UA-IN

Самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко зробив перший крок у напрямку транзиту влади.

Щоправда, повноцінним транзитом це назвати досить складно – в ситуації, коли конституційної реформи від нього вимагає навіть РФ, Лукашенко шукає шляхи, як формально піти з посади, але зберегти за собою ключові важелі впливу.

При цьому протести у Білорусі, які й не думають завершуватися, роблять більш ризикованими не такі грубі моделі транзиту, залишаючи Лукашенку лише найпростіші сценарії. Але – далеко не найкращі.

“Загальнобілоруський хурал”

8 грудня на зустрічі з працівниками районної лікарні у Столбцах Александр Лукашенко нарешті озвучив свій план транзиту влади.

Він запропонував закріпити у новій конституції новий орган – Загальнобілоруське народне зібрання, надавши йому повноваження, які будуть навіть більшими, аніж у виконавчої та законодавчої гілок влади.

“Якщо ми знімаємо деякі обов’язки з президента, їх же треба кудись передавати. Уряду і парламенту ці повноваження не підходять. Куди їх пересувати? Треба шукати такий орган.

А у нас є Загальнобілоруське народне зібрання. Тому деякі повноваження доведеться передати. Якщо розчинити повноваження президента, які передаватимуться парламенту, уряду, міністрам, губернаторам, буде повний бардак, який ми в середині 90-х пережили. Тому потрібен орган, який би всіх миттєво стабілізував. Він буде виступати від імені народу, трудових колективів.

Це не повторення депутатського корпусу: вони як обиралися, так і будуть. Я прихильник того, щоб усе вирішували ви. Народ повинен вирішувати”, – заявив Лукашенко.

Він уточнює: на відміну від депутатів, члени народного зібрання мусять працювати на громадських засадах. Сам орган має обиратися на п’ятирічний термін.

Варто зазначити, що вказаний орган – не новий. Його було створено ще у 1996 році, а скликається він раз на п’ять років. До сьогодні у Білорусі було скликано п’ять таких зібрань, з яких останнє проводилося у 2016 році.

Проте дійсно важливими були лише перші. У 1996 році новообраний президент Лукашенко, який мав конфлікт із парламентом, заявив про винесення на розгляд нового органу нової редакції конституції, яка й встановила режим абсолютної влади Лукашенка.

Цей крок білоруська опозиція розцінює як державний заколот, розглядаючи розпущений тоді парламент як останній легітимний представницький орган у країні.
Решта зібрань мали радше церемоніальний характер, раз за разом приймаючи рішення про схвалення соціально-економічної політики країни. Тож невипадково, що у суспільстві ставлення до нього більш ніж скептичне, а сам орган часто називається “загальнобілоруським хуралом”.

За планом нове зібрання має бути проведене на початку наступного року. Цією можливістю й вирішив скористатися Лукашенко для оформлення транзиту влади.

Невідкладний транзит

Чому білоруський диктатор обрав саме такий шлях?

Не в останню чергу через те, що антивладні протести, що тривають у країні, не дають йому можливості для більш витонченої комбінації.

А на транзиті влади наполягає РФ.

У Кремлі вже звернули увагу, що підтримка Лукашенка негативно впливає на настрої білорусів.

Соціологічне дослідження, проведене Chatham House в середині листопада, показало: 46% білорусів заявили, що останні події у країні змусили їх переглянути у гірший бік ставлення до російського керівництва. Тому і білоруські, і російські політологи уже визнають: за будь-якого розвитку протестів ставлення білорусів до РФ та її керівництва зазнає непоправних змін.

Швидше за все, ці настрої лише посилюватимуться, що теж розуміють у Кремлі.

А на додачу підтримка режиму Лукашенка не несе для РФ і довгострокових вигід. Адже, і це також чудово там розуміють, після завершення політичної кризи залежність самопроголошеного президента від “старшого брата” знову впаде. І Мінськ повернеться до своєї традиційної політики “багато обіцяти, але майже нічого не виконувати”.
У такій ситуації Москва зацікавлена у створенні в Білорусі внаслідок конституційних змін декількох центрів впливу, серед яких буде багато дружніх до РФ чи навіть відверто проросійських, налаштованих на посилення інтеграції.
У такій ситуації РФ дедалі активніше підштовхує Лукашенка до початку транзиту.

Якщо ще пару місяців тому вважалося, що транзит влади має розпочатися десь за рік, щоб це не виглядало поступкою протестувальникам, то тепер, схоже, концепція змінилася.

Невипадково розмови про терміновий транзит розпочалися після візиту до Мінська голови російського МЗС Сергєя Лаврова. Мета якого, як тоді оцінювали політологи, полягала саме у стимулюванні Лукашенка якнайшвидше розпочати процес передачі влади.

А відповідно, змінилася і риторика Лукашенка. Якщо донедавна він говорив про потреби збільшення повноважень парламенту, про партійне будівництво, то тепер механізм транзиту було зроблено максимально простим.

Тимчасовий сценарій?

Як вплине реалізація озвученого Лукашенком плану на білоруську політичну кризу?

Експерт незалежної ініціативи “Мінський діалог” Дзяніс Мельянцов називає обраний Лукашенком шлях “найпростішим варіантом, який вирішує багато завдань одним махом”.

“Створювати стійкі партії і налагоджувати механізм їхньої взаємодії в рамках керованої демократії – довго і дорого. Партійна політика неминуче веде до більшої публічності і постійних медійних конфліктів, чого влада хотіла б уникнути. Зростання впливу партій створювало б додаткові умови для зовнішнього втручання у внутрішню політику. Це теж зайве у нинішній ситуації”, – пише політолог.

Але, звичайно, головна “перевага” цього варіанта в тому, що обрання Лукашенка на посаду голови Загальнобілоруського народного зібрання не потребує національного голосування, “яке в умовах нинішньої поляризації гарантовано призведе до ще одного сплеску вуличних протестів”.

Разом із тим, найпростіший варіант аж ніяк не означає “найкращий”.

Реалізація транзиту в такому форматі не заспокоїть протести. А на додачу – не задовольняє бажань РФ щодо створення у Білорусі альтернативних центрів впливу.

Крім того, формальна відмова Лукашенка від президентства не покращить відносини офіційного Мінська із Заходом.

Єдине пояснення – такий транзит може розглядатися Лукашенком як тимчасовий маневр, головне завдання якого – відтягнути хоч трохи час.
А там, якщо пощастить, протести завершаться, і можна буде зайнятися й створенням провладної партії, і виборами до парламенту, й передачею парламенту владних повноважень.

Якщо пощастить, такі кроки можна буде “продати Заходу” як доказ демократизації Білорусі.

Втім, такий план має один вагомий недолік – протести у Білорусі далекі від завершення.

Автор: Юрій Панченко,

редактор “Європейської правди”