Розумний, талановитий, чуйний… Бідолашний батько може знайти десятки, сотні теплих слів, щоб розповісти про свого сина, кровиночку, надію і опору. Сина, який у 12-річному віці пішов на небо. Тернополянин Володимир Кулак твердо переконаний, що у всьому винні лікарі, їхня безвідповідальність, байдужість і зверхність. Чотири роки тато шукає правди у судах, давши обіцянку на могилі сина, що винні у його смерті будуть покарані…
Сказали, що в сина – тепловий удар
«Ромчик обожнював їздити в гості до дідуся і бабусі. Як тільки розпочиналися літні канікули, він просив відвезти його у Мазурівку, що на Львівщині. Там мешкають мої батьки, та й я звідти родом. Так було і влітку 2017 року. Пригадую, я тоді був змушений поїхати у відрядження за кордон. Тож попросив Ромчика зачекати, мовляв, приїду і завезу. Однак не так сталося…» – розповів батько.
Як з’ясувалося, тоді сестра пана Володимира їхала до батьків і забрала з собою й Романа. Кілька днів хлопець був у дідуся й бабусі. Допомагав по господарству, грався з братами, сповна насолоджувався літніми канікулами. Однак за кілька днів все змінилося. 20 червня 2017 року став найтрагічнішим днем у сім’ї Кулаків.
«Не було й натяку, що з дитиною щось не те. Однак близько четвертої години дня, по полудню, він поскаржився на гострий біль у животі, який розповсюджувався по всьому тілу. Моя мама відразу ж викликала “швидку”. Дитині на стільки було зле, що батьки боялися самі лікувати. У Ромчика був дуже здутий живіт, була багаторазова блювата. Говорив, що болить все зсередини…»
Приїхали медики «швидкої». Розпитали що й до чого і ошелешили бабусю з дідусем діагнозом – «тепловий удар». Чоловік каже, що вони аргументували це тим, що Ромчик у спеку мив батькову машину. Згодом, вже на суді, медики виправдовуватимуться, що того дня температура повітря сягала 40 градусів. Хоча на останньому судовому засіданні пан Володимир спростує їхні домисли, адже, згідно із даними Гідромедцентру, тоді температура повітря на Львівщині коливалась в межах 25 градусів тепла.
Його не лікували, а мучили
Бідолашній дитині довелося пережити дуже великі муки. Слухаєш бідного батька – і серце стискається, бо йому з дня на день чотири роки поспіль потрібно переповідати події тих страшних днів.
«Медики «швидкої» відвезли сина у Жидачівську районну лікарню. Там почалося справжнє пекло. Тоді на чергуванні була 76-річна лікар-інфекціоніст. Вона ж поставила сину вже інший діагноз – харчове отруєння. Забрала дитину, невідомо для чого, в інфекційне відділення для дорослих. Вже потім, на суді, медсестра розповіла, що просила лікарку покласти сина в педіатричне відділення. Однак її ніхто не послухав, аргументувавши, що він там буде блювати. В інфекційному його не лікували, а мучили. Давали «кінські» навіть для дорослого дози знеболюючих, а ще «Смекту», «Регідрон», «Фосфалюгель» і «Мезим». Якщо одні ліки йому не допомагали, то інші ще більше погіршували стан», – продовжив розмову чоловік.
«Я зателефонував до сина, він слабеньким голосом прошепотів мені у трубку: «Тату, я не можу говорити, в мене болить вся середина».
Володимир каже, що синові зробили аналіз крові, результат якого вже тоді показав, що рівень лейкоцитів перевищував норму вдвічі. Через кілька годин провели УЗД, де спеціаліст чорним по білому написав: «Надмірно виражений метеоризм кишківника», поставивши біля запису три знаки оклику.
«Вони не зважали, їм було байдуже. Ромчик корчився від болю. Згодом вони зрозуміли свою помилку і безсовісно намагалися її виправити. Через тиждень після смерті сина, не знаю, волею обставин чи за Божим промислом, я застав лікарку-інфекціоніста у той момент, як вона підробляла результати УЗД, намагаючись змінити слово «надмірне» (здуття) на «помірне». Я це відзняв на фотокамеру на телефоні і показав у суді».
Дві години трясли у вантажному бусі
Після дев’ятої вечора з’явився нарешті хірург. Спершу він не бачив нічого страшного у стані сина, лише зазначав, що дитина була дуже збуджена. А вже о третій ночі запідозрили, що в нього заворот кишок.
«У мене технічна і економічна освіта, однак за ці роки я поспілкувався з силою силенною лікарів, професорів. Всі в один голос говорили, що у разі такого діагнозу сина не можна було рухати, адже кожен зайвий рух провокує пекельний біль і погіршує стан. Вони ж змусили дитину власними ногами дійти до буса.
Під час судового засідання водій засвідчив: йому не повідомили, що їхати треба терміново, зателефонували посеред ночі сказали, що потрібно відвезти хворого в Львів в «Охматдит». Він спокійно одягнувся, вмився, ще й встиг поїсти. Везли не каретою «швидкої», не спеціальним реанімобілем, а вантажним бусом(!) За дві години, без спецсигналів, маячків, подолали 60 кілометрів. Всю дорогу дитину страшно трясло, підкидало. Супроводжувала його медсестра, яка не знала, що з ним і як йому допомогти. Навіть історії хвороби не передали, а лише направлення. Ба більше того, не зателефонували в «Охматдит», щоб попередити, що везуть хвору дитину», – у відчаї продовжив розмову чоловік.
Тож Ромчика в львівській лікарні ніхто не зустрічав. Він, у вкрай важкому стані, після нелегкої дороги, змушений був власними ногами зайти в приймальне відділення. І вже там дитина втратила свідомість. Його тримали попід руки, щоб зробити рентген.
В «Охматдиті» не знали, за що братися
Дитину забрали в реанімацію, щоб стабілізувати стан. І лише через дві години хлопчик потрапив на операційний стіл. Проте у жидачівській лікарні було втрачено дуже багато часу. Кишківник сина відмер, в «Охматдиті» його не вдалося врятувати».
Сум, відчай, злість переповнює серце, коли слухаєш слова бідолашного батька. Особливо, якщо розумієш, що сьогодні такий діагноз не є чимось надзвичайним. Є чіткі симптоми, за якими можна його встановити і вчасно зреагувати, прооперувати.
«Моя дитина мала жити! Якби не лікарська недбалість… Вже згодом професори, з якими я консультувався, розповіли, що після завороту кишківник починає відмирати через 4-6 годин, оскільки припиняється кровопостачання. А мого сина протримали на анальгетиках і ще якихось ліках майже 14 (!) годин. Якби вони вчасно зреагували, не везли сина, а викликали реанімобіль з дитячим хірургом. Якби…»
Згодом неправильний протокол дій жидачівських лікарів підтвердили три комісії: КЕК обласного департаменту охорони здоров’я та КЕК МОЗ, а також комісійна судово-медична експертиза Львівського обласного бюро судово-медичних експертиз, на основі якої медикам і вручили підозри.
Вони навмисне затягують суди, знущаються, як можуть
Похоронивши сина, Володимир докладає усіх зусиль, щоб винуватці у смерті його дитини були покарані. Чоловік, зціпивши зуби, йде на пролом, не зважає на зверхність жидачівських лікарів. За словами чоловіка, хірург райлікарні має гарні зв’язки, тож тягнув і тягне за всі важелі впливу, щоб справу закрили.
«Я не можу цього дозволити. Я пообіцяв Роману. Але, повірте, доходить до абсурду. Тодішній головний лікар лікарні обіцяв з’ясувати, хто винен. Зрештою, навіть догани нікому не дав, лише відправив на курси.
Яким здивуванням було для мене те, що цій людині у грудні 2017 року Указом Президента присвоїли звання «Визначний діяч медицини», він мав би отримувати ще й президентську стипендію. Я не міг цього стерпіти і доклав усіх зусиль, щоб цю відзнаку скасували».
Чоловік каже, дізнавшись про відміну указу, лікар робив спроби навести лад, навіть звільнив лікарку-інфекціоністку, однак не обійшлося без фарсу.
У судових документах є дані про те, що лікарку звільнено через те, що вона вчасно не надала професійну допомогу Роману, що призвело до смерті дитини. Однак у трудовій книжці, яку вона принесла на судове засідання, зроблено запис про звільнення за згодою сторін. Пану Володимиру довелося доводити, що лікарі жидачівської лікарні вкотре пішли на кримінал, підробивши документи. Згодом, після розголосу у соцмережах, за цю справу взялася й поліція, відкрила кримінальне провадження, провела розслідування, експертизу. Зрештою, колишньому головному лікарю вручили підозру і справу скерували до суду, а у лютому 2019 року його було звільнено з посади.
Щодо хірурга, то він досі працює в лікарні. Правда за час судової тяганини, у нього було сім ухвал по два місяці про недопуск до роботи. Проте, розповів пан Володимир, минулоріч завдяки неявкам в суд і, як наслідок, відсутність нових ухвал про відсторонення він пів року “працював” і в червні знову не надав меддопомогу добровольцю, учаснику АТО, інваліду війни Денису Гайді, за що отримав догану.
«За увесь час мені ніхто не глянув у вічі, я не почув слова «вибачте», не побачив щирого каяття. Правда, на одному із засідань до мене підходив тато того хірурга, колишній депутат, впливова людина, і запитав, що його син має мені сказати, щоб я заспокоївся. Уявляєте, то я їм ще маю текст вибачення писати?»
Останнє засідання відбулося 19 жовтня. Сім’я Кулаків мала велику надію, що суд перейде нарешті до дебатів, а тоді й винесе довгоочікуваний вирок. Та де там. Адвокати хірурга підготували клопотання на 30 сторінок про те, щоб провести повторну професійну судово-медичну експертизу, мовляв, попередня їх не влаштовує.
«Ще б пак! Адже вона чітко доводить повну вину як лікарки, так і хірурга, їх професійну бездіяльність, що призвело до смерті моєї дитини. Хоча підстав для повторної експертизи немає. А під час останнього судового засідання адвокат понад дві години цинічно зачитував те величезне клопотання, наче ми читати не вміємо. До слова, так і не встиг дочитати, залишилось ще чотири сторінки. Затягнули час, і все. Відтак наступне засідання призначили аж на 17 листопада. Звісно, ми будемо заперечувати, бо це клопотання висмоктане з пальця. Сподіваюся, що суддя його відхилить і ми доможемося правди».
Ми ж бажаємо родині пана Володимира великого терпіння. Переконані, що ще трішки – і правда переможе, а винні будуть справедливо покарані.
Далі буде…
Зоряна ДЕРКАЧ, Свобода