«Кращий спосіб виграти війну – взагалі її не вести. Кращий спосіб подолати ворога – це зробити його другом» (Мистецтво перемагати).
«Вчення Бене Гессеріт було закладено тими, хто усвідомлював важливість продовження людського роду; вони розуміли, що для цього необхідне розділення людей і тварин» (Френк Герберт, «Дюна»).
Ця статття завершує велике дослідження поточної глобальної кризи. У попередніх статтях ми з’ясували, що її головний сенс – у проходженні людством демографічного «пляшкового горла». Це відомий механізм еволюційного прискорення і стрибкоподібного переходу на вищий рівень розвитку. Він полягає в тому, що популяція переживає жорстке стресове випробування, під час якого слабша її частина гине, натомість сильніша продовжує життя і виводить популяцію на якісно вищий рівень. У природі це відбувається постійно. Найзвичнішим прикладом проходження через «пляшкове горло» є зимові морози, під час яких вимирає все слабке, натомість усе сильне витримує до весни і продовжує життя.
Повстання психопатів та їхня «зброя відплати»
Як ми вже з’ясували, головним виконавцем нинішнього еволюційного стресу стали психопати – інтелектуальні тварини, «гомо інтеліс». Цей біологічний вид є перехідною ланкою між тваринами і людьми. Він не володіє свідомістю, тому його атака є інстинктивною. Вона має три рівні:
1) економічна афера задля банального збагачення,
2) спроба повного підкорення людей,
3) знищення людей як конкуруючого біологічного виду.
А все тому, що головними рушіями надтварин є два інстинкти – домінування (тобто панування над іншими) та отримання задоволень. Ось як про це пише жінка-інтеліс, професор права Джеймі Ребекка Лунд (Jamie Rebecca Lund) у своїй книзі «Сповідь соціопата» (M. D. Tomas. Confessions of a Sociopath: A Life Spent Hiding in Plain Sight, 2013): «Усі соціопати без винятку одержимі владою, борються з нудьгою і шукають задоволень». Про те, що авторка є класичним психопатом, розповідається у передмові до її книжки (за словами Джеймі Лунд, їй не подобається слово «психопат», тому замість нього вона застосовує слово «соціопат», хоча це неправильно).
Нинішнє «повстання надтварин» стало можливим завдяки тому, що сучасна цивілізаційна система переживає розпад. Вона нагадує занедбаний зоопарк, в якому звірі вирвалися з кліток і почали бешкетувати. Лад буде відновлено лише після сформування нової цивілізаційної системи.
У попередні епохи ефект пляшкового горла забезпечували війни, епідемії та різкі кліматичні зміни. Завдяки їм чисельність людських популяцій могла скорочуватися в кілька разів. Цього разу головним засобом знищення стала надзвичайно інтенсивна і агресивна примусова вакцинація із застосуванням препаратів генетичної модифікації. Вона руйнує імунітет, викликає мікротромби, завдає удар по серцево-судинній системі, скорочує життя, підриває спроможність мати дітей. Як показав уже відомий нам американський лікар Джозеф Меркола, «зареєстрований рівень смертності від вакцин COVID-19 у даний час перевищує зареєстрований рівень смертності від більш ніж 70 вакцин разом узятих за останні 30 років, і це приблизно в 500 разів смертельніше, ніж вакцина проти сезонного грипу, яка історично була найнебезпечнішою» (Joseph Mercola. COVID Vaccine Deaths and Injuries Are Secretly Buried. – LewRockwell.com, July 2, 2021). На його думку, вакцинація є цілеспрямованою операцією біотероризму і кожна людина після вакцинації ризикує померти протягом найближчих 2–3 років. До подібних висновків доходить дедалі більше дослідників.
Головна мішень – Біла раса
Примусова вакцинація здійснюється у планетарному масштабі, проте найбільшого удару зазнали європеоїди – це видно з частки вакцинованих у різних країнах світу. Наприклад, в Європі та США вона досягає 80%, натомість у країнах Азії та Африки може складати кілька відсотків. З цього випливає, що проходження через еволюційну горловину зачепило передусім Білу расу, відтак саме вона переживає найактивніше перетворення.
Під час подібних еволюційних криз принципово важливим є розділення на активних і пасивних – «вчорашніх» і «майбутніх» – дивись «Жук у мурашнику і ефект пляшкового горла: велике еволюційне розділення». Як ми вже говорили, цього разу стресовим чинником розділення і добору виступає не епідемія чи несприятлива погода, а масова агресивна вакцинація. Відтак головним чинником розділення на дві еволюційні групи є ставлення до вакцинації в цілому і до примусової вакцинації зокрема.
Пасивна більшість не спромоглася розпізнати аферу або не має волі їй протистояти, відтак вона вакцинувалася з усіма негативними наслідками, головними з яких є суттєве ослаблення природного імунітету, удар по сердечно-судинній системі та зменшення плодючості.
Активна меншість розпізнала аферу і активно їй протистоїть, для чого здійснює самоорганізацію і взаємодопомогу. Саме ця група і пройде через еволюційну «горловину» і започаткує нову цивілізаційну систему – на новій расовій, світоглядній, політичній та економічній основі. Ось як про подібні речі говорить Євангеліє: «Входьте вузькою брамою, бо простора брама й розлогий шлях, що веде до погибелі, і багато ним ходять. Але тісна брама й вузький шлях, що веде до життя, і мало таких, що його находять» (Матвій 7.13-14). Ця настанова має універсальний характер, проте набуває гострої актуальності саме під час еволюційних криз.
А тепер пригляньмося до того, за якими ознаками нині відбувається розділення людства на дві групи.
Ментальний поділ
Розділення на дві групи має головним чином ментальну основу, адже примусовій вакцинації протистоять розумні та сміливі. Йдеться про тих, які спроможні розпізнавати правду і обман, розрізняти добро і зло – і водночас володіють вольовими якостями для активних дій. Свідомість, розум і воля є духовними якостями, відтак члени згаданої групи володіють суттєво кращим зв’язком з власною духовною сутністю – в порівнянні з групою пасивних, яка має слабкіший зв’язок з власним духом. Еволюція людини відбувається в напрямку зростання духовної та божественної свідомості, тому згадана група активних перебуває на передовій лінії людської еволюції.
Світогляд, культура, звичай
Для групи активних властивий оптимістичний світогляд, вони більше покладаються на власний розум і власні сили. Вони дбають про спільне благо і схильні до співпраці з собі подібними. Вони ближчі до уявлень про те, що ми живемо в доброзичливому світі, сотвореному добрим і досконалим Творцем. Цей світогляд невимушено культивується й передається нащадкам. Відтак виокремлення групи активних супроводжується увиразненням позитивного світогляду і плеканням відповідної культурної лінії. У міру посилення психопатичного пресингу цей світоглядно-культурний потік буде чимраз більше увиразнюватися і структуруватися, перетворюючись на традицію, тобто звичай. Йдеться про комплекс соціально значимих і корисних звичок та чеснот. Звичай – це те, що є звичним, а тому робиться легко, невимушено, ефективно.
Епігенетика
Згідно з сучасними науковими уявленнями, спадково передаються не лише генетичні, а й набуті ознаки. Вивченням цього феномену займається наука епігенетика, тобто «над-генетика». Дослідження показали, що той самий генотип можна по-різному налаштовувати, що приводить до зміни фенотипу, зовнішнього вигляду та поведінкових реакцій. Це нагадує налаштування роялю: настроєний по-різному інструмент може видавати різне звучання. Ці «епігенетичні налаштування» позначають терміном «епігеном». Епігеном передається спадково разом із самим геномом.
Сучасній науці відомі деякі епігенетичні механізми, які дозволяють блокувати одні ділянки генокоду, натомість активувати інші. Зокрема встановлено, що в ролі епігенетичних «перемикачів» можуть виступити харчування, стреси, емоції, стан навколишнього середовища, спосіб життя.
Оскільки група еволюційно активних відрізняється особливим способом життя, то багато його елементів вона передасть нащадкам не лише засобами культури, а й епігенетично. Активні передадуть дітям свій активний епігеном.
Генетика
Фізичний стан людини та її впевненість у власних силах значною мірою пов’язана зі станом генетичного здоров’я. Що краща генетика, то краще здоров’я і вищий рівень життєвого оптимізму. Природно, що у групі активних вища концентрація носіїв досконалішої генетики, натомість у групі пасивних вища концентрація людей з генетичними проблемами. Логічно, що через еволюційну горловину пройдуть передусім носії досконалішої генетики. Це означає, що засновники нової цивілізації відрізнятимуться від попередників не лише духовно, ментально, культурно й епігенетично – на груповому рівні вони матимуть досконаліший колективний генофонд. Наголосимо, що йдеться про групові якості. Через «пляшкове горло» можуть пройти носії будь-якої генетики, якщо долучаться до еволюційно передової групи.
Антипаразитичний імунітет
Група, якій вдалося пройти через «пляшкове горло», неминуче сформує досконалішу соціальну структуру. Ті, що вижили від атаки соціальних паразитів, матимуть стійкий антипаразитичний захист. Яскравим прикладом є мурашник, якому вдалося відродитися після зараження ломехузами – про це ми знаємо зі статті «Доля мурашника: загибель і воскресіння»: «Наукою про мурашок – мірмекологією – давно встановлено цікавий факт: очищений від ломехуз мурашник має імунітет проти їх наркотичної речовини. Чому – вчені не знають, але це так».
Вироблення мурашником імунітету до наркотиків і, як наслідок, здобуття невразливості щодо паразитичної ломехузи можна пояснити ефектом колективного навчання. Після того, як мурашник пережив досвід «клінічної смерті», в його колективній пам’яті надійно закарбувалося знання про прихованого ворога і його отруту.
Подібним чином група людей, що виживе в еволюційній кризі, завжди пам’ятатиме про спробу психопатів їх винищити. Відтак післякризове людство буде чітко розрізняти сапієнсів та інтелісів, тобто людей і надтварин.
Громади і демоси – головний засіб проти паразитів
Соціальний паразитизм неможливий у групах, де люди знають одне одного завдяки спільній продуктивній праці. Зазвичай людина може емоційно відстежувати не більше сотні контактів («число Данбара»). Це означає, що надійно захищеними від паразитів є громади чисельністю до сотні людей. Звідси висновок, що проходження через «вузьку браму» буде супроводжуватися формуванням таких компактних громад.
Нагадаємо, що спільнота – це група людей, об’єднаних спільним інтересом. В ідеальному випадку це група однодумців. Спільноти можуть об’єднувати тисячі та мільйони людей, тому учасники спільнот переважно незнайомі між собою.
А що таке громада? Громада – це організована спільнота, в якій усі знають усіх. Для забезпечення такого персонального знайомства усіх з усіма чисельність громади не повинна перевищувати сотню осіб. Фактично, громада має бути традиційною «сотнею». Відповідно, зростаюча спільнота повинна постійно структуруватися на компактні сотенні громади.
Що означає «організована спільнота»? Найпростішою формою організації є наявність одного лідера-керівника. Тобто як тільки спільнота висуває керівника і забезпечує знайомства всіх з усіма, вона перетворюється на громаду. Громади – це форма самоорганізації спільнот.
Вищим рівнем організації громади є наявність у ній звичаєвого керівного ядра з п’яти осіб: «голова» (лідер), «писар» (радник), «суддя» (правник), «осавул» (силовик), «скарбник» (господар). Така правильно організована громада називається «дéмос» – від українського «дéмено», що означає «кермó». Тобто демос – це звичаєва самокерована громада. Об’єднання таких сотенних громад-демосів дозволяє послідовно формувати ієрархічну «громаду громад», рівнями якої є полк, кіш, корпус, республіка (патріархат), федерація.
Спільнота, що пройде через еволюційну горловину, з високою ймовірністю сформує саме таку організаційну структуру і стане нацією нового циклу. Така нація стане центром кристалізації оновленого людства, «локусом майбутнього», точкою зборки постіндустріальної формації.
Це не атака комп’ютерів зі штучним інтелектом
Важливо усвідомити, що сучасне людство зіткнулося з ворогом, який має принципово інший тип ментальності, адже психопати володіють лише інтелектом – без розуму, совісті та свідомості. Їхня атака має інстинктивний, тобто автоматичний характер, адже Гомо інтеліс – це інтелектуальні тварини. З цієї причини деякі дослідники висловлюють думку, що це атака зі сторони штучного інтелекту. Ні, це не атака комп’ютерів. Це атака інтелектуальних тварин, які думають як комп’ютери.
Під час цієї кризи головною зброєю психопатів є масова примусова вакцинація. Найнебезпечнішим її компонентом є удар по плодючості, тобто спроможності людей народжувати дітей. Згідно з наявною статистикою, лише 10% вагітних після вакцинації спроможні народити дітей – про це у статті «Вакцинація і вагітність: 90% викиднів у вакцинованих до третього триместру вагітності». З цього випливає, що чисельність післякризової Білої раси може зменшитися в кілька разів.
Якщо поглянути глибше, то головною причиною нинішньої кризи є те, що надтварини не лише живуть в одному домі з людьми, а й уже почали ними керувати. Тобто це ще гірше, ніж як в анекдоті про те, як чоловік привів у хату козу, після чого його життя стало просто нестерпним. Рецепт виходу з кризи простий: «Виведи з хати козу».
Чому вони нас ненавидять
Засилля інтелектуальних тварин стало можливим завдяки сучасній політичній системі, яка сприяє проникненню у владу осіб без совісті та милосердя, брехливих, хитрих та безвідповідальних – а це не що інше як «джентльменський набір» психопатів. Надтварини отримали «зелене світло» для опанування вищих державних структур. Відтак у владній верхівці концентрація психопатів надзвичайно висока, можливо, навіть вища, ніж у тюрмах, де вона, згідно з американською статистикою, досягає 20%. Як відомо, частка психопатів у суспільстві складає 1%, отже їхня концентрація в тюрмах у 20 разів перевищує норму.
Інтеліси не знають про те, що вони не є людьми, тому що їм про це не говорять з причини «політкоректності». Навпаки, їх постійно переконують, що вони такі як усі – мовляв, «свобода, рівність, братерство». Проте самі вони виразно відчувають, що це не так, – хоча б тому, що вони не можуть конкурувати з людьми у багатьох сферах діяльності, особливо там, де необхідна творчість. До того ж люди постійно звинувачують інтелісів у безсовісності та бездушності, хоча ті взагалі не знають, що це таке.
Це формує в інтелісів комплекс неповноцінності. Типовий спосіб його подолання – психологічна компенсація шляхом формування манії величі. Тому психопати переконують себе, що вони є елітарною групою, таким собі «обраним народом», який змушений жити у несправедливому суспільстві. Відповідно, для цієї «пригнобленої меншості» лишається лише два шляхи:
1) знищити це «несправедливе суспільство»;
2) захопити владу над цим суспільством.
Саме про це читаємо в передмові до вже відомої нам книги Ендрю Лобачевского «Політична понерологія: наука про природу зла, пристосованого до досягнення політичних цілей» (1984):
«Вони вчаться розпізнавати один одного в натовпі вже в дитинстві, і вони розвивають усвідомлення існування індивідуумів, подібних їм. Вони також усвідомлюють, що відрізняються від світу більшості людей, що оточують їх. Вони розглядають нас з певної відстані, як інший підвид».
«У будь-якому суспільстві психопати часто створюють активну мережу конспірації, дещо відокремлену від спільноти нормальних людей. Вони усвідомлюють факт, що вони не такі як ми, і що вони відрізняються від нормальних людей».
«Психопатичні типи узгоджують свої дії, щоб сформувати систему, де клінічно патологічні особи приходять до влади й керують нормальними людьми».
«Психопати завжди прагнуть зайняти позиції влади».
Лобачевський розповідає, що психопати завжди почуваються жахливо невпевненими навіть після того, як вони піднялися на владну вершину:
«Патологічна соціальна структура поступово охоплює всю країну, створюючи «новий клас» в межах нації. Проте, навіть будучи привілейованими, вони відчувають себе «пригніченими», «ізгоями». Вони відчувають, що їх патологічному сприйняттю світу загрожує більшість нормальних людей.
У патократів відсутні ілюзії щодо їх особистої долі, якщо суспільство повернеться до нормальної системи. Якби закони психологічно здорової більшості населення були відновлені, то патократи та їхні лакеї могли би бути підданими суду, їм би загрожувала не просто втрата положення та привілеїв, а й утрата свободи та життя. Оскільки вони не здатні до будь-якого виду жертви, то виживання патологічної системи, яка є найкращою для них, стає їх життєвим імперативом. Із загрозою для їх системи вони готові рішуче боротися за допомогою будь-яких засобів і хитрощів, без сумнівів щодо наслідків для «нижчих» людей».
Лобачевський вважає психопатів носіями зла – це видно навіть із заголовку його книги. Але якщо це тварини, то в них нема свідомості, відтак нема і не може бути усвідомлення добра і зла – у тварин нема для цього відповідного інструментарію. Добро і зло – це духовні поняття, відтак для тварин, навіть інтелектуальних, вони просто не існують. Тварина може діяти на добро, але не завдяки свідомому вибору, а завдяки наявним у неї інстинктам, вродженим і набутим програмам, правильному навчанню та дресуванню, досвіду спілкування з людьми та іншими одомашненими тваринами.
Що робити з інтелісами?
Для початку їх треба дослідити – і чесно донести здобуті знання не лише до психіатрів, а до всього суспільства і до самих інтелісів. Нині це «неполіткоректна» тема, адже ліва пропаганда одержима ідеєю тотальної рівності, тож уперто заперечує будь-яку самобутність, в тому числі расову та етнічну, інтелектуальну і статеву. З цієї причини широке висвітлення поведінки надтварин зазвичай відбувалося у вигляді фантастичних романів та кінофільмів. Проте були й цілком реалістичні фільми про психопатів, найвідомішими з яких є «Основний інстинкт» (Basic Instinct, 1992) – вочевидь, його творці мали фахових консультантів.
Першим всесвітньо відомим твором про сапієнсів та інтелісів стала трилогія Джона Толкіна «Володар Перстенів» (1954–1955), екранізована у 2001 році. У ній розповідається про війну проти орків, яку ведуть раси сапієнсів – ельфи, люди, гобіти та гноми. Вочевидь, орки є інтелектуальними тваринами.
У 1963 році французький письменник П’єр Буль видав фантастичний роман «Планета мавп», в якому показав жахливі наслідки повстання надтварин проти людей. «Мавпи» заволоділи набутком людської цивілізації, а самих людей перетворили на об’єкт полювання та експериментів. «Планету мавп» було вперше екранізовано в 1968 році.
Одним з найбільш резонансних творів цієї тематики став роман Френка Герберта «Дюна» (1965), екранізований у 1982 році. У ньому показана війна між людським кланом Атрідесів і кланом Гарконенів – надтварин, керованих відвертим психопатом бароном Владіміром Гарконненом. Роман починається з процедури тестування, коли Превелебна Мати ордену Бене Ґессерит визначає, ким є Пол Атрідес – людиною чи інтелектуальною твариною:
«Ось і дещо нове для тебе: ґом джаббар. Він убиває лише тварин – сказала стара.
– Ти смієш припускати, що син Герцога тварина? – запитав Пол.
– Скажімо так, я припускаю, що ти можеш виявитися людиною, – промовила вона».
Психіка й поведінка надтварин також розглядається у фільмах про біороботів. У фільмах «Той, хто біжить по лезу» («Blade Runner», 1982) і «Той, хто біжить по лезу 2049» («Blade Runner 2049», 2017) надтварини зображені у вигляді «реплікантів». Ще цікавішими є «Екс-машина» (Ex Machina, 2015) та «Край Дикий Захід» (англ. Westworld, 2016–2020). А у фільмі «Частоти» («Frequencies / як OXV: The Manual», 2013) ставиться питання про те, ким є людина – вільною істотою чи біороботом.
Стратегічний союз сапієнсів та інтелісів
Біороботи – це істоти, що мають біологічну основу і спроможні виконувати потрібну людині роботу. Природними біороботами є домашні тварини, але для того, щоб вони допомагали людині, їх треба відповідним чином навчити, виховати, призвичаїти до себе – одне слово, одомашнити.
Одмашнення має давню історію. Тисячі років тому люди як біологічний вид вступили у взаємовигідний симбіоз із деякими видами тварин. Це принесло велику користь і людям, і тваринам. З тих пір домашні тварини допомагають людині своєю фізичною силою (наприклад, коні та бики), охороняють (собаки), зігрівають шерстю (вівці), живлять людину молоком, яйцями та медом. Людина дбає про цих тварин і сприяє розвитку всього біологічного виду, що став її союзником.
Поява нового союзника – домашніх тварин – 7 тисячоліть тому стала важливим чинником виживання післяпотопного людства. Нинішня криза спонуває людей до пошуку нового союзника. Тож настав час для взаємовигідного симбіозу з інтелісами – інтелектуальними тваринами. Взагалі-то вони живуть разом з людьми дуже давно – від самої появи людини 40 тисячоліть тому, адже перші люди були народжені інтелісами, що пройшли генетичний апгрейд. Про це ми вже говорили у статті «Механіка генетичного апгрейду від Гомо інтеліс до Гомо сапієнс». Проте це співжиття людей та інтелісів досі було хаотичним і конфліктним, адже люди не усвідомлювали, що мають справи з інтелектуальними тваринами, тому вимагали від інтелісів невластивої для них поведінки. В результаті маємо ситуацію, коли надзвичайно багато інтелісів втягнуто у злочинну діяльність, спрямовану на знищення людства. При цьому в інтелісів підвищена смертність, багато з них живе у злиднях і страждає.
Сучасний рівень розуміння проблеми та засоби інструментальної ідентифікації інтелісів дозволяють установити мир між сапієнсами та інтелісами. Наслідком цього миру буде вирішення проблеми психопатичної поведінки, яка дошкуляє як людям, так і самим інтелісам. Про наявність цієї проблеми говорить хоча б те, що концентрація психопатів у тюрмах у 20 разів перевищує статистичну норму.
Чому це відбулося? Річ у тім, що психопати – це інтеліси, які не отримали правильного виховання, адже до них ставилися як до людей, що володіють внутрішнім регулятором у вигляді совісті. Проте в інтелісів нема такого внутрішнього резулятора, тому вони надзвичайно залежні від зовнішніх впливів. Негативні зовнішні впливи неминуче перетворюють інтелісів на психопатів, тобто антисоціальних інтелектуальних істот, які зневажають і ненавидять людей. Фактично, сучасні інтеліси перебувають у дикому стані, від чого страждають і вони ж самі, і навколишні люди.
Повторимо, що трипільському народу, який пройшов через «пляшкове горло» Великого Потопу 7500 років тому, дуже допомогли нові союзники – одомашнені тварини. Народ, який пройде крізь «пляшкове горло» нинішньої глобальної кризи, також потребує союзників. Ними мають стати інтелектуальні тварини – інтеліси.
Нас чекає великий союз видів Гомо сапієнс і Гомо інтеліс. Подібно до союзів з тваринами, він буде продуктивним і взаємовигідним. На заміну нинішньої міжвидової війни прийде мир, адже лише люди спроможні організувати інтелісам комфортний побут, продуктивну роботу, охорону здоров’я та розваги.
Мрія про суперандроїдів
У творах багатьох фантастів та футурологів велика надія покладається на створення людьми інтелектуальних андроїдів – людиноподібних біороботів. В ідеалі ці біороботи мають бути максимально подібними до людей і вміти не лише говорити та думати, а й самостійно відтворюватися, тобто бути спроможними до народження собі подібних. Це питання піднімається у згаданих вище фільмах «Blade Runner» (1982, 2017).
Вочевидь, створення та обслуговування штучних біороботів є справою неймовірно складною і надзвичайно дорогою. Невідомо, чи це взагалі можливо. У кращому разі це неймовірно далека перспектива. То що, доведеться відкинути мрію про андроїдів?
Аж ніяк. Мудрий і добрий Творець з самого початку передбачив для людини інтелектуального помічника. Треба лише визнати його існування і почати з ним серйозну роботу. Людині не треба створювати штучних біороботів, адже разом з нами вже живуть неймовірно досконаліші інтелектуальні істоти – інтеліси.
Ви запитаєте: Але як їх запрограмувати, щоб вони приязно ставилися до людини і були її вірними помічниками?
Програмування – це для машин. А інтелісів треба виховувати і з раннього дитинства формувати у них правильні інстинкти. Ми стоїмо на порозі творення нової науки – інтелпедагогіки. Про деякі наробки в цьому напрямку розповідає вже відомий нам дослідник Кент Кіл на основі власного досвіду роботи з підлітками-психопатами в американських тюрмах. Про це читаємо в його книзі: Кент. А. Кіл. Психопати. Правдива розповідь про людей без жалю, без совісті, без каяття (Київ: Центр учбової літератури. – 2019, 2021). Серед іншого, він з’ясував, що на психопатів не діють ні умовляння, ні покарання – див. розділ «Декомпресійна камера» (с. 253). Єдиний дієвий метод – вироблення правильних рефлексів шляхом постійних дрібних винагород за правильну поведінку. Це не що інше, як дресування.
Чотири закони роботехніки і концепція п’яти свобод
Додаткову підказку для правильного виховання інтелісів дають славнозвісні «Чотири закони робототехніки» Айзека Азімова – треба лише замість слова «робот» застосувати «біоробот»:
1. Біоробот не може заподіяти шкоду людині, або своєю бездіяльністю дозволити, щоб людині була заподіяна шкода.
2. Біоробот повинен підкорятися наказам людини, за винятком таких, що суперечать першому пункту.
3. Біоробот повинен захищати самого себе, якщо тільки його дії не суперечать першому і другому пунктам.
4. Біоробот не може заподіяти своїми діями чи бездіяльністю шкоди людству.
Для успішної соціалізації інтелісів в людському суспільстві варто додати ще два закони:
5. Біоробот не може керувати людьми (адже нижче не може керувати вищим).
6. Біоробот не може виконувати відповідальну роботу (адже в нього засадничо нема відповідальності, бо це духовна властивість).
Так повинні діяти інтеліси – це їхні обов’язки щодо людей. А які обов’язки людей щодо інтелісів? Вони зафіксовані у «Концепції п’яти свобод». Це використовувана в багатьох країнах система оцінки благополуччя одомашнених тварин:
1. Свобода від голоду і спраги – шляхом надання доступу до води та їжі, які підтримують гарне здоров’я і активність.
2. Свобода від дискомфорту – шляхом надання відповідного середовища для проживання, включаючи житло і місце для сну та відпочинку.
3. Свобода від болю, травм або хвороби – шляхом надання превентивних заходів або ранньої діагностики та лікування.
4. Свобода природної поведінки – шляхом надання достатнього місця, відповідних сприятливих умов і пристосувань, а також компанії собі подібних.
5. Свобода від страху і стрессу – шляхом забезпечення відповідних умов і відносини, які виключають моральні страждання.
З 1979 р. у ряді країн концепція «П’яти свобод» повністю або частково використовується в національному законодавстві щодо захисту тварин. Наприклад, Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» задіює ідеї цієї концепції. «П’ять свобод» включені до Світової декларації добробуту тварин (Universal Declaration on Animal Welfare).
Очевидно, що в сучасному світі ця концепція не виконується навіть для людей, особливо на тлі ковідного психотерору, локдаунів, заборон на працю, спілкування та пересування. Але ж ми говоримо про майбутнє післякризове суспільство, яке цілком спроможне реалізувати гуманне ставлення до тварин, особливо – інтелектуальних тварин, які є союзниками людей.