UA-IN

Чому вчителю не варто розмахувати перед учнями оцінкою, немов жезлом? Як дарувати дитині подарунки правильно? Чому зелена паста в зошитах учнів краще, ніж червона? Якими учнями варто пишатися? На ці та інші питання відповів під час зустрічі з педагогами в Києві засновник гуманної педагогіки Шалва Амонашвілі.

Шукайте удачі в роботах учнів, а не помилки
Коли вашим учням потрібно писати контрольну, не варто робити грізне обличчя і строго оголошувати: «Контрольна! Всі підготувалися? » Якщо не хочете бути авторитарним педагогом, скажіть, що ця робота – творча: «Спробуйте якнайкраще проявити себе в відповідях». Діти не будуть боятися, і результати будуть краще (перевірено не один раз).

Одного разу дівчинка відкрила зошит, де все було списано червоним чорнилом, і розплакалася: «Я не люблю математику, я нічого не розумію. У мене все підкреслено червоним, всюди помилки … »Моє серце розривається, коли діти плачуть. Але я знав, що треба вчитися у дітей, щоб вибудовувати принципи гуманної педагогіки. Тому я прислухався до голосу цієї дівчинки, яка запитувала мене: «Чому вчителі завжди шукають помилки?» Згадалися і слова Сухомлинського: «Ведіть дітей від успіху до успіху, від радості до радості».

Вже на наступний день я замінив червоне чорнило на зелені, працюючи з дитячими зошитами. І шукав з тих пір не помилки в роботах учнів, а успіхи. Якщо хоч одне слово в реченні написано правильно, якщо хоч один математичний приклад вирішене вірно – це успіх. Я наголошую на цьому зеленим: «Молодець! Я радий, я здивований! Захоплений тобою! »

А ще у мене на столі завжди лежав зошит, де червоним чорнилом я виписував власні помилки. Адже помилки дітей – це мої помилки, упущення і недбалість у педагогіці. Це я перш за все у себе повинен виправити помилки. Паралельно дітям пояснював, що помилка дозволяє навчитися, як бути краще. Ось так діти вчилися з інтересом виправляти помилки, а мої зелені чорнило гуляють тепер по всьому світу.

На уроці працюйте з кожним учнем окремо
Готуючи план уроку на наступний день, подумайте про во-о-он тому хлопчика з класу або про ту дівчинку, якій треба буде сказати щось, що змусить спалахнути дитячі очі. Вже на уроці задавайте питання всьому класу, а відповідь шукайте в кожному з учнів. Учительська робота – «штучна», адресна.

На жаль, більшість вчителів проводять уроки «для всіх». Так не можна, дорогі вчителі. На одному уроці повинно бути стільки окремих уроків, скільки в класі дітей. Як матрьошка в матрьошці. Це мистецтво, якому ви неодмінно зможете навчитися, але відразу воно до вас не прийде. Ви можете помучитися року три – п’ять – вісім, поки не опануєте цим мистецтвом. Якщо будете працювати з кожним учнем окремо, а не «одним махом зі всіма» – це допоможе відкрити дітям їх місію. Теж не відразу. Адже багато дорослих і самі ще не визначилися зі своєю місією в житті. Тільки не плутайте: місія – це не професія! Місія – це спосіб життя: у школі, на вулиці, в сім’ї.

Дитина може все, тільки не нав’язуйте йому нічого
… Кожна дитина несе в собі нескінченну енергію духу. Їй немає початку і немає кінця. Саме тому дорослі повинні знати: дитина може все, абсолютно все! Єдине, що може обмежувати – тіло як матеріальний субстрат і інструмент духу. Але не допустите, щоб вам здалося, що ваше тіло – це і є ви. Вважайте, пропала тоді життя.

… Таке поняття як «підготувати дитину до дорослого життя» – абсурд. Ви думаєте, що даєте учням основи наук, але вже завтра більшість цих знань стануть неактуальними, адже вони змінюються швидко. Вчителям, даруючи знання, потрібно щось, що знадобиться і зараз, і через 10 років, і завжди.

… Будь ласка, не нав’язуйте дітям свої думки про що-небудь. Тільки пропонуйте. А якщо в школі знання намагаються нав’язати з криками, претензіями і роздратуванням – учень навряд чи це прийме в себе. Чинити так з вашого боку буде тяжким злочином. Пам’ятайте, що гуманна педагогіка спонукає до мудрості, до скоєного оволодіння емоціями під час кожної зустрічі з дітьми.

Чи не методики вирішують наші проблеми, не стандарти. Головне – в кого ці стандарти, і якими очима вчитель дивиться на учня, пропонуючи знання.

Навчіться дарувати світло
… Учитель – той, хто дарує світло. А учень – душа, яка шукає світло. Жага дітей до знань – величезна, їх непосидючість – спосіб пізнання світу.

… Чи можна назвати урок «процесом передачі знань»? Звичайно, ні. Тут можемо звернутися до закону, який відкрив Сухомлинський: «Без духовної спільності виховання неможливо». У вас є духовна спільність з вашими дітьми? Часто буває, що люди посміхаються один одному, обіймаються, а ось духовної спільності між ними немає, як і довіри і відкритості.

… Ваш урок повинен бути подарунком для дитини: «У мене є для тебе щось дуже цікаве. І для тебе теж! » Кожному повинно щось дістатися під час вашого уроку. Не шукайте науку в педагогіці. У ній немає жодного об’єктивного закону. Краща ваша наука – сісти навпочіпки поруч з учнем і попросити тихенько прошепотіти вам на вухо відповідь на питання, яке ви задали всьому класу і кожної дитини одночасно.

Якщо ви самі будете вчитися під час свого уроку – ваші учні далеко підуть, обіцяю.

Пишаєтеся слабкими учнями
Зазвичай вчителі люблять похвалитися сильними вихованцями. Якщо їм треба комусь розповісти, який у них клас – неодмінно назвуть імена і досягнення своїх розумників. Але найбільше варто пишатись слабкими учнями, які зробили цього конкретного учня сильніше. Там, де оголюється проблема, потрібна ваша допомога. Врятуйте учня-ледаря, безладного учня, невмотивованого учня – це буде мірилом вашої сили.

Вчіться не втягувати дітей в погоню за оцінками
Ви і без мене чудово знаєте, що шкільні оцінки не визначають особистість вашої дитини. Оцінка не передбачить його долю – це ви теж повинні тримати в голові.

Соромно повинно бути вчителю, який забуде про це і буде дивитися на дитину як на ходячу цифру. І в залежності від цифр буде судити про нього: хороший він чи поганий, здатний чи ні, розвинений або «малорозвинений», вийдуть з нього люди чи ні. Адже пройдуть роки, і саме життя покаже, що «погані» учні стали хорошими, добрими людьми, хтось із них навіть виявив великий талант. А за туманністю оцінок вчительські очі не бачать цього.

Зверніть увагу, все хороше оспівується в народній творчості, в творчості поетів, композиторів, художників. Але ні народ, ні будь-хто з композиторів, поетів чи митців не надихнувся оцінками. Про контрольні й іспити чому ніхто не написав хоча б рядки в піснях або віршах, держіспитів теж не присвятили хвалебних од або хоча б трохи музики.

Боротьба за оцінку провокує неправду, хитрощі, девальвацію шкільного життя, протистояння і конфлікти. А ще – заважає сім’ї і батькам пізнати свою дитину як особистість. Я переконаний: оцінки не мають педагогічного і психологічного виправдання, адже вони – фактори примусу.

Діти і так прагнуть вчитися і пізнавати, це їх сутність. А дорослі прагнуть ще додати батіг і пряник, застосовують підсікання. Тут проблема в учителів, які вірять в свій авторитаризм, а оцінки в їх руках – щось на кшталт жезла, якого діти бояться і тому поводяться на уроках більш-менш стерпно.

Вишиковуйте з дитиною стосунки так, щоб оцінки не затьмарювали життя: налаштовуйте на активність, вселяйте впевненість у своїх здібностях.

Даруйте дітям подарунки правильно
Дитина – істота радісне. Він народжується, щоб радіти і радувати. І йому дуже пощастить, якщо народиться у радісних батьків. Радість – це добра сила виховання, харчування духовної осі. Одна з найпоширеніших форм дати дитині радість – це дарувати йому подарунки. Чим більш несподіваним, довгоочікувані і бажанішим подарунок, тим більше радості переживе дитина.

Але щоб дарувати радість правильно, дотримуйтеся простих умов:

Радість, яку ми хочемо викликати у дитини за допомогою подарунка, повинна бути рідкістю.
Даруйте дитині те, про що він мріє, або випереджайте його очікування і даруйте те, про що він міг би мріяти в недалекому майбутньому.
Даруйте без всяких умов, щоб дитина не відчувала себе перед вами в боргу.
Як би в майбутньому дитина не засмутив вас, ніколи не дорікайте подарунками.
Подарунок потрібно дарувати красиво. Іноді говорите: «Закрий очі … А тепер відкрий!» Іноді кладіть подарунок під подушку або на тумбочку біля ліжка, щоб, прокинувшись вранці, дитина знайшла його.
Радійте подарунку разом з дитиною.
Якщо дитина теж дарує вам подарунок, до того ж зроблений своїми руками, протягом тривалого часу згадуйте про це і радійте. Дитина помітить, як ви бережете його подарунок і як він вас цим радує.