Йому 38. Одружений. Двоє дітей-школярів.
Останні 20 років працював водієм та годував сім’ю. Після аварії дивом вижив. Через важкі травми місяць був лежачим. А думка «Кому я такий треба?» ще більше пригнічувала.
Їй 16-ть. Із народження вона бореться з важкою недугою, яка фактично скувала руки. Тож навіть заплести собі косу дівчина не може.
Їм від 30-ти і до 50-ти. З початком війни пішли добровольцями в АТО. Повернулися. Проте мало хто уявляє, яке воно – життя після контузій і поранень, жахливих каліцтв і побачених смертей. Безсоння, страх, паніка, агресія, небажання жити… Одні шукають рятунку в горілці. Інші знаходять адреналін на ігрових автоматах.
По 150 людей тут займаються щодня
До недавнього часу, коли йшлося про реабілітацію бійців АТО, то цим займалися волонтери. Хоча й вони не завжди знали, як фахово надати допомогу.
На щастя, тепер усе кардинально змінилося. Існують цілі програми повернення людей до повноцінного життя. А Національна служба здоров’я України оплачує профільному закладу кожну послугу, надану пацієнту.
Один із таких реабілітаційних центрів із жовтня 2019-го діє в Луцьку. Спершу його робота фінансувалася з міського бюджету – тобто з коштів платників податків Луцька. А віднедавна цю функцію взяла на себе Національна служба здоров’я України, і гроші надходять із державного бюджету.
Директор Луцького ЦПМСД, при якому діє реабілітаційний центр, Ігор Гнетньов розповів: спочатку заклад приймав для амбулаторного лікування по 20 – 30 людей на день. Сьогодні ж сюди щодня звертаються до 150 відвідувачів із проблемами опорно-рухового апарату та нервової системи. І це вже не тільки учасники бойових дій, а й цивільні, в тому числі – діти з трирічного віку.
Відновила рухливість плеча, аби заплітати собі коси
Розповідаючи про методику повернення пацієнтів до повноцінного життя, лікар фізичної та реабілітаційної медицини Олександр Солобчук каже:
– Перше, що ми робимо, – аналізуємо фізичний та психологічний стани людини, визначаємо її найбільш «болючі точки» та ціль, яку людина хоче досягнути завдяки курсу реабілітації. А далі складаємо «план дій» індивідуально для кожного пацієнта.
Хтось, наприклад, хоче навчитися самостійно обслуговувати себе в побуті: вдягатися, самостійно їсти, прибирати. Хтось прагне відновити рухливість кінцівок, аби знову заробляти гроші для сім’ї (це про героя, якого згадували на початку публікації). 16-річна дівчина захотіла відновити рухливість плеча, щоб заплітати косу. Щодо учасників бойових дій, то одні бажали позбутися наслідків. Інші прагнули вийти з депресії і зайнятися цікавою роботою. Ще інші – перестати конфліктувати з рідними. Багато хто звертався до реабілітаційного центру, щоб покінчити з пиятикою та ігроманією.
– Аби розв’язати всі ці проблеми, діяти треба комплексно. Один фахівець відновлює пацієнту вміння стояти, робити кроки. Інший – брати до рук ложку, застібати ґудзики. Ще інший займається нервовою системою. Обов’язково працює психолог, який виводить людину з пригніченого стану. Адже вкрай важливо, аби пацієнт мав ціль і силу волі йти до неї, – наголошує Олександр Солобчук.
Без милиць не могла навіть стояти
На підтвердження своїх слів лікар наводить декілька прикладів серед майже двох тисяч пацієнтів, які вже успішно пройшли реабілітацію.
– У грудні 2020-го до нас звернулася жінка 34 років. У неї були настільки хворі ноги, що, аби їх пересувати чи просто постояти, вона мусила спиратися на милиці. «Скоро Новий рік. І найбільше я хочу стояти на своїх двох ногах, а руками не триматися за милиці, а прикрашати з дітьми ялинку». Три тижні копіткої праці лікарів та пацієнтки – і мрія молодої мами здійснилася, – усміхається, пригадуючи лікар. – А скільки зверталося до нас учасників бойових дій, які після поранень не могли й двадцяти метрів самостійно пройти! Але чоловіки вирішили, що будуть ходити, пройшли в нас 21-денний курс реабілітації – і додому вже поверталися без милиць.
Так само в центрі допомагають долати душевні травми, зокрема – проблеми із залежностями. Цей напрям курує психологиня Любов Казмірчук.
– Спочатку ми розпитуємо, коли саме учасник бойових дій став залежним від, приміром, алкоголю. Якщо ще до війни, то підбираємо одну методику роботи. Якщо після демобілізації – там уже зовсім інший підхід. Для звільнення від залежності не застосовуємо медикаментів. Натомість залучаємо до спільної роботи родину пацієнта: дружину, батьків.
Оскільки реабілітаційний центр у Луцьку – один із кращих в Україні, то перейняти його досвід сюди приїздять численні делегації. Остання з них – з ініціативи Жіночого руху «За майбутнє» – побувала в закладі 26 березня.
– Коли пів року тому я вперше відвідала центр, була вражена високим рівнем його послуг, – зізналася депутатка Верховної Ради, лідерка Жіночого руху «За майбутнє» Ірина Суслова. – Вже тоді я вирішила: таку практику необхідно переймати іншим областям. І задля цього сьогодні тут зібралися представники Тернопільської, Харківської, Одеської, Чернігівської, Вінницької областей та Києва. Впевнена, досвід Волині допоможе фахівцям з інших регіонів повернути до повноцінного життя тисячі людей та їхні родини.