Все, що стосується виховання дітей у Британії суттєво відрізняється від того, що ми звикли бачити в Україні.
Це стосується і допомоги держави від самого моменту вагітності, і відвідування дитячих садків та шкіл, і фінансування вищої освіти.
Деякі аспекти допомоги держави можуть викликати захоплення, але багато нюансів свідчать – виростити дитину у Британії не так просто, а іноді й дуже складно. Навіть у порівнянні з Україною.
У Великій Британії дитячий вік формально закінчується досить рано – у 16 років. Від цієї пори з’являється право самостійно керувати мопедом і мотоциклом (авто роком пізніше).
У 16 вже можна за згодою батьків одружитись чи піти служити в армію, хоча самостійно можна це зробити з 18, як і купити алкоголь та вживати спиртне у пабі.
Як виховують дітей британці, чи отримають допомогу від держави та які мають пріоритети – читайте у нашому блозі.
Усе найкраще – дітям
Уряд Її Величності намагається дбати про дітей від самого зародку.
Вагітна жінка отримує повне медичне обслуговування безкоштовно. За пологи теж не потрібно платити – все покриває страховка NHS (National Health Service).
Під час вагітності й опісля вона ще рік задарма лікується у дантиста, за якого в іншому разі довелося б платити кругленьку суму (в середньому 200 фунтів за зуб).
Протягом перших шести тижнів після пологів жінка отримує 90% своєї зарплатні, наступні 33 тижні — по 152 фунти за кожен, якщо вони не вище тих самих 90%.
Ці гроші платить роботодавець, але їх компенсує держава. Крім того, держава напряму платить породіллі 500 фунтів за народження дитини.
Від народження й до 16 років медичну допомогу дітям надають абсолютно безкоштовно – від парацетамолу до складних операцій. Стоматолог – за гроші.
Протягом цього ж періоду батьки отримують на першу дитину 20,7 фунта на тиждень і 13,7 – на кожну наступну.
Для розуміння – за тижневу допомогу на першу дитину у магазині Теsco можна купити пів кіло пластівців (1фунт), літр молока (1 фунт), кілограм курячих грудок (9,24 фунта), дев’ять бананів (1 фунт), шість яблук (1,6 фунта), пів кіло яловичої вирізки (6,25) і три яйця (60 пенсів).
Якщо діти вступають до університету або коледжу, допомога триває до закінчення навчання.
Гроші ніби й невеликі, але багато хто з батьків вкладає їх у дитячий траст, і за 16-21 рік набігає пристойна сума, якою можна оплатити або весілля дочки (так, у Великій Британії витрати на весілля повністю лежать на батьках нареченої), або утримання сина під час навчання в університеті або коледжі.
За власне вищу освіту тут розраховуються самі діти (якщо в них немає гранту) у дуже цікавий спосіб.
Держава надає позику громадянам і резидентам країни, яку вони мають повернути із своїх післядипломних заробітків протягом 25 років.
Якщо за чверть століття вони не спроможуться заробляти суму, більшу за встановлену межу бідності на одну особу (нині це 141 фунт на тиждень без урахування видатків на житло), то борги їм просто списують.
Хлопці й дівчата, які в 16 років пішли служити в армію, отримують свої “дитячі” ще протягом 20 тижнів.
Безпека понад усе
За моїми спостереженнями, британці люблять своїх чад не менше за українців, але ця любов у них якась впорядкована. З одного боку – прагнення створити дитині комфорт, з іншого – змалечку загартувати її й підготувати до суворої реальності.
Часто можна зустріти молодих мам, які за нульової температури ведуть своїх малюків розхристаними, без шапок, а тим хоч би що. Часом хотілося підійти й надіти малому капюшон, але знаю, що ані торкатися чужих дітей, ані робити їм зауваження не можна.
Якщо дитина впала й розбила коліно, треба почекати, поки підійде матуся, попросить встати, скаже, що нічого страшного й поведе її до машини.
Малечі, яка пізнає світ, дозволяють робити все, що заманеться, аби тільки це було безпечно. Хочеш винести на газон татовий гумовий чобіт і наливати в нього воду з надувного басейну – будь ласка.
Хочеш погратися в динозаврів і просиш у мами салатне листя, аби розкидати його по всьому будинку, а потім їсти все те “по-динозаврячому” – дасть, та ще й поповзає з тобою. А “покупатися” у калюжі – взагалі свята справа, за яку ніхто не карає, бо навіщо тоді пральна машинка.
Коли діти підростуть, батьки зобов’язані дати їм номер телефону “Childline” (“Дитячої лінії”), за яким можна анонімно подзвонити й розповісти про свої проблеми.
Здебільшого це безневинні скарги на те, що дорослі контролюють їхню активність в інтернеті або обмежують перегляд ТБ. Та часом такі дитячі дзвінки допомагають запобігти злочину або вивести на чисту воду ґвалтівників, насильників або просто недбалих батьків.
Подібне трапляється, коли між батьками й дітьми є брак довіри, яку британці ставлять на перше місце у таких стосунках.
Як не дивно, але соцопитування показало, що за час нескінченних локдаунів 27% батьків поліпшили свої відносини з дітьми і лише 3% – погіршили. Можливо, мами з татами почали частіше користуватися сайтом “Parents Protect”, який допомагає краще розуміти своїх дітей і вчасно помічати проблеми.
Та якою б довірливою не була атмосфера в сім’ї, а є закони, які краще не порушувати.
Вартість виховання
Наприклад, дітей до 12-ти років не можна залишати вдома самих, причому нянька має бути не молодше 16-ти та й то тільки до 10-ти годин вечора. Вік нічного доглядальника – від 18 років.
Не кожна сім’я може дозволити собі платити їм від 10 фунтів за годину, Особливо, коли діти звільняються зі школи вдень, а батьки мають працювати до 17-18 години вечора. Якщо ж у родині тільки один з батьків, то проблема постає дуже гостро.
А якщо батьки не дотримуються заборони перебування дітей до 12 років вдома самих, їх можуть притягнути до кримінальної відповідальності аж до позбавлення волі.
Найчастіше соцслужби обмежуються попередженням, а при повторних випадках суд призначає штраф у 300 фунтів, який сплачується протягом року, аби дитина не відчула на собі удар по сімейному бюджету.
Як варіант – на справу догляду за дитиною все частіше мобілізують бабусь.
Бабусі, які в Британії йдуть на пенсію тільки в 66 і готові провести решту життя в цікавих подорожах світом, ясна річ, приходять на допомогу, але, як правило, без особливого ентузіазму. Одна справа, балувати онуків на свята й канікули, інша – щоденна рутина.
Дехто й відмовляється. “Я мушу себе шанувати”, – сказала мені колись давно одна львівська пані, 55-річна пенсіонерка, яку просили поглядіти онуків. Через багато років слово в слово, тільки англійською, я почула те ж саме від однієї літньої леді.
За опитуванням “YouGov”, проведеним ще до локдаунів, 5 млн (40%) бабусь і дідусів віком за 50 беруть активну участь у догляді за онуками. Вони мають право додавати цей час до необхідного 35-річного стажу для виходу на пенсію.
Без бабусь, звісно, сутужно, адже догляд за однією дитиною молодше 12-ти вартує батькам, що працюють, в середньому 7 тисяч фунтів на рік. При цьому межа бідності для традиційної британської сім’ї з двох батьків і двох дітей становить 20852 фунти. Тобто няня для однієї дитини такої небагатої родини складає третину бюджету
Для самотнього батька або матері з малою дитиною межа бідності сягає 9880 фунтів – тож платити за няню таким батькам практично нереально.
Cередня ж річна зарплатня у 2021-му в Британії складає 25 000 фунтів.
Тобто, якщо середньозабезпечена людина заробляє 481 фунт на тиждень, то тільки за няню, яка працює хай 4 години на день, вона має заплатити 200 фунтів, а за 8-годинні зміни — всі 400.
Виходить, що щотижневі 20 фунтів на дитину – це зовсім крапля в морі.
Дитячий садок (nursery) коштує в середньому 263 фунти на тиждень за дитину, якщо ви віддаєте маля на цілий день (з 7-8.00 до 18-18.30), але можливе й погодинне відвідування. Практично всі дитсадки тут є приватними.
Можна довірити своє дитя й особливому доглядальнику — чайлдмайндеру (childminder). Це не просто бебісіттер, яким може бути будь-який сусід, а зареєстрований державою педагог, який глядить дітей з народження, возить в школу і зі школи, займається її розвитком.
Коштує така розкіш в середньому 228 фунтів на тиждень. Та часто він просто забирає 3-6 дітей зі школи, веде в парк, розповідає, наприклад, про перелітних птахів, а потім розвозить по домівках до батьків, які щойно повернулися з роботи. Це коштує значно дешевше.
Три- й чотирирічних дітей держава щотижня забезпечує 15 годинами безоплатного догляду.
Школа починається у 5-річному віці і є безоплатною (окрім, звісно, приватних, які коштують від 8 тисяч на рік).
Але школи безкоштовні до 15.30, а за “продльонку”, або “after school club”, вже треба платити по 2-3 фунти за кожну наступну годину аж до 6 вечора.
Батькам із низьким доходом надаються субсидії на оплату “комуналки”, оренди житла, а діти не платять за шкільне харчування і екскурсії.
На солідних підприємствах організовані безкоштовні дитсадки для робітників, а батьки мають гнучкий графік роботи, аби хтось із них завжди був із малолітніми дітьми.
Та бабусі з дідусями лишаються золотим бонусом у догляді за дітьми.
Якщо батьки таки не в змозі убезпечити своїх дітей, то рано чи пізно останні опиняються на свого роду “перетримці” у фостерських сім’ях.
Дитячих будинків у Британії немає, натомість є люди, які пройшли 12-тижневі курси й готові доглядати дітей за 130 фунтів на тиждень, також повне матеріальне забезпечення малечі. Знаю одну чудову фостерську сім’ю, в яку тричі щодев’ять місяців приносили немовлят від однієї й тієї ж самої мами.
Таким горе-батькам дають пів року на те, щоб безоплатно пройти курс лікування від алко- або наркозалежності, знайти роботу й забрати дітей додому. В іншому разі діток віддають на усиновлення, на яке потенціальні батьки чекають по 3-4 роки.
Мова, манери, праця, спорт, емпатія і… Дерев’яною ложкою по м’якому місцю
Якщо поспостерігати за сучасними британцями й порозпитувати літніх про старі часи, то буде видно, які пріоритети у вихованні дітей змінилися, а які є непохитними, як Дуврський замок.
Як і раніше, батьки приділяють велику увагу мові дитини, адже без гарної англійської нормальну кар’єру не зробиш.
Для цього наймають репетиторів, які вчать не тільки грамоті, а й тому, як позбутися місцевого акценту. А ще діти знають, що лайливі слова – важка перешкода на шляху до успіху. Матюкатися – соромно, хамити – соромно.
У мене взагалі таке враження, що англійські бейбіки народжуються із словами “thank you” на вустах.
Примітно, що гарні манери з самого дитинства прищеплюють у всіх верствах суспільства. Адже кожне покоління мріє, щоб дитина досягла в житті більше, ніж її батьки.
Старші люди бурчать, що сучасні діти не знають ціни грошам і отримують свої кишенькові задарма або (нечувано!) за прибирання власної кімнати. А от в їхні часи…
Мій чоловік, якому трохи за 60, і його товариші у 12 років вставали вдосвіта, розвозили молоко або газети у домівки, йшли до церкви, опісля – в школу, потім на тренування з регбі. Тричі на тиждень – в музичні класи й гурток ірландського танцю.
Щосуботи ставили величезну “призову” пляшку молока на сімейний стіл, а на зароблені гроші ходили в кіно, купували ласощі собі й молодшим братам і сестрам.
Теперішні діти, однак, теж підробляють з 12-річного віку – головним чином, поливають і прополюють квіти у сусідів, вигулюють їхніх собак, розвозять газети й буклети.
З 13 до 16 років вони мають право на справжню роботу з неповним робочим днем.
Все це не стосується дітей-моделей-акторів-спортсменів. Для них діє особлива ліцензія, яка дозволяє їм заробляти гроші в будь-якому віці під наглядом дорослих.
Сучасні діти все частіше жертвують свої кишенькові на благодійність або взагалі відмовляються від оплати – надсилають гроші одноліткам в Африку чи задарма допомагають літнім людям по господарству.
Як і раніше, спорт залишається одним із пріоритетів у вихованні британців. Навіть сім’ї з низьким доходом можуть відправити дитину у будь-яку спортивну секцію, адже вартість занять компенсує або батьківський комітет у школі, або урядова дотація.
Щоправда, стосується це базового рівня, а далі за умови успішних результатів дитину безоплатно приймуть до клубу.
Це особливо важливо для неповних сімей, майже половина яких живе за межею бідності (менше 1287 фунтів на місяць на сім’ю з одного з батьків і двох дітей). А тільки одне заняття з тенісу коштує 30 фунтів.
Британія, на жаль, посідає перше місце в Європі за кількістю батьків-одинаків – 1,8 млн, з них 90% – жінки.
Найбільше моральне покарання для дитини – сказати, що її поведінка була неспортивною. Дітей більше не б’ють бамбуковими палицями ані в школі, ані вдома хоча б тому, що дорослі пам’ятають про “Childline”.
Дитину можуть вигнати з-за столу через відрижку або перебивання дорослих, “конфіскувати” телефон або комп’ютер через погану оцінку в школі.
Однак це вже крайні заходи. Дітей намагаються більше хвалити, ніж критикувати.
Всі нормальні британські батьки прагнуть одного – виростити нащадків здоровими, розвинутими й, головне, самостійними. Діти знають, що після отримання ними роботи батьки даватимуть їм гроші хіба що в борг і часто під проценти.
Бо їм, батькам, настане час відкладати кошти на старість і власний похорон, який нині коштує в середньому 8 тисяч фунтів.
Нинішні батьки й дідусі з бабусями згодні з тим, що життя сучасних дітей стало комфортнішим, але не таким веселим, як у їхні часи.