Чоловік просив суд скасувати постанову, винесену начальником першого відділу ТЦК, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. ч. 1, 3 ст. 210 КУпАП і закрити провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Подробиці розповідає «Судово-юридична газета».
Він вважав висновки, викладені в постанові про те, що він не оновлював свої персональні дані з обліковими даними ТЦК, необґрунтованими, оскільки згідно з виданим тимчасовим посвідченням, його прийнято на тимчасовий облік запасу ЗСУ, яке є безстроковим.
10.03.2006 позивача визнано непридатним до військової служби та знято з військового обліку. 6.07.2024 позивач через мобільний застосунок «Резерв+» оновив свої персональні дані Однак за місцем проживання йому було повідомлено представниками органів самоврядування, що він перебуває в розшуку у зв’язку з неоновленням своїх персональних даних.
13.07.2024 позивач прибув до ТЦК з метою перевірки своїх даних та отримав направлення для проходження ВЛК. Тоді ж представники ТЦК повідомили, що його буде притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 210 КУпАП, і надали повістку про явку до ТЦК на 15.07.2024.
У зазначений день позивачу вручили постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 210 КУпАП, де в мотивувальній частині вказано про порушення за ч.1, а в резолютивній за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Звернув також увагу на те, що ч. 3 ст. 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил військового обліку в особливий період, що була введена в дію 19.05.2024, а тому застосування цієї норми до подій, які відбулися раніше, є незаконними. Крім того, зазначив, що відповідачем розглянуто справу без повного і всебічного з’ясування обставин справи, не враховано те, що позивач не ухилявся від явки до ТЦК, пройшов ВЛК.
Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в рішенні від 6 серпня 2024 року у цій справі № 373/1648/24 дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Районні ТЦК є відокремленими підрозділами відповідних ТЦК АРК, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань і визначених функцій районних ТЦК у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які здійснюють діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного ТЦК.
Керівник ТЦК має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 КУпАП, та накладати адміністративні стягнення. Повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 КУпАП, наділені виключно керівники ТЦК, начальники структурних підрозділів РТЦК та СП таких повноважень не мають.
Відповідно начальник структурного відділу РТЦК не наділений повноваженнями згідно із законом проводити розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 КУпАП, у тому числі й за ст. 210 КУпАП. Даних про те, що начальник виконував обов’язки керівника ТЦК під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у справі не міститься.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення проведено неуповноваженою особою.
Крім того, накладаючи адміністративне стягнення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, посадова особа ТЦК вимог закону щодо призначення стягнення у вигляді штрафу не дотрималася, та наклала штраф без визначення кількості неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян, у грошовій сумі – 5100 грн (триста неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян), що, окрім іншого, взагалі не передбачено санкцією частини 3 статті 210 КУпАП.
З урахуванням наведеного, винесення постанови неуповноваженою особою, недотримання відповідачем процедурних приписів законодавства України про адміністративні правопорушення, є самостійними підставами скасування оскаржуваної постанови.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб’єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, що встановлює відповідні права та обов’язки для особи, щодо якої її винесено.
Таке рішення суб’єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його ухвалення, оскільки воно має значні наслідки для суб’єктів приватного права, які перебувають у нерівному становищі щодо суб’єкта владних повноважень. Таким чином, суд позов задовольнив частково, скасував постанову ТЦК і справу направив на новий розгляд до ТЦК.