UA-IN

«Рішення щодо закриття шкіл потрібно виносити на громадські обговорення»

На початку жовтня у Національній опері відбулася церемонія вшанування переможця щорічного конкурсу «Учитель року» за версією премії Global Teacher Prize Ukraine. Найкращою у 2019 році було визнано вчительку англійської та української мови і літератури Наталію Кідалову зі школи №23 міста Мелітополя на Запоріжжі. 43-річна переможниця має 20 років стажу, вона випередила три тисячі вчителів з усієї України, які також брали участь у конкурсі. За перше місце Наталія отримає приз 250 тис. гривень, а також право поїхати на всесвітній форум учителів Global Education and Skills Forum 2020 у Дубай. Окрім того, організатор конкурсу – громадська спілка «Освіторія» нагородила найкращу українську вчительку роком навчання.

Завдяки активності Наталії Кідалової її школа виграла обладнання для smart-класу: 30 планшетів, 10 ноутбуків, 15 комп’ютерів і інтерактивну дошку. Вона також працює у шкільному клубі дебатів, «Все має бути смачним, в тому числі і урок», – каже пані Наталя і додає, що прагне викладати так, аби учні отримували задоволення від процесу.

Global Teacher Prize Ukraine відбувається у кілька етапів. Спочатку учителі, які бажають взяти участь у премії, надсилають свої анкети. Їх обробляють волонтерські офіси. З-поміж них обирають 50 найкращих. У півфінальному раунді з півсотнею учителів проводять скайп-інтерв’ю, а також вивчають есе, надіслані організаторам премії. До фіналу потрапляють 10 претендентів, серед яких визначається володар головного призу.

Наталія Кідалова, яка є вчителем у четвертому поколінні, стала першою жінкою, яка отримала премію.

Пані Наталю, як у вас з’явилася ідея взяти участь у національній премії, хто спонукав податися?

«Освіторія» третій рік поспіль нагороджує переможців. Якщо перші роки я була стороннім спостерігачем, не брала участі, не заповнювала заявку, то цьогоріч якось так все склалося. Я отримала повідомлення про те, що була номінована і вирішила заповнити анкету. У цей час, а це був серпень, я повернулася зі стажування у США. Була окрилена, мені хотілося ділитися інформацією, яку я отримала. Попри те, що був ще час відпустки, мені хотілося діяти. І тут з’явилося повідомлення про можливість участі. До того ж питання в анкеті виявилися дуже цікавими, які не передбачали відповіді «так» чи «ні», а дозволяли писати міркування. Наприклад, просили поділитися власною історією, яка вплинула на рішення стати учителем. Мені такий підхід сподобався, це мотивувало.

Які ваші новації, підходи до викладання підкупили членів журі?

Напевно тому присудили перемогу, що я сама постійно вчуся, розвиваюся, прагну вдосконалюватися, набувати нових компетентностей, у мене відсутній страх до змін. Та і жити в епоху змін мені подобається. Можу сказати також, що я достатньо гнучка, можу по ходу змінювати хід уроку або майстеркласу. Окрім цього, я займаюся не тільки викладацькою діяльністю, я є соціально активною, займаюсь і неформальною освітою. На мій погляд, поєднання формальної і неформальної освіти є дуже результативним.

За якою програмою стажування ви їздили до США, часто вдається виїздити?

Це трапляється не регулярно. Але я бувала за кордоном на подібних стажуваннях і раніше. Вони тривали до 10 днів, а остання тривала шість тижнів. Це була програма Інституту американістики – вивчення США, програма SUSI (Study of the U.S. Institutes). Тема стажування: вивчення доступності і справедливості освіти в США. І там в університеті міста Чіко, що в Каліфорнії, зібралися 20 освітян з 20 країн світу.

Відомо, що ви дітей на уроках української літератури не змушуєте зубрити вірші, класику. Натомість дозволяєте читати реп. Чому саме реп?

Не можу сказати, що на кожному уроці таке. Є діти, які спокійно вчать вірші, і їм дуже подобається, вони виразно їх розказують. І я абсолютно не проти, я навпаки, за це! Але був такий випадок декілька років тому: хлопець не хотів вчити вірші Шевченка, йому вони не подобались. Він сам запропонував прочитати реп, захоплювався цією музикою, піснями такого стилю. Я була не проти. У нього вийшло. Віддзеркалити творчість того ж самого письменника, якийсь його твір у сучасному ракурсі. Чому ні?

Ви уже 20 років займаєтеся викладацькою діяльністю. Які найголовніші проблеми української школи можете назвати?

Зараз дуже багато позитивних зрушень в освіті. Але є і невирішені проблеми: я б назвала рівень підготовки студентів педагогічних вишів – на жаль, до педагогічних вищих навчальних закладів вступають учні не з найвищими балами ЗНО. Друга проблема – брак поваги до професії вчителя у суспільстві, це відчувають 82% вчителів. Ця проблема дуже комплексна, вона і про цінності, і про престиж учительської праці, і про ставлення до вчителів у суспільстві.

Окрім української, ви викладаєте англійську. Іноземну мову українці вчать з початкової школи, потім у вузі… Але чому ми поступаємося у рівні володіння іноземною навіть нашим сусідам. Чому в Україні так погано з англійською?

Мені здається, що останнім часом ця тенденція змінюється. Я знаю дуже багатьох вчителів англійської, які викладають мову, яка зорієнтована на практику. Важливим є фактор мотивації, наскільки мова часто вживається у житті. Бо якщо її не вживати, то навіть якщо ідеально знати граматику, далеко не заїдеш. Проблема в тому, що, зазвичай, учні в школі прекрасно знають граматичні правила, читають, перекладають, пишуть навіть, і пишуть есе, пишуть твори. Але виникають складнощі саме при усному спілкуванні. А це через брак практики, яка, насправді, дуже швидко набувається.

Наприклад, додаткові заняття з викладачами. Чи вітаєте ви репетиторство?

Дуже складне запитання. Є сотні випадків, коли репетиторство або додаткові заняття просто необхідні. Якщо дитина тривалий час пропускала заняття з певних причин. Тоді вчитель дає додаткові години на вивчення. Буває, пропустили діти тему, а вона є базовою для подальшого сприйняття матеріалу. Тоді може знадобитися якийсь місяць, два або три на додаткові заняття. Може бути тимчасове точкове залучення вчителя, який допоможе. Але це вирішують батьки, звичайно, разом з дитиною. Коли дитина готується до вступу, також можуть бути додаткові заняття, чому б і ні. Тим паче якщо навантаження у школі є меншим, ніж прагнення дитини поглибити знання в якихось предметах. Єдине, я не дуже сприймаю репетиторство, коли репетитор допомагає дитини виконувати домашні завдання. Зайва допомога дитині навпаки, робить її не самостійною. Але все одно, це дуже індивідуальна справа.

Часто вчителі спонукають до додаткових занять своїх учнів, ставлять справу на потік.

Це не просто так з’являється. Якщо є попит, то, напевно, буде і пропозиція цих послуг.

А ви самі займаєтеся репетиторством?

Я займалася репетиторством протягом 1,5 року. У мене був учень початкової ланки, батькам якого я просто не могла відмовити. А потім, коли цей хлопець перейшов до мене в клас, то ми припинили ці заняття.

Є думка, що якісна освіта доступніша у великих містах, а на периферії гірша.

Я б так не казала, не узагальнювала. Просто у великих містах у дітей набагато більше можливостей, у них більший вибір і краще середовище. Є більші можливості отримати якісну освіту. А дітям з селищ, особливо з маленьких, невеликих міст набагато складніше отримати якісну освіту. Але не через відсутність гарних учителів, а через обмеженість вибору.

Як ви ставитеся до закриття маленьких шкіл?

У будь-якому рішенні, перш за все, мають бути враховані інтереси учнів, тобто наскільки якісну освіту вони будуть отримувати. Ну і, звичайно, мають бути дотримані інтереси вчителів, тому що вони такі ж суб’єкти освітнього процесу, як і батьки.

Будь-яке рішення, в тому числі щодо ліквідації шкіл, переведення учнів до інших потрібно виносити на громадське обговорення.

У вересні 2017 року був ухвалений новий закон про освіту. Які зміни ви відчули за два останні роки?

Найбільше ці зміни відчули вчителі і учні початкових класів та батьки, як ведуть дітей до нової української школи. Я, як вчителька-предметниця, відчуваю, як змінилася програма. Наприклад, у нас у програмі зараз є інтегрований підхід до навчання, компетентнісний підхід, я б сказала. Навчання в школі має містити не тільки знання і навички. Це мають бути цінності, обов’язково вміння використання знання у певних ситуаціях.

Якби ви були міністром, яким було б ваше перше рішення?

Я ніколи не мріяла бути міністром. Напевно, я б по можливості зібрала думки практикуючих педагогів в Україні, інформацію з полів. Запитала би, що саме турбує найбільше батьків, вчителів, учнів і яке рішення цих проблем вони бачать.

Чиновник високого рівня трохи відірваний від реалій школи, погодьтеся.

А ви як відчуваєте?

Зараз комунікація набагато краща, ніж вона була раніше. Зараз я відчуваю, що міністерство набагато ближче, ніж воно було раніше.

На яких прикладах це можна побачити?

Мені, наприклад, подобається концепція нової української школи, новий закон наш, який ґрунтується на цінностях. Також для мене близька ідея партнерства між учнями, вчителями, батьками, яка також прописана в законі. Звичайно, одна справа це прописати, інша – реалізовувати.

«Найкращий учитель» позаминулого року Пауль Пшенічка в інтерв’ю «Главкому» сказав, що дохід вчителя в Україні нижчий від того мінімуму, який потрібен людині для існування. Ви уже розповідали, що маєте зарплату 11 тисяч гривень. Вам вдається існувати на такі гроші?

Мені так багато запитань ставлять про гроші… Здається, що ми, педагоги, на цю тему так багато і не спілкуємося між собою. Я не проти підвищення зарплати. Але моя професія для мене є місією. Коли ми говоримо про те, що 82% вчителів відчувають брак поваги до себе з боку суспільства, то це і про зарплати мова як про причину цього. Зарплата – це також імідж вчителя, ознака престижу професії вчителя.

Скільки має заробляти вчитель, аби відчути цю повагу?

Ту зарплату, яку я отримую зараз, на мою думку, має отримувати молодий спеціаліст, який тільки приходить на роботу одразу після інституту. Це буде хорошою мотивацією змінюватися, рости , розвиватися. Але це не єдина мотивація. Все одно в основу вчительської професії покладено серце, душу, покликання.

Від команди Володимира Зеленського перед виборами звучала інформація про зарплату учителя у $4 тис. Повірили?

Так, я знайома з цією історією. Я вважаю, що це нереальні цифри. Звичайно, це була б прекрасна зарплата, але де брати ці кошти? Я сприйняла це тоді як передвиборчу агітацію.

Чи пропонували вам перейти до іншої школи, ліцею, переїхати викладати до іншого міста чи країни?

Такі пропозиції були. Я задоволена абсолютно своєю школою. Мені подобається там працювати. Я вважаю, що можна бути хорошим вчителем і прекрасно закінчувати школу, бути хорошим учнем у будь-якому місці. Це не залежить від того, де ти працюєш, в якому місті, в якому закладі.

Чи багато з ваших випускників виїхали жити і працювати за кордон?

Більшість залишилася в Україні, звичайно. Є і ті, хто навчався закордоном, є ті, хто залишився закордоном, є і такі, які після навчання у Сполучених Штатах повертаються в Україну і це уже приємно. Радію, що вони бачать своє майбутнє в Україні і намагаються її розбудовувати.

Ви вже визначилися, куди витратите 250 тисяч гривень, які ви виграли?

Напевно, це буде інвестиція і вона буде в ту сферу, в якій я найбільше розуміюся, – в освіту. Я зараз все більше переконуюся в тому, що освіта варта того, щоб в неї вкладали і інвестували, бо це та сфера, яка зараз розвивається дуже-дуже швидко. Поки не визначилася більш конкретно.