрібно ухвалити політичне рішення, що ми від чогось відмовляємося і компенсуємо витрати, – розповідає глава правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський. – Далі можуть бути різні варіанти, можемо випускати облігації, щоб залучати кошти і виплачувати вкладникам, можемо людям давати ці облігації. Але знову ж таки, облігації не безплатні, за них доведеться заплатити з бюджету. Можна ще шукати способи реструктуризації боргу. Але головне питання – де брати гроші – залишається. І воно не має однозначного економічного вирішення. Якщо ми беремо звідкись гроші, потрібно буде пояснювати це суспільству: і тим, хто хоче отримати компенсації, і тим, із чиїх податків це буде виплачено”.
Дві найбільші виплати за вкладами в Україні збіглися за часом із великими приватизаціями, завдяки яким наша країна отримала позапланові надходження до бюджету. Напередодні виплат 2008-го була приватизація “Криворіжсталі”, яка принесла в бюджет більш ніж 20 млрд грн. А в 2012-му з вкладниками розрахувалися грошима, отриманими від продажу “Укртелекому”.
“Наша влада могла виплачувати такі суми тільки на тлі великих приватизаційних продажів, яких зараз апріорі немає і бути не може, – говорить економіст Олексій Кущ. – До того ж, якщо взяти купівельну спроможність 5-6 млрд грн 2008 року, цю суму треба множити мінімум на 3, щоб виплатити аналогічні гроші нинішнім вкладникам. Тому сьогодні йшлося б про приблизно 20 млрд грн. Такої приватизації у нас, очевидно, не буде”.
Питання політичне: навіщо обіцяють виплати
Незважаючи на явну неможливість виплат найближчим часом, політики бояться розчаровувати громадян, які досі чекають своїх грошей. А деякі кандидати на ту чи іншу посаду досі активно експлуатують цю тему і обіцяють повернути все, як тільки прийдуть до влади.
Повернення грошей обдуреним вкладникам було пунктом президентської програми Віктора Ющенка в 2004-му, про вклади говорила Юлія Тимошенко на парламентських виборах 2007-го, повернути втрачені гроші обіцяв і Віктор Янукович у 2010-му. Цю ж обіцянку Юлія Тимошенко знову згадала під час президентської кампанії 2019-го.
Але Андрій Новак до таких обіцянок політиків дуже скептичний: “Це дешевий, примітивний і дуже цинічний популізм. Він розрахований на те, щоб зачепити почуття людей, які втратили вклади. Політики наперед знають, що вони нічого не зроблять у цьому питанні. Але напередодні виборів цими темами спекулюють”.
Олексій Кущ зі свого боку сумнівається, що гроші повертатимуть, зокрема з огляду на політичний устрій: “Зараз у нас тренд на декомунізацію, на “обрізання пуповини” з СРСР. Тому навряд чи нинішня влада буде виконувати зобов’язання Ощадбанку Радянського Союзу”.
Якщо і повертати – не за наші гроші
На думку Андрія Новака, Україна не може повертати ці вклади з коштів платників податків, адже гроші Ощадбанку не пішли до бюджету нашої країни, напередодні краху СРСР їх було вкрадено: “За командою центрального керівництва тодішнього Ощадбанку СРСР, яке перебувало в Москві, за один день всі гроші з рахунків жителів УРСР та інших республік було перераховано в центральний банк. Якщо порушувати проблему повернення грошей, потрібно повертатися до неї на переговорах із Росією. Оскільки ця країна оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу. До РФ перейшло все радянське майно за кордоном. А це означає успадкування і боргів, таких як, наприклад, вклади радянських громадян в Ощадбанку СРСР. Тому повернення повинно бути тільки з Москви, безумовно, з індексацією купівельної спроможності”.
Оскільки на переговорах із Росією у нас абсолютно інший порядок денний, а бюджет у найближчі десятиліття не зможе настільки збільшиться, щоб із легкістю покрити такий величезний борг, поки вклади колишнього Ощадбанку СРСР компенсувати просто неможливо. Але це питання не може бути остаточно закрито. Воно й далі періодично з’являтиметься на політичному порядку денному, поки в Україні залишатимуться виборці, які все ще чекають на свої втрачені гроші.