UA-IN

Новин багато, і вони всі чомусь сумні. Евакуація. Мобілізація. Паралізація. Хоча, мабуть, у риму є й оптимістичніші слова. 

“Порятунок” на замовлення убивць
Хоча, якщо жити вдома і не виходити, не вмикати новини і не дивитися стрічку новин в інтернеті, життя здасться зовсім таким самим, як і до всіх цих іменників жіночого роду.

Що мене вразило – пустили потяг до Росії. І на ньому навіть нібито забрали 750 людей. Щоправда, фото тих, хто сідає в потяг, не було ніде, як і сповіщення про можливість виїхати ним, що ставить під сумнів факт переміщення евакуйованих залізницею, про що відразу ж написали користувачі соціальних мереж.

І ця новина викликала радше смуток. Виходить, потяги були на ходу? І що заважало пустити їх по відносному миру, а не на зло Україні з цією екстреною евакуацією? І чому все викликає сумнів – і сам факт існування потяга, і наявність охочих?

Все викликає запитання. Чому почали евакуювати так швидко? Чому, поки ми приходили до тями від раптових новин, перші охочі вже їхали в Ростов? Невже їм знадобилася всього година на збори? Чи їхній страх і здоровий глузд мобілізували їх настільки швидко?

Всі мої друзі обдзвонювали один одного: “Ти їдеш?”. А ці люди за першу годину після новини про евакуацію не лише зібрали все необхідне, але й дісталися перших автобусів. Це дивовижно.

 

Операція “психоз”
І в цій історії дивує все – загальна примусова мобілізація (а як же минулося без неї у 2014 році?), тисячі переміщених до Росії (коли встигли?), показова евакуація психоневрологічних диспансерів (це страшно) та пацієнтів лікарень з лінії розмежування. Все так швидко, ніби всі інстанції тільки й чекали на цю команду, щоб запустити процес – і накази були вже підготовлені й лежали заготовками у ксероксах.

Ти виявився обдуреним пішаком. Вдень купував квитки в цирк разом із натовпом таких самих. Дивився, що показують у кіно. У магазині жартував із покупцями. І ніхто, ніхто, нічого не знав. Не поспішав пакувати теплі речі або робити ксерокопії для виїзду до Таганрога (зі собою мати неодмінно два екземпляри).

А потім стало страшно від того, що знаєш, як це може бути. І відповідальність за твою сім’ю лежить на тобі. І лише тобі ухвалювати правильне рішення.