Тікало навіть управління освіти. Директорка, яка нікому не дасть образити свою школу

Кабінет Ірини Губської не схожий на кабінети більшості директорів шкіл. На кількох квадратних метрах розмістилися невеликий стіл, кілька стільців, шафа для одягу і впритул до неї книжкова – вщент заповнена виданнями.

“У нас тут незвичайні умови”, – розпочинає директорка Сумської школи №12.

Незвичайні, бо в одній будівлі працюють два заклади освіти – ця школа і гімназія №1. Школа займає 3-й і 4-й поверхи, тож простору не дуже багато.

Ще в дев’яності на базі 12-ї школи створили гімназію, але не подбали про окремі приміщення. Проблема й досі під знаком питання.

Деякі приміщення – спільні для двох закладів, як-от їдальня і стадіон. Така ситуація не лише створює перешкоди, як вдало розмістити всіх учнів, скласти розклад уроків, організувати харчування і облаштувати приміщення, а й призводить до порушення законодавства. За санітарними нормами, 1-2 класи не можуть підніматися вище 1 поверху.

Приєднуйтесь до нашої нової групи ОСВІТА UA

Посилання: https://www.facebook.com/groups/1023345988199205/?ref=share

“У лютому минулого року до нас приїжджала Державна служба якості освіти. Керівниця комісії сказала, що їй сподобалась наша атмосфера. Каже: “Хочу вам допомогти”. Вона навіть подавала в суд на Сумську міську раду за порушення санітарних норм”, – розповідає Ірина Губська.

Проте засідання комісії про виділення нового приміщення, каже директорка, нібито спеціально призначили на 30 серпня – коли вже запізно переїжджати.

“Я так думаю, що колись, розділяючи два заклади, вирішили, що 12-та школа має померти. До неї ставились як до гетто. Хоч вона і в центрі, нас відокремили”, – зітхає пані Ірина.

Проте школа не помирає. Тоді, в 90-ті, вона була однією з найгірших, тепер – одна з найкращих. Ще з 1 вересня, каже директорка, сюди приходять батьки, бо хочуть записати дітей на наступний рік – бояться не встигнути, бо школа може набрати лише три класи.

Інший виклик для школи – земельне питання. Вона розташована в центрі міста поряд із великим ринком, тож її територія постійно вабить підприємців.

Кілька років тому прямо на шкільній земельній ділянці почали вирубувати дерева і зводити МАФ. Його навіть змогли узаконити як постійну споруду, хоча за будівельними нормами МАФ такою не є. Директорка і батьки почали виходити на протести.

Невдовзі пані Ірина пішла в декретну відпустку, і міська рада перезакріпила землю за гімназією. На місці МАФу почали рити котлован – упритул до школи мав з’явитись 6-поверховий торгівельний центр. За словами директорки, адміністрація гімназії дала на це дозвіл.

Та 12-та школа була проти.

Директорка разом із батьками чергували вночі, аби завадити будівництву. До них долучилися ветерани війни на Сході України. Потім активісти – перекривали транспортний рух, аби привернути увагу до проблеми. Зараз ця справа тягнеться в судах.

Як тільки ця ситуація трохи вщухла – розпочалася нова. У кількох метрах від шкільної будівлі звели паркан, за яким поставили торгові ряди. Там була історична пам’ятка – будинок підпільника часів Другої світової війни Дмитра Косаренка, де потім облаштували шкільну бібліотеку. Ба більше, підприємці вирішили перекрити єдиний в’їзд у школу.

“Вони зробили з виходом на маленьку доріжку маленькі МАФи. Тобто школа закривається. Якщо щось трапиться, пожежна машина не пройде за розмірами. Хіба з гелікоптера треба буде висаджуватись. Я вже не кажу, що незручно вивозити сміття, привозити продукти”, – пояснює директорка.

Як і завжди, Ірина Губська не змовчала, і цього разу її почули (бо скоро вибори, каже). На початку листопада торгові споруди демонтували.

Чтайте також:  Чому не варто змушувати робити домашню роботу?

Та й це не все.

“Виявилося, що в нас є ще один газончик із берізками – там комунікації. На тому місці намагаються побудувати МАФ”, – розповідає директорка.

Вже після нашого приїзду міська адміністрація ухвалила рішення про демонтаж огорожі і споруд.

Щоб відстоювати школу не тільки у протестах, Ірина Губська стала депутаткою Сумської міської ради.

“У мене не було політичних амбіцій. Це повноваження, які дають можливість робити щось добре”.

До того ж, депутати з фракції пані Ірини стали надійними помічниками – допомагають у протестах, виписують з нормативних документів пункти, які порушують ті чи інші підприємці. З цим пані Ірина іде в суди та на засідання міськради.

“Завдяки цьому вже все знаю. Я тепер не просто директор школи, а й трохи юрист, будівельник і земельник. Хоча казала міському голові, що я, як директор, повинна зайти у школу і працювати. А місто мені повинно забезпечити комфортні умови. Я не повинна відбиватись і доводити, що щось зроблено незаконно”.

КОЖЕН САНТИМЕТР ШКОЛИ МАЄ ПРАЦЮВАТИ
Одного разу адміністрація 12-ї школи спробувала скласти розклад занять у спеціальній програмі. Вердикт програми: “З вашими умовами зробити розклад неможливо”.

“А наші завучі змогли!”, – з гордістю усміхається пані Ірина.

Близько 800 учнів навчаються у дві зміни. Уроки з академічних предметів відбуваються навіть у класі, частина якого обладнана як кабінет трудового навчання.

У препараторській поставили столи для бухгалтерії. Там же, за перегородкою, – мінігардероб. Бібліотека – це невеличка кімната, до стелі заставлена книжками. Підручники зберігають у підвалі, бо тут усе не вмістити.

“У нас немає сантиметру, який би був незайнятий і неадаптований під дітей. Навіть те, що ми маємо, повинно бути зручним. Я вважаю, що у школі має бути три “к” – вона має бути креативною, класною і красивою”, – ділиться пані Ірина.

Помічаємо в коридорі двох учениць початкових класів, які стрибають, вдивляючись у щось на підлозі. Інтерактивний проєктор, що на стелі, проєктує туди ігри.

“Віталію Васильовичу, включіть нам щось”, – каже директорка своєму заступнику з початкової ланки.

“Ось тут потрібно розчавлювати комарів, що літають, – говорить директорка під жужання комах і починає гучно тупати ногами. – А в цій грі треба знаходити картки з однаковою їжею”.

Окрім цієї розваги, в коридорі є полиця з конструкторами та іграми і пуфи.

“Тільки зробили рекреацію малим, старші прийшли – а чого в нас такого не було, коли ми були маленькими? Ми теж хочемо”, – усміхається директорка.

Тому на 4 поверсі, де навчаються старші класи, мають зробити медіацентр. Уже встановили комп’ютер, ось-ось мають завезти кутові диванчики і столи. Тут, каже, директорка, можна буде і працювати, і відпочивати, і навіть проводити концерти.

До слова, на 4-му поверсі є “музична” стіна – із зображеннями Петро Чайковського, Віктора Цоя і Майкла Джексона. А на стінах біля класів – мотиваційні цитати. Вчителі відбирали їх серед тих, що надіслали учні.

Окрім того, у школі вирішили, що НУШ – для всіх, а не лише для початкових класів. Тому в кожному кабінеті – нові парти.

“Із програмами складніше, але дещо ми можемо робити, – розмірковує Ірина Губська. – Працювати у групах, виходити за межі кабінету, робити тренінгові кімнати”.

За словами директорки, у школі вже 4 роки немає батьківських внесків. Натомість, усі сумські школи повністю фінансують із місцевого бюджету. До того ж, щорічно сумська рада виділяє по 200 тисяч кожній школі.

Чтайте також:  Дівчинка врятувала братів і сестер з палаючого будинку: чому від неї відмовляються батьки

“Також серед іншого я спрямовую депутатські гроші, закладені в бюджет, на 12-ту школу, оскільки вона розташована в моєму окрузі”, – додає керівниця.

Також пані Ірина домовилась із народним депутатом від цього округу про закупівлю техніки та ремонт стадіону. Щоправда, оскільки земля належить гімназії, просила виділити гроші їй.

У всіх сумських школах діють автономні бухгалтерії. За словами Ірини Губської, з одного боку, це складно, адже вона відповідальна за все. Тож їй треба розумітися на тендерному законодавстві і бухгалтерській справі, а також мотивувати бухгалтерів лишатися у школі.

“Як тільки з’являється якась економія, я ці гроші пускаю на премії бухгалтерам, – каже директорка. – Я розумію, що поза межами школи вони можуть отримувати більші кошти. А тут ще й велика відповідальність”.

Матеріально заохочують і вчителів. З останнього – премія за щеплення.

“Я сказала вчителям, що дам премії, якщо вони щепляться. Але тоді щепилися дві. Тепер взяла медсестру і привезла в школу. Хто щепився – на виході отримував невеличку премію”.

БАТЬКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА МІСТО
“Ми робимо ту школу, яку уявляємо. А уявляємо школу, в якій діти щасливі”, – каже пані Ірина.

І додає, що її кабінет завжди відчинено для учнів: “Немає такого, що хтось боїться до мене зайти”.

Перший і останній дзвоники у 12-й школі минають нестандартно. Наприклад, цього року директорка домовилась із власником одного з ТЦ, що 1 вересня його відкриють тільки для школи.

“Ми зробили невеликий вступ, а далі – безкоштовні атракціони для першачків. Для батьків стояли шкіряні диванчики, тож і в них була можливість об’єднатися. Потім пішли у школу, де старші влаштували флешмоб на стадіоні і квест.

Спочатку хотіли замовити квест. Але це було задорого, та й агенція схопилась за голову, почувши, що бігатимуть 500 дітей. Тому вчителі розробили свій”.

 

Усі відео в школі знімає вчитель інформатики. Для зйомки цього флешмобу школа орендувала дрон

У День учителя у школі проводять обмін ролями. Інша традиція – ярмарки. Виручені кошти перераховують у дитячі будинки та воїнам АТО. А минулоріч у місцевому палаці провели великий благодійний концерт, на якому виступали діти та місцеві зірки. Гроші з нього перерахували на лікування однієї мами.

“Маніфестації дуже об’єднали батьків, тому, коли вони приходять на батьківську раду, то це приходять друзі. Вони впливають не те, що на життя школи, а на життя міста. Мер в обличчя знає моїх активістів”, – з гордістю каже пані Ірина.

Окрім участі в боротьбі за землю, у школі з батьками радяться щодо шкільної форми (її скасували, але лишили діловий стиль і в кінці кожної чверті проводять “джинсовий день”), про другу зміну і навіть навчальну складову. Директорка впевнена, що не існує проблем, яких не можна вирішити. Головне – нічого не приховувати.

Тут є шлях для вирішення проблеми: спочатку батьки йдуть до вчителя. Якщо нічого не вирішено – до заступника, і вже наостанок – до директора.

А ще директорка каже батькам берегти вчителів. Ті чують і запитують, як можуть допомогти.

“У нас така група батьків, що вони мене підіймають, а не я їх (сміється). Вони прагнуть лідера. Я намагаюсь за них заховатись, а вони – нє-нє-нє. Ми вам допоможемо, що там треба?”