Засновник методу гуманної педагогіки Шалва Амонашвілі володіє фантастичним умінням розтоплювати серця. За кілька хвилин він здатний з ніг на голову перевернути всі уявлення про виховання. Чи не тому деякі вчителі не стримували сліз, слухаючи проникливі слова 87-річного класика освіти в Києві? «Освіторія» побувала на зустрічі з Амонашвілі в просторі mOre і публікує найцікавіші тези – про Добромислов, важливості дитячих пустощів і чому діти – головні вчителі для вчителів.
Від авторитарної до гуманної педагогіки
Дітей навчаю з 1951 року. А ось сам школу не любив. Точніше – вчителів. Це був післявоєнний час, може, тому вчителі були так озлоблені, адже хтось втратив близьких, хтось став бідним. Все це змінює характер людей. Я був тоді дитиною і не особливо над цим замислювався, зате був упевнений: вчителі не люблять мене. Хоча любили вони авторитарно: сірими заштамповано уроками, нудними завданнями, викликами до дошки і вимогами дотримуватися «свідому дисципліну».
І ми відповідали на таку «любов» вчителів зривом уроків, шпаргалками, втечею. У той же час оголювалася наша безпорадність: ми принижувалися перед вчителями, канючили хороші оцінки і просили не викликати батьків.
Коли вже сам прийшов в школу – спочатку як піонервожатий, а потім як учитель літератури, історії, трудового виховання, то став поступово пізнавати буття вчителя. Ви можете здивуватися, але я ніколи не хотів стати вчителем. Мені просто не вистачало грошей для сім’ї. Але варто було зайнятися учительство, як я через кілька місяців сказав собі: «Це те, чим хочу жити все життя». З тих пір школа для мене – найсвятіше місце, де живуть моя турбота, любов, мої горе і печаль.
Must-read від Майстра
Спочатку я був авторитарним учителем. Міг накричати на дітей. Навіть карав, але по-доброму. Десь в 1958 році до мене прийшло розуміння: не можна так чинити далі. Мені не подобався власний підхід і підхід моїх колег до виховання дітей. Як це змінити, не знав. Багато читав і працював над собою – закінчив аспірантуру, захистив дисертацію. Але це погіршило ситуацію: я став рафінованим дипломованим авторитарним педагогом. Запитував себе: «Як від цього відійти?» Першою на допомогу прийшла класична педагогіка. Тому і вам хочу її порадити, якщо хочете бути творчими людьми, оволодіти вищим пілотажем педагогіки. Зверніть увагу на ці імена і читайте їх праці:
чеська «учитель народів» Ян Амос Коменський;
швейцарський педагог-гуманіст Йоганн Генріх Песталоцці;
російський основоположник наукової педагогіки Костянтин Ушинський;
український засновник системи дитячо-підліткового виховання Антон Макаренко;
український вчитель-гуманіст і Добротворець Василь Сухомлинський.
До глибинного розуміння класиків педагогіки нам важко дорости. Тому порівнюю її з кавказькими горами, на які легко подивитися з боку, але піднятися на які дуже важко. Я, Амонашвілі, стою разом з вами зараз біля підніжжя цих гір, адже до рівня свідомості Сухомлинського нам потрібно ще тисячі життів прожити.
Саме так я можу пояснити відсутність шкіл, які б працювали за методами Макаренко або Ушинського. Цінуйте себе в першу чергу, дорогі українці. Замість того щоб відкривати клони західних шкіл – створіть навчальний заклад, який базується на постулатах Сухомлинського.
Зауважте: класика педагогіки зародилася саме в Європі, а не в східному світі, багатому філософськими поглядами. Ні в Японії, ні в Індії, ні в Китаї ви не знайдете жодного класика педагогіки. До речі, в Китаї визнаний класик педагогіки – саме Сухомлинський, йому там присвячують конференції, наукові читання. Мрію, щоб в Україні хоча б двічі на рік проводили читання за Сухомлинським.
На працях класиків і їх підтексти християнської філософії я побудував власну базу для гуманної педагогіки.
Дуже хочеться, щоб ви поступово відмовилися від силового, авторитарного виховання дітей.
Чому на кожну дитину варто покладати найбільші надії
Дитина для батьків і вчителів – камінь спотикання для їх людяності, шлях для їх самовдосконалення, можливість стати краще, викорінити в собі пороки.
Дитина приходить у цей світ не з порожніми руками. У кожній дитині закладена місія: в когось – велика, в когось – маленька. І саме діти стають головними вчителями для вчителів.
Видатний римський педагог Марк Фабій Квінтіліан закликав батьків: «Батько, як тільки у тебе народиться син, покладай на нього свої найбільші надії».
Чому найбільші? Тому що саме такі допоможуть нам шукати і знаходити «найбільшу педагогіку», а малі надії змусять обмежитися «малої педагогікою». А як ви думаєте, в яку педагогіку дитина якнайповніше проявить себе? Звичайно, в педагогіці найбільших надій.
Цінуйте нахаб і бешкетників
Одне з якостей, без яких вчитель буде шкодити дітям – терпіння. Не йдіть в клас, якщо несете в собі хоч крапельку нетерпимості. Такий учитель скаже: «Мій учень гіперактивний, невгамовний, зухвалий, пустун, хуліган». Але ви повинні радіти, зустрівши на своєму шляху таку дитину. Саме на ньому ви повинні апробувати свою педагогіку, це ж точилка для вашої майстерності. Якби всі діти були спокійними, заглядали вам в очі, завжди робили «домашки», місія вчителя зводилась би нанівець. З такими учнями ви автоматично перетворюєтеся з учителя в «викладача». Тільки спотикаючись, відчувши цей досвід, зможете згодом отримати горде звання Майстра.
Або можете стати учителем «трієчником», яких багато в сучасних школах. У них зараз в класах сидять майбутні Сковороди, Ушинського, президенти і міністри, а вони їх міряють одним мірилом: «Чи встигає не встигає?» Це принижує дитини.
Пустощі – прояв мудрості дитинства
Форму активності дитини, коли він грає або робить щось в умовах, не призначених для нього, дорослі називають витівками. Адже це порушує спокій дорослих – вони бояться, що дитина зашкодить собі або щось зіпсує. Відразу сиплються заборони: «Не зламай! Відійти! Не бери! Не лізь! Заспокойся негайно! » Це називається «спонукальною педагогікою».
Але подивимося на пустощі з точки зору руху природних можливостей дитини до вдосконалення. Бешкетувати – вловлювати вчинене, прагнути до досконалості. Пустощі прекрасні! У них багато творчості, адже пустун розвиває себе, облаштовуючи оточення, і змінює середу.
Пустощі – прояв мудрості дитинства, а пустуни – двигуни життя. Саме вони – творці життя у всіх майбутніх проявах: в науці, культурі, мистецтві. Вони оновлюють і перебудовують, це еволюційна сила планети. Тому, тата і мами, які радіють тому, що у них спокійні діти, – припиніть і бийте на сполох! Шаліта разом з дітьми, підбиває їх бешкетувати. Є потяг, в якому є локомотив і вагони. Ви хочете, щоб ваша дитина стала локомотивом? Або так і будете радіти, що у вас росте «вагон»?
Важлива інформація для українців, які мають борги за комуналку Багато українців через важкий час не…
Відьма зробила прогноз Тарологиня та відьма Тетяна Гай спрогнозувала, що на росію чекає нещасливе майбутнє.…
Керівниця медичної служби 108-го окремого батальйону "Вовки Да Вінчі" 59-ї бригади, дівчина загиблого Героя України…
Складні погодні умови, що склалися 21 листопада майже по всій Україні, наприкінці тижня охоплять усі…
Реформа орієнтована не лише на встановлення статусу інвалідності, а й на підтримку реабілітації та відновлення…
На Калущині покарали батька за те, що він ставив сина на гречку У Калуському міськрайонному…