UA-IN

Лікарські, школи та бомбосховища потрібно не позначати знаками та написами, що помітні з повітря, а приховувати. Бо ефект виходить протилежний – вони стають найбільш пріоритетними цілями.

 

Чому не можна писати на автобусах або будинках “Діти”, “Лікарня” або позначати їх відповідними позначками, поділився зі Styler фахівець з соціальної психології Олександр Зубко.

До такої парадоксальної думки підводить в одній зі своїх публікацій австрійський знавець сучасних військово-повітряних сил та їх застосування, історик, письменник і публіцист Том Купер (Tom Cooper).

Він не будує гіпотези, він спирається на факти. Цитую фрагмент перекладу його поста на сторінці в Facebook.

“У вересні 2015 року в Сирії повстанці — через Білі шоломи (Сирійська Цивільна оборона, волонтерська організація, створена для евакуації, порятунку і медичної допомоги цивільному населенню) і ООН – повідомили російському командуванню на авіабазі Хмеймім про кожен з госпіталів на територіях, підконтрольних опозиції. Вони надали точні координати, сподіваючись, що російські ВКС будуть їх обходити.

Росіяни розбомбили кожну лікарню, про яку було повідомлено, а потім почали проти білих шоломів кампанію наклепу, проголошуючи їх “джихадистами”.

Коли повстанці почали ховати свої лікарні, росіяни якось дістали їх координати (мабуть, підкупили когось в ООН) і також розбомбили їх. Всі без винятку”.

Таку тактику цілеспрямованого знищення авіацією цивільних об’єктів автор називає “патрулюванням з повітря”.

У Другу світову вона вже звалася”стратегічним бомбардуванням”. Її придумали не росіяни, і навіть не німецькі нацисти, історію її виникнення Купер розкрив у попередньому матеріалі, який, однак, теж присвячений російсько-українській війні.

Деякі відомі приклади ми знаємо самі: бомбардування союзниками Дрездена, американцями Токіо, і, врешті-решт, тими ж американцями Хіросіми та Нагасакі.

Мета такої тактики очевидна: завдання найбільших і болючих жертв противнику. Фактично тероризм в масштабі країни.

Однак справжня ефективність такого підходу спірна, тому що сторона, яка зазнає втрат серед цивільного населення, озлоблюється і чинить більший опір, а бомби та ракети витрачаються не на військові цілі.

Про це досі не можуть прийти до єдиної думки ні історики, ні самі військові. Так що будемо просто керуватися фактами. А вони свідчать, що росіяни знищували цивільних на Близькому Сході, на Кавказі, і роблять це на території України. І не беруть до уваги думку світової спільноти. Бо якби на нього звертали увагу, то просто не починали б цю війну.

Бомбардування з повітря сьогодні не може бути масовими – в регулярних російських частинах загальна кількість літаків, які можуть виконувати такі завдання, оцінюється від однієї до двох тисяч, а український ресурс “Вокс Чек”, посилаючись на військову розвідку, вказує, що для вторгнення росіяни задіяли 330 літаків, і майже третина з них вже знищена.

Але удари авіацією і балістичними або крилатими ракетами стали набагато точніше. 16 березня в Національному телемарафоні виступав чоловік, який розповідав про скупчення людей в Маріупольському драматичному театрі, про величезну люстру, що над ними гойдається.

Можливо, це взявши в розрахунок агресор, а можливо, і ні, тому що і без того напис великими літерами “Діти” була розміщена на площі біля театру, тобто мета була позначена.

Увечері того ж дня приміщення театру було вражене авіабомбою. Частину людей з-під руїн театру вдалося врятувати, точна кількість невідома. Але це не вся історія. Окупанти почали обстріл району, заважаючи працювати рятівникам. І це є складова частина старої тактики війни з цивільними, коли після невеликої перерви наносяться удари по вже зруйнованих об’єктах або вразити тих, хто прийшов на допомогу.

Насправді пілоти під час нападу ніяких відміток на поверхні землі або на дахах не бачать. Вони вражають ціль з одного заходу, прицілюючись здалеку, за отриманими координатами, на високій швидкості. Не знають про них і оператори крилатих ракет. Що не позбавляє нікого з них відповідальності.

А для систем спостереження, таких як літаки-розвідники, безпілотники або навіть супутники, червоні хрести та інші інформативні знаки вкрай корисні.

Ні, ми не зможемо прибрати позначки шкіл і лікарень з електронних і паперових карт. Та це й не потрібно, тому що на кожен такий об’єкт в Росії не вистачить точних боєприпасів.

Але не варто показувати скупчення людей, будь-яких, цивільних або військових, причому на будь-яких об’єктах, тим більше в прифронтовій зоні.

Тому що тут бомбардування відбувається з використанням значно дешевших артилерійських засобів і реактивних систем залпового вогню. І в цьому випадку окупанти так само будуть раді цілевказівкам, тому що навіть артилерійські ресурси не є невичерпними.

Ми бачимо це в повідомленнях з Маріуполя, Чернігова, Харкова, знаємо про менші міста і навіть села.

Не треба шукати логіки в діях окупантів, ними керують насамперед лють і безсилля. Вища командна ланка росіян майже за місяць не змогла виконати поставленого завдання, тому політичний тиск на генералів Надзвичайний, і можливо тому вони особисто з’являються в прифронтовій зоні, де і гинуть.

А безпосередніх учасників бойових дій постійно очікують засідки, кулі, снаряда або ракети, і це виснажує і зводить з розуму. Тому не полегшуйте агресору пошук мети для перенаправлення агресії.

Припиніть фотографувати та публікувати фотографії з лікарень, місцях скупчення переселенців, дитячих будинків, місцях, де люди ховаються від обстрілів – в більш безпечних містах України.