Вже зараз варто подумати про наше майбутнє
Якою має бути Україна після перемоги? Маємо думати про це вже зараз. Кілька думок на тему.
Україна — це Європа, звісно. Але дещо інша Європа, ніж ЄС. Євросоюз побудований на двох принципах:
а) імпорт безпеки (НАТО, передусім США),
б) держава добробуту, welfare state.
Тобто: мінімум держави у сфері безпеки (вона приходить ззовні), максимум держави в економіці (перерозподіл благ, максимум регулювання). Наша “європейськість” вже зараз інша. Безпеку “імпортувати” не вийде, навіть якщо будемо мати від когось гарантії і навіть якщо будемо в НАТО. На десятиліття вперед наша безпека залежить передусім від нас. А от в економіці та інших сферах має бути максимум свободи. Класичний український анархізм (у хорошому сенсі слова), класична українська множинність. Тобто наша формула “Європи” зворотня до формули ЄС: максимум держави у сфері безпеки, мінімум — у сфері економіки.
Максимум свободи має бути і в інших сферах також. Наприклад, в освіті. “Європеїзацію” освіти ми зрозуміли якось не так — як накладання нових “європейських” правил на старі радянські. Вийшов у багатьох випадках “європейський совок” або “совкова Європа”. Замість свободи в квадраті ми отримали бюрократію в квадраті (чи в кубі). В освіті ж, особливо гуманітарній, мистецькій, суспільній, нам потрібен саме прорив свободи. З мінімумом правил. Можливо, достатньо доброчесності і гуманності. Решта — простір для експериментів.
Україна має стати одним із центрів мислення про Європу і світ. Це складно, бо конкуренція ідей шалена, але це треба робити. Світ майбутнього не може будуватися на “праві вето”, тому Радбез ООН у нинішній своїй формі має піти в небутття. Світ майбутнього не може залежати тільки від політичних інтересів, тому наслідки за злочини (“санкції”) мають запускатися автоматично, а не залежати від “політичних рішень” (думку позичаю у Сергія Корсунського). Тобто міжнародне право мусить здобувати певну систему імплементації. Нам треба шукати партнерів для таких ідей.
Україна вже зараз дає рішення щодо одного з найбільших конфліктів сучасного світу — конфлікту між модерністю і традицією. Байден/Трамп, Макрон/Ле Пен, Brexit/Remain — це модифікації цього конфлікту. Українська ж культура століттями поєднувала традицію та модерність. Наш модернізм надихається традицією та перетлумачує її, наш традиціоналізм дуже модерно-драйвовий. Патріоти та ліберали, віруючі та атеїсти у нас здебільшого можуть знайти спільну мову. Це величезна знахідка для світу.
Повернення до землі і природи. Це, безумовно, тренд ХХІ століття. ХІХ століття в Європі було сфокусоване на боротьбі з насильством над спільнотами; ХХ (друга половина) — на боротьбі з насильством над індивідами; ХХІ — на боротьбі з насильством над природою. Тут українці можуть віднайти себе та бути одним із символів нового світу. “Органіка” — це ж не тільки поняття “аграрного сектору”, це може бути поняттям біофілософії та нового мистецтва.
Життя і смерть. Мабуть, ми найгостріше сьогодні відчуваємо, що це таке. To be or not to be — це для нас слова-рани. Я вірю, що з цього пекельного досвіду народиться щось потужне, нова етика, потужний український голос про добро і зло. Справді вірю в це.