Питання: «Ось ви кажете, що дівчинку не треба змушувати щось робити по дому. А як же вона вчитиметься борщ готувати, посуд мити? Це що їй з неба впаде? Згори звідкись прийде?
Відповідь: «Я вас запевняю – звалиться. На мою доньку принаймні впало. Вона в три роки взяла форми, розсадила іграшкових ведмедиків навколо і стала їм у цих формах щось готувати з піску, а потім годувати. Ніхто її цього не вчив.
Надмірне навантаження дитини відповідальністю за “помою”, “забери”, фрази типу “а хто тебе за дружину таку візьме”, призводить до появи двох типів людей. Якщо вантажити дитину до 14 років, думаючи, що «це не звалиться з неба» і «нехай донька вже починає мити підлогу в п’ять років», або «нехай хлопчик уже виконує якісь обов’язки та бере відповідальність», вийде два варіанти.
Перший – безвідповідальний пошук насолод. “Плював я на ваші обов’язки, я нікому нічого не зобов’язаний”. Вгадайте, хто це? Чий це текст — хлопчаків чи дівчат? Хлопчаків, чисто.
А другий варіант, дивіться, ще страшніший — відсутність віри в роботу, яка приносить щастя. Тобто, відсутність віри, що «колись миття посуду може принести мені задоволення».
Ви вбили цю віру своїми ідеями «якщо не прищеплювати це з дитинства, то звідки воно впаде?». Воно звалиться на голову дочки разом із мамою та її депресією. І на все життя там і залишиться, у її голові, розумієте? “Я не впевнена, що можна бути щасливою в сім’ї, просто дбаючи про близьких” – ось, у що дівчинка віритиме.
“Бо я не бачила такого прикладу. Як виконання домашніх обов’язків могло бути для мами великим щастям, якщо вона весь час намагалася їх мене спихнути?» Мама у свою чергу каже: «А це не було для мене щастям, бо бабуся своєю чергою намагалася на мене все це спихнути».
Більшість дівчаток мами виховують зараз за принципом – немає слова “хочу-не хочу”, є слово “ТРЕБА”. І думають, що вона стане такою гарною господаркою. Так стане за другим типом, розумієте? Її буде повертати від миття посуду. А чоловіка повертатиме від неї.
Тож не бійтеся — все, що треба, впаде. Знаєте, звідки це звалюється? Дівчинка, коли вона кохана, вона дивиться і розуміє, що вона на радість народилася.
Народилася просто, щоб тішити!
Вона просто дивиться на те, що мама робить і сама починає це робити. Це найпростіший спосіб виховання. Копіювання, розумієте?
Просто копіювати. Там немає жодного прикладу. Ви взагалі жодного прикладу не подаєте – “Треба подати приклад!” Треба напружитись і піти помити посуд.” Ні. Ви просто щасливі з того, що робите. Вам радо дбати таким чином про близьких. І дівчинка тільки тоді сприймає домашні обов’язки не як рутинну і не приносить радості працю, а як приємний спосіб подбати про свою сім’ю